Марія (Український)

–Як у того хлопця так зламалася рука? -запитав я.

–Вони такi грубi, такi грубi! Вiн годиться тiльки для того, щоб доглядати за кiньми.

Незабаром почали подавати обiд, а я з донною Андреа, матiр'ю Емiгдiо, яка ледь не залишила свою хустку без бахроми, протягом чвертi години розмовляли наодинцi.

Емiгдiо пiшов одягнути бiлий пiджак, щоб сiсти за стiл; але спочатку вiн представив нам чорношкiру жiнку, прикрашену пастушою накидкою з хусткою, з гарно вишитим рушником, що звисав з однiеi з ii рук.

Їдальня слугувала нам iдальнею, обстановка якоi зводилася до старих диванiв з коров'ячоi шкiри, кiлькох вiвтарних образiв iз зображенням святих з Кiто, розвiшаних високо на не дуже бiлих стiнах, i двох маленьких столикiв, прикрашених вазами з фруктами i гiпсовими папугами.

По правдi кажучи, в обiдi не було нiякоi пишноти, але мати i сестри Емiгдiо знали, як його влаштувати. Суп з коржiв, приправлений свiжою зеленню з городу, смаженi подорожники, м'ясний фарш i пончики з кукурудзяного борошна, чудовий мiсцевий шоколад, кам'яний сир, молочний хлiб i вода, яку подавали у великих старих срiбних глечиках, не залишали бажати нiчого кращого.

Коли ми обiдали, я побачив, як одна з дiвчат зазирнула у напiввiдчиненi дверi; ii миле личко, освiтлене чорними, як шамбiмбе, очима, свiдчило про те, що те, що вона приховуе, мае бути дуже гармонiйним з тим, що вона показуе.

Я попрощався з панi Андреа об одинадцятiй годинi, бо ми вирiшили поiхати до дона Ігнасiо на вигони, де вiн виступав на родео, i скористатися поiздкою, щоб скупатися в Амаiме.

Емiгдiо скинув куртку, замiнивши ii на нитяну руану, зняв чоботи-шкарпетки i взув стоптанi еспадрiльi, застебнув бiлi колготки з волохатоi козячоi шкiри, надiв великий капелюх суази з бiлим перкалевим накриттям i сiв на щасливчика, зав'язавши перед тим очi хусткою. Коли лоша згорнулося клубком i сховало хвiст мiж ногами, вершник крикнув йому: "Ти iдеш зi своею хитрiстю!" – i тут же випустив два дзвiнкi батоги з пальмiранового ламантина, яким вiн орудував. Отже, пiсля двох-трьох корково, якi навiть не змогли зрушити з мiсця пана в його чокотановому сiдлi, я скочив на коня, i ми рушили.

Коли ми дiсталися мiсця проведення родео, вiддаленого вiд будинку бiльш нiж на пiвлiги, мiй супутник, скориставшись першою-лiпшою рiвниною, щоб розвернутися i почухати коня, вступив зi мною в розмову, схожу на перетягування каната. Вiн виклав усе, що знав про матримонiальнi претензii Карлоса, з яким вiн вiдновив дружбу вiдтодi, як вони знову зустрiлися в Кауцi.

–Що скажеш? -зрештою запитав вiн мене.

Я хитро ухилився вiд вiдповiдi, а вiн продовжував:

–Який сенс заперечувати? Чарльз – роботящий хлопець: якщо вiн переконався, що не може бути садiвником, поки не вiдкладе вбiк рукавички й парасольку, то мусить зробити все як слiд. Вiн все ще насмiхаеться з мене за те, що я в'язав ласо, робив паркан i смажив мула; але вiн повинен робити те ж саме, iнакше збанкрутуе. Хiба ви його не бачили?

–Нi.

–Думаеш, вiн не ходить на рiчку купатися, коли припiкае сонце, i якщо йому не осiдлають коня, то вiн не поiде, бо не хоче засмагати i бруднити руки? А в усьому iншому вiн справжнiй джентльмен, це точно: не минуло й восьми днiв, як вiн витягнув мене зi скрутного становища, позичивши двiстi патаконiв, якi менi були потрiбнi для купiвлi телиць. Вiн знае, що не викидае iх на вiтер; але це те, що ви називаете служiнням вчасно. Щодо його одруження… Я вам скажу одне, якщо ви запропонуете не обпектися.

