Марія (Український)

–Так, панi, i це правильно, чи не так?

–Так i буде, хоч я й забув, що в неi немае iншоi матерi, крiм мене, i про Соломоновi поради, i про довiру, яку вiн вважае мене гiдною, бо вона на це заслуговуе i так сильно тебе любить. Лiкар запевняе нас, що хвороба Марii – не та, вiд якоi страждала Сара.

–Вiн так сказав?

–Так, твiй батько, заспокоений з цього приводу, просив мене повiдомити тобi.

–То я можу знову бути з нею, як ранiше? -запитав я збожеволiвши.

–Майже…

–О, вона вибачить менi, ти так не думаеш? Лiкар сказав, що немае нiякоi небезпеки? -Я додала: "Необхiдно, щоб Чарльз знав про це.

Мама дивно подивилася на мене, перш нiж вiдповiсти:

–А чому це треба вiд нього приховувати? Мiй обов'язок – сказати вам, що, на мою думку, ви повиннi зробити, оскiльки панове з М*** приiжджають завтра, як вони оголосили. Скажи Марii сьогоднi пiсля обiду. Але що ти можеш iй сказати, що було б достатньо, щоб виправдати твою вiдстороненiсть, не порушуючи наказiв батька? І навiть якби ти мiг розповiсти iй про те, що вiн вiд тебе вимагав, ти не змiг би виправдатися, бо е причина того, що ти робив останнiми днями, яку з гордостi i делiкатностi ти не повинен вiдкривати. Ось результат. Я повинен сказати Марii справжню причину твого смутку.

–Але якщо так, якщо я був легковажним у тому, у що вiрив, що вона подумае про мене?

Вiн вважатиме вас менш хворим, нiж вважати себе здатним на мiнливiсть i непослiдовнiсть, бiльш одiозну, нiж будь-що iнше.

–До певноi мiри ти маеш рацiю, але прошу тебе, не кажи Марii нiчого з того, про що ми щойно говорили. Я припустився помилки, через яку, можливо, страждаю бiльше, нiж вона, i мушу ii виправити; обiцяю тобi, що виправлю ii; прошу лише два днi, щоб зробити це як слiд.

Ну, – сказав вiн, пiдводячись, щоб пiти, – ти сьогоднi кудись йдеш?

–Так, мем.

–Куди ти йдеш?

Я збираюся завiтати до Емiгдiо з вiтальним вiзитом, i це просто необхiдно, бо вчора я передав йому повiдомлення, що дворецький його батька чекае на мене сьогоднi на обiд.

–Але ти повернешся ранiше.

–О четвертiй чи п'ятiй годинi.

–Приходьте i поiжте тут.

–Ти знову мною задоволений?

Звичайно, нi, – вiдповiв вiн, усмiхаючись. Тодi до вечора: передайте дамам найкращi побажання вiд мене i дiвчат.

Роздiл XVIII

Я вже був готовий йти, коли до моеi кiмнати зайшла Емма. Вона була здивована, побачивши мене зi смiшним обличчям.

Куди ти йдеш така щаслива, – запитав вiн мене.

–Як би я хотiла нiкуди не йти. Побачитися з Емiгдiо, який при кожнiй зустрiчi скаржиться на мою непостiйнiсть у кожному тонi.

–Як несправедливо! -вигукнув вiн зi смiхом. Несправедливо?

–Над чим ти смiешся?

–Бiдолаха!

–Нi, нi: ти смiешся над чимось iншим.

У тому-то й рiч, – сказав вiн, взявши гребiнець з мого туалетного столика i пiдiйшовши до мене. Дозвольте менi зачесати вас, адже ви знаете, пане Констант, що одна з сестер вашого друга дуже гарна дiвчина. Шкода, – продовжувала вона, розчiсуючи волосся своiми витонченими руками, – що майстер Ефраiм останнiм часом трохи зблiд, бо бугени не уявляють собi чоловiчоi краси без свiжого рум'янцю на щоках. Але якби сестра Емiгдiо знала про....

–Ти сьогоднi дуже балакучий.

–Так? І ти дуже весела. Подивiться в дзеркало i скажiть менi, якщо ви виглядаете погано.

–Що за вiзит! -вигукнула я, почувши голос Марii, яка кликала мою сестру.

–Дiйсно. Наскiльки краще було б прогулятися вершинами Бокерон-де-Амайме i насолоджуватися… чудовим i самотнiм краевидом, або йти горами, як поранена худоба, вiдганяючи комарiв, не зважаючи на те, що травень сповнений неприемних вiдчуттiв… Бiдолашна, це неможливо.

Тебе Марiя кличе, – перебила я.

–Я знаю, для чого це.

–Навiщо?

–Допомогти йому зробити те, чого вiн не повинен робити.

–Можеш сказати, який саме?

Вона чекае, що я принесу квiти на замiну цим, – сказала вона, вказуючи на квiти у вазi на моему столi, – i на ii мiсцi я б не ставила туди iншi.

–Якби ви тiльки знали…

–А якби ти знав…

Мiй батько, який дзвонив менi зi своеi кiмнати, перервав розмову, яка, якби продовжилася, могла б зiрвати те, що я намагався зробити пiсля останньоi розмови з матiр'ю.

Коли я увiйшов до кiмнати батька, вiн дивився на вiконце красивого кишенькового годинника i сказав:

–Це чудова рiч; вона, безсумнiвно, варта тих тридцяти фунтiв. Повернувшись одразу до мене, вiн додав:

–Це годинник, який я замовив у Лондонi, подивiться на нього.

Вiн набагато кращий, нiж той, яким ти користуешся, – зауважив я, оглядаючи його.

–Але мiй дуже точний, а твiй дуже маленький: ти повинен вiддати його однiй з дiвчат, а цей вiзьмеш собi.

Не залишивши менi часу подякувати, вiн додав:

–Ти йдеш до Емiгдiо? Скажи його батьковi, що я можу пiдготувати загороду для гiпопотамiв, щоб ми могли вiдгодовувати iх разом, але його худоба мае бути готова до п'ятнадцятого числа.