Марія (Український)

–Не забудьте про пелети!

І, махнувши менi капелюхом, вiн продовжив пiдйом на пагорб.

Я пiшов до своеi кiмнати, щоб пiдготувати рушницю, не стiльки тому, що вона потребувала чистки, скiльки щоб знайти привiд не залишатися в iдальнi, де Марiя не з'явилася.

Я тримав у руцi вiдкриту коробку з пiстонами, коли побачив Марiю, яка йшла до мене i принесла каву, яку вона скуштувала ложкою ще до того, як побачила мене.

Поршнi розсипалися по пiдлозi, як тiльки вiн наблизився до мене.

Не наважуючись подивитися на мене, вона побажала менi доброго вечора i, поставивши нетвердою рукою блюдце з чашкою на поруччя, якусь мить шукала боягузливими очима моiх, вiд чого почервонiла, а потiм, опустившись на колiна, почала пiдбирати поршнi.

Не роби цього, – сказав я, – я зроблю це пiзнiше.

Я дуже добре бачу дрiбницi, – вiдповiв вiн, – давай подивимось на маленьку коробочку.

Вiн простягнув руку назустрiч, вигукнувши, побачивши ii:

–О, вони всi политi!

Вона була не повна, – зауважив я, допомагаючи йому.

І що вони тобi знадобляться завтра, – сказав вiн, здуваючи пил з тих, що тримав у рожевiй долонi однiеi з рук.

–Чому завтра i чому саме цi?

–Оскiльки це небезпечне полювання, я думаю, що промахнутися було б жахливо, i я знаю з маленькоi коробочки, що це саме тi, якi лiкар дав вам днями, сказавши, що вони англiйськi i дуже хорошi......

–Ти все чуеш.

–Інодi я б все вiддав, щоб не чути. Можливо, було б краще не виходити на це полювання.... Жозе залишив вам повiдомлення.

–Хочеш, щоб я не пiшов?

–А як я можу цього вимагати?

–Чому нi?

Вiн подивився на мене i не вiдповiв.

Гадаю, бiльше немае, – сказав вiн, пiдводячись на ноги i дивлячись на пiдлогу навколо себе, – я йду. Кава вже охолоне.

–Спробуй.

–Але не закiнчуй заряджати рушницю зараз...... Смачно, – додав вiн, торкнувшись чашки.

–Я вiдкладу пiстолет i вiзьму його, але не йди.

Я зайшов у свою кiмнату i вийшов знову.

–Там багато чого треба зробити.

О, так, – вiдповiв я, – готую десерти i гала-концерт на завтра, то ти вже йдеш?

Вiн зробив рух плечима, одночасно нахиливши голову набiк, що означало: як хочеш.

Я маю тобi щось пояснити, – сказав я, пiдходячи до неi. Хочеш почути?

–Хiба я не казав, що е речi, якi я не хотiв би чути? -вiдповiв вiн, брязкаючи поршнями всерединi коробки.

–Я думав, що те, що я…

–Те, що ти збираешся сказати, е правдою; те, у що ти вiриш.

–Що?

–Щоб я почув тебе, але не цього разу.

–Ти, мабуть, погано думав про мене останнiм часом!

Вона прочитала, не вiдповiдаючи менi, написи на касi.

–Тодi я нiчого тобi не скажу, але скажи менi, що ти думав.

–А в чому сенс?

–Ти хочеш сказати, що не дозволиш менi вибачитися i перед тобою?

–Я хотiв би знати, чому ти так вчинив, але боюся цього знати, бо я не дав тобi на це нiякоi причини, i я завжди думав, що у тебе е якась причина, про яку я не повинен знати...... Але оскiльки ти, здаеться, знову радiеш – я теж радiю.

–Я не заслуговую на те, щоб ти ставився до мене так, як ти ставишся до мене.

–Може, це я не заслуговую....

–Я був несправедливий до вас, i якщо ви дозволите, я б на колiнах просив вас пробачити мене.

Його довго прикритi очi засяяли всiею своею красою, i вiн вигукнув:

–О, нi, Боже! Я все забула… Ти добре чуеш? Все! Але за однiеi умови, – додав вiн пiсля короткоi паузи.

–Все, що захочеш.

–Якщо я зроблю або скажу щось, що тобi не сподобаеться, ти скажеш менi, i я бiльше нiколи цього не зроблю i не скажу. Хiба це не просто?

–А хiба я не повинен вимагати того ж вiд вас?

–Нi, бо я не можу тобi радити i не завжди знаю, чи те, що я вважаю найкращим, а крiм того, ти знаеш, що я збираюся тобi сказати, ще до того, як я тобi скажу.

–А ти впевнена, що будеш жити з переконанням, що я люблю тебе всiею душею? -Я вiдповiла тихим, зворушеним голосом.