ЛІЛЮЛІ

…А потiм одна публiка зовсiм розiйшлась, а друга публiка зовсiм залишилась.

…В театральнiй студii дзвенiли тарiлки.

…Новий Рiк. Щастя. На вулицi було ясно, бо людське щастя i найсправжнiше це: бачити глибоке небо» чути веснянi подихи, бачити зиму, лiто, осiнь, вересень… Це найсправжнiше щастя, i не треба для цього гадати на водi, з воском i як «Свiтлана».

…В пролеткультi був некрасивий карлик Альоша – з Льолею приiхав. Прийшов уже й товариш Огре.

Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потiм раптом iз тоскою i спорзно дивився на красивих дiвчат.

..Летiла Маруся з товаришем Мамочкою й пiдморгувала товаришевi Огре. За стiл не сiдали до пiв на дванадцяту й никали з кiмнати в кiмнату.

Бiгав пролеткультiвський поет i всiм декламував:

– «О, красний прекрасний цвет! Рабочiй, рабства больше нет! Вперьод, вперьод! Время не ждьот. Так, i вздихая, i вздихая, на панелi iзмизганих улiц струiтся Первое мая».

Пролеткультiвський поет нiяких авторитетiв теж не визнавав, – як i Мамочка. Вiн був, так би мовити, зовнi всякоi «авторитарносте». Маруся каже: «Ранiш досить поряднi вiршi писав. А тепер лаври iмажинiзму не дають покою… Пороть треба».

І ще Маруся каже: «Бувае, люди течуть бiля серця… Правда?» – i вiд неi так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив туман, а луки спiвали на «достойно» в юне небо… а хлоп'ята розкладали вогнище й пасли коней. Конi пiдводять голови, прядуть вухами й тривожно дивляться в нiч.

…Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дiвчат, але дiвчата не звертали на нього уваги.

Тодi пiдiйшла до Альошi дiвчинка, i некрасивий карлик погладив ii по голiвцi.

Вiддалiк сидiла[18 - Теж.] некрасива жiнка. Вiд тiеi жiнки й пiшла дiвчинка. То була ii мама… І мама сказала дiвчинцi:

– Настенько! Коли тебе будуть питати про маму, так ти не кажи, що я твоя мама, а скажи, що я твоя сестра.

Некрасива жiнка, мабуть, хотiла кохати й тому не хотiла, щоб знали, що в неi есть уже така велика дiвчинка.

…Некрасивий карлик iще раз погладив по голiвцi дiвчинку, по ii м'яких, як пух, волоссях. Вiн спитав, показуючи на некрасиву жiнку:

– Дiвчинко! Ото твоя мама?

Тодi дiвчинка сказала:

– Я сестра мамина, у мене мами нема!

…Прийшов товариш Огре з Льолею й з товаришем Пупишкiним. Дзвенiли тарiлки. В однiй кiмнатi спiвали «малоросiйських» пiсень – трохи зажурних, не таких, як пiд Новий Рiк.

…А Новий Рiк – щастя. – У Льолi згорiли вуха, Льоля горiла й досi. Товариш Огре розгублено вiдповiдав на запитання…

…Товаришка Шмiдт сказала:

«Ви безпартiйний?»

…О, красний, прекрасний цвет! Рабочiй, рабства больше нет!..

А в фойе й досi говорили про те, як товаришi Пупишкiну пiднесли самовар – сюрприз од публiки, i досi кричав Мамочка.

…Нарештi покликав за стiл. Дзвенiли тарiлки. Було пиво. В сусiднiй кiмнатi була й «миколаiвська». «Миколаiвську» пили тi, кого викликав – по секрету – пролеткультiвський поет. Були тости.

…Маруся верещала:

– Слухайте про начотчикiв. Скоро почнеться полiтпровiрка. Наша публiка майже збожеволiла: зудить-зудить, як приготовiшка. Скоро на Сабурову дачу пачками… Словом – Гопсаса!

Але Марусi нiхто не слухав, i вона втекла з вечора.

…Товариш Огре захмелiв.

Захмелiв i горбун. Тодi сказав товариш Огре товаришевi Пупишкiну: – Так, я п'яний.

Але що в п'яного на язицi, те в тверезого на думцi… Знаете?.. І скажу правду: боляче! Бо нi сюди нi туди: бiла ворона.

Товариш Пупишкiн сказав:

– Совершенно правiльно: нi сюди Микита, нi туди Микита… Це участь iнтелiгенцii… Ну, а як менi правду сказати, то i я трохи iнтелiгент. Правда, не той, так би мовити…

…А пролеткультiвський поет знову кричав над Льолiним вухом:

– Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!

Льоля думала про постановку пародii на «Лiлюлi», потiм подивилась на товариша Огре й задумалась.

…Дванадцята година.

Новий рiк. Щастя. Новий рiк по новому стилю, «в стилi» уесесер.

…Товариш Огре говорив:

– Так, я трохи п'яний i скажу: сiра осiнь на моiй душi… А два з половиною роки я був членом капебеу, i на всiх фронтах… а тепер боляче: знаете – бiла ворона…

Товариш Пупишкiн говорив:

– Совершенно правiльно! Це закон матерiалiстичноi дiалектики. Битiе определяет сознанiе. Іде на змiну пролетарiат.

Потiм товариш Пупишкiн пiдiйшов до самовара, до свого сюрприза, i сказав:

– Хороший самовар. Справжнiй тульський… Так що молодцi, хлопцi!

…Некрасивий карлик Альоша раптом зiрвався й пiшов у куток. Теплий хмiль iз голови перейшов йому в нутро, i вiдчував горбун, що наростае в грудях, накипае щось, i дивився на красивих дiвчат уже злiсно й спорзно. Але раптом усе туманилось – тодi виростали перед очима дикi поля й розстрiляний горизонт, – i от загорiвся захiд. Вечiр. Перепелиний бiй, i так незносно пахне трава.

…– Чого ви замислились?

До Альошi пiдiйшла некрасива жiнка, яка залишила свою дiвчинку в сусiднiй кiмнатi. Некрасива жiнка, граючи очима, сiла бiля горбуна.

…– Сiла?

– Сiла!