–Кажи, чоловiче, кажи, що хочеш.

–У вашому домi вони, здаеться, живуть у великому тонi; i менi здаеться, що до однiеi з тих маленьких дiвчаток, якi виросли серед сажi, як у казках, треба ставитися як до благословенноi iстоти.

Вiн засмiявся i продовжив:

–Я так кажу, тому що дон Херонiмо, батько Карлоса, мае бiльше снарядiв, нiж сьете-куерос, i вiн мiцний, як перець чилi. Мiй батько не може з ним бачитися, бо втягнув його у земельну суперечку, i я не знаю, через що ще. Того дня, коли вiн його знайде, на нiч ми змащуемо його маззю з ерба-мори i натираемо агуардiенте з маламбо.

Ми прибули на мiсце проведення родео. Посеред загону, в тiнi дерева гуасiмо, крiзь пил, здiйнятий биками, що рухалися, я побачив дона Ігнасiо, який пiдiйшов до мене, щоб привiтатися. Вiн iхав верхи на рожевому i грубому чвертному конi, запряженому черепашачим панциром, блиск i гниття якого свiдчили про його заслуги. Убога постать багатого власника була прикрашена так: потертi лев'ячi постоли з навершями, срiбнi шпори з пряжками, суконна куртка без пiджака i бiла руана, переповнена крохмалем, а увiнчував усе це величезний капелюх джiпiжапа, такий, який носять, коли власник скаче галопом: Пiд його тiнню великий нiс i маленькi блакитнi очi дона Ігнасiо грали так само, як i в головi опудала палетона, гранати, якi вiн носить замiсть зiниць, i довгий дзьоб.

Я розповiв дону Ігнасiо, що мiй батько розповiдав менi про худобу, яку вони мали вiдгодовувати разом.

Вiн вiдповiв: "Все гаразд, – сказав вiн, – ти ж бачиш, що телицi не можуть стати кращими: вони всi схожi на вежi. Не хочеш зайти i трохи розважитися?

Емiгдiо розбiгалися очi, спостерiгаючи за ковбоями, що працювали в загонi.

–Ах тусо! крикнув вiн, – стережися, щоб не розхитати пiал .... За хвiст! За хвiст!

Я вибачився перед доном Ігнасiо, водночас подякувавши йому; вiн продовжив:

–Нiчого, нiчого, боготаносцi бояться сонця i лютих бикiв, тому в школах у них хлопцi розпещенi. Не дам тобi збрехати, цей гарненький хлопчик, син дона Чомо: о сьомiй годинi ранку я зустрiв його на дорозi, замотаного шарфом, так що було видно тiльки одне око, i з парасолькою! .... Ви, наскiльки я бачу, навiть не користуетеся такими речами.

У цей момент ковбой кричав, тримаючи в руцi розпечене клеймо, прикладаючи його до весла кiлькох бикiв, що лежали прив'язаними в загонi: "Ще один… ще один"..... За кожним таким криком слiдувало ревiння, i дон Ігнасiо використовував складаний нiж, щоб зробити ще одну зарубку на палицi гуасiмо, яка слугувала фоетою.

Оскiльки худоба могла бути небезпечною, коли вставала, дон Ігнасiо, попрощавшись зi мною, пiшов у сусiднiй загiн, щоб убезпечити себе.

Вибране Емiгдiо мiсце на рiчцi було найкращим мiсцем, щоб насолодитися купанням, яке пропонують води Амаiме влiтку, особливо в той час, коли ми досягли ii берегiв.

Гуабос чурiмос, на квiтках якого трiпотiли тисячi смарагдiв, дарував нам густий затiнок i м'яку пiдстилку з листя, де ми розстелили своi руани. На днi глибокого басейну, що лежав бiля наших нiг, було видно навiть найдрiбнiшi камiнчики i гралися срiблястi сардини. Внизу, на камiннi, яке не пiдмивала течiя, синi чаплi та бiлi чаплi ловили рибу, пiдглядаючи, або розчiсували свое оперення. На пляжi попереду лежали красивi корови; макаки, схованi в листi дерев качiмбо, тихим голосом теревенили; а на високих гiлках лiниво спала група мавп. Звiдусiль лунали монотоннi пiснi цикад. Одна-двi цiкавi бiлки визирнули з очерету i швидко зникли. Далi в джунглях ми час вiд часу чули меланхолiйну трель чилакоа.

Повiсь своi колготки подалi звiдси, – сказав я Емiгдiо, – iнакше ми вийдемо з ванни з головним болем.

Вiн щиро смiявся, дивлячись, як я поклала iх на розвилку далекого дерева:

–Хочеш, щоб все пахло трояндами? Чоловiк повинен пахнути козлом.

–Звiсно; i щоб довести, що ти в це вiриш, ти носиш у колготках весь мускус пастуха.

Пiд час купання, чи то нiч i береги прекрасноi рiчки спонукали мене довiритися йому, чи то тому, що я дав слiди, щоб мiй друг довiрився менi, вiн зiзнався менi, що пiсля того, як деякий час зберiгав пам'ять про Мiкаелiну як релiквiю, вiн до нестями закохався в прекрасну сапангiту, слабкiсть, яку вiн намагався приховати вiд злого намiру дона Ігнасiо, оскiльки той намагався перешкодити йому, бо дiвчина не була сеньйорою; І врештi-решт вiн мiркував так:

–Як би менi було зручно одружитися з жiнкою, щоб замiсть того, щоб служити iй, я мав би iй служити! Та й що менi, такому джентльменовi, як я, робити з такою жiнкою? А якби ви знали Зойлу? Чоловiче, я тебе не втомлюю, ти б навiть вiршi про неi складав, якi вiршi! У тебе б сльози потекли з рота: ii очi слiпого прозрять, у неi найлукавiший смiх, найкрасивiшi ноги, а талiя, що.....

Повiльнiше, – перебила його я. – Ти хочеш сказати, що так шалено закоханий, що втопишся, якщо не одружишся з нею?

–Я одружуся, навiть якщо мене схоплять у пастцi!

–З сiльською жiнкою? Без згоди твого батька? Розумiю: ви бородань i маете знати, що робите. А Чарльз нiчого не знае про все це?

–Боронь Боже! Боронь Боже! У Бузi вони мають його в своiх долонях, а що ви хочете, щоб вiн потрапив до iхнiх ротiв? На щастя, Зойла живе в Сан-Педро i iздить до Буги лише раз на кiлька днiв.

–Але ж ти менi його покажеш.

З тобою iнша справа, я вiзьму тебе в будь-який день, коли захочеш.

О третiй годинi дня я розлучився з Емiгдiо, тисячею способiв вибачившись за те, що не пообiдав з ним, а вже о четвертiй я мав повернутися додому.

Роздiл XX

Мама й Емма вийшли в коридор, щоб зустрiти мене. Мiй батько поiхав на завод.

Незабаром мене покликали до iдальнi, i я не забарився пiти, бо сподiвався знайти там Марiю; але я був обманутий, i коли я попросив матiр покликати ii, вона вiдповiла менi:

Оскiльки панове приiдуть завтра, дiвчата зайнятi приготуванням солодощiв, i я думаю, що вони вже закiнчили i зараз прийдуть.

Я вже збирався встати з-за столу, коли Хосе, який пiднiмався з долини в гору на двох мулах, навантажених тростинною бравою, зупинився на узвишшi, звiдки вiдкривався вид на внутрiшнiй простiр, i гукнув мене:

–Добрий день! Я не можу приiхати, бо несу чукару, а вже темнiе. Я залишу повiдомлення дiвчатам. Приходьте завтра дуже рано, бо це обов'язково станеться.

Добре, – вiдповiв я, – я прийду дуже рано, привiтаюся з усiма.