Маленькі жінки

Маленькi жiнки
Луиза Мэй Олкотт

«Маленькi жiнки» Луiзи Мей Олкотт – роман, що виховав кiлька поколiнь юних читачiв по всьому свiту. Ця книга була перекладена понад 50 мовами, ii сюжет покладений в основу шести фiльмiв, чотирьох телесерiалiв, кiлькох опер та спектаклiв. З iсторii родини Марч, в якiй зростають чотири дружнi, проте геть не схожi одна на одну сестри, читач дiзнаеться про такi перипетii юностi, як дорослiшання, дружба та любов. У цьому виданнi публiкуеться новий оригiнальний переклад з англiйськоi Юлii Шматько. Стилiзацiя речей юних дiвчаток, характерна для тiеi епохи, а також придуманi героiнями i використовуванi в повсякденнi слова додають тексту неповторноi атмосфери XIX столiття.

Луiза Мей Олкотт

Маленькi жiнки

Переклад украiнською Юлii Шматько.

Замiсть передмови

Ця книга коротко розкаже
Як мандрiвник блукав в пiтьмi,
Та промiнь свiтла всiм пiдкаже,
Як в край небесний шлях знайти.
Обрав вiн стежку тернами порослу,
Хоч i не легкий вибiр був,
Життя його набуло змiсту,
Вiн суть спасiння Божого збагнув.
Нехай мандрiвка його довга,
Навчить i вас, товаришi —
Добро, чесноти та наснага
Вiдкриють шлях безсмертя для душi.[1 - За книгою Джона Буньяна «Похiд паломника». У романi «Маленькi жiнки» Олкотт часто згадуе та проводить паралелi з релiгiйною алегорiею англiйського письменника та проповiдника Джона Буньяна «Похiд паломника», яку вона любила ще з дитинства. Книга розповiдае про подорож героя на iм'я Християнин. На шляху до Небесного Мiста, тобто Раю, на нього чекало безлiч небезпечних пригод. Пiд час своеi подорожi Християнин зустрiчае людей та iстот (iмена яких так чи iнакше пов'язанi з подiями його життя), якi намагаються допомогти або перешкодити йому. На його шляху зустрiчаються такi персонажi як Вiрний, Вiруючий i Велетень Вiдчаю. Книга проповiдуе iдею про те, що потрiбно стiйко нести свою життеву ношу i не пiддаватися спокусам. Деякi роздiли книги «Маленькi жiнки» мiстять посилання на подii та мiсця з «Походу паломника», наприклад, можна зустрiти такi назви роздiлiв як «Бет знаходить Прекрасний палац», «Долина приниження Емi», «Джо зустрiчае Аполлiона», «Мег вирушае на Ярмарок Марнославства», тощо, оскiльки кожна з доньок Марч пiддаеться якiйсь спокусi, яка пов'язана з ii характером або якимись недолiками.]

1

Пограемо у паломникiв

– Ну що ж це за Рiздво без подарункiв? – буркнула Джо, простягнувшись на килимi бiля камiна.

– Бути бiдним просто жахливо! – зiтхнула Мег, глянувши на свою стару сукню.

– Як же несправедливо, що однi дiвчата мають так багато красивих речей, а iншi взагалi нiчого не мають, – додала маленька Емi та ображено пирснула.

– У нас е мама й тато, а ще ми е одна в одноi, – втiшно сказала Бет зi свого затишного куточка у вiтальнiй.

Чотири юнi обличчя, пiдсвiченi теплим мерехтiнням вогнища, на мить повеселiшали вiд цих пiдбадьорливих слiв, але посмiшки вмить зникли, коли Джо раптом тремтячим голосом додала: «Немае з нами татка, i не буде ще довго». Вона не наважилась вголос сказати «можливо, нiколи», але кожна з сестер мовчки додала це про себе, думаючи про те, що iх батько зараз десь далеко, у самому епiцентрi жорстоких боiв.

На кiлька хвилин у кiмнатi повисло гнiтюче мовчання, нiхто не наважувався знову почати говорити, але потiм Мег все ж тихо промовила:

– Ви ж знаете, чому мама запропонувала обiйтися без подарункiв на це Рiздво – зима обiцяе бути суворою, i мама вважае, що нам не слiд витрачати грошi на розваги та безглуздi дрiбницi, коли нашi солдати страждають на полi бою. Ми мало чим можемо iм допомогти, але ми можемо принести своi маленькi жертви, щоб пiдтримати iх, i ми повиннi робити це з радiстю та вдячнiстю. Але боюся, я не … – Мег похитала головою, з сумом думаючи про всi красивi речi, якi iй так хотiлося купити.

– Не думаю, що та невелика сума, яку ми здатнi пожертвувати, щось кардинально змiнить. У кожноi з нас е всього лише долар, i навряд чи армiя взагалi вiдчуе якусь рiзницю. Я готова обiйтися без подарунку вiд матiнки та вiд вас, сестри, але сама собi я дуже хочу купити «Ундiну» та «Сiнтрама».[2 - Два романи з елементами казки нiмецького письменника i поета Фрiдрiха де Ла Мотт-Фука (1777–1843 рр.). Перший розповiдае про русалку, а другий про лицаря. Цi двi розповiдi були дуже популярнi серед дiтей.] Я вже так давно мрiю про це, – сказала Джо, яка кожну вiльну хвилину проводила, зачитуючись черговою книжкою.

– Я планувала витратити своi заощадження на новi ноти, – зiтхнувши, сказала Бет, але ii багатозначного зiтхання не почув нiхто, крiм щiтки для вогнища та пiдставки для чайника.

– А я б купила собi коробку новеньких фаберiвських олiвцiв для малювання, адже вони менi так потрiбнi, – рiшуче сказала Емi.

– Мама ж нiчого не говорила про нашi заощадження, i не думаю, що вона б хотiла, щоб ми вiддали все, що у нас е. Тож давайте ми всi купимо собi те, що так хочемо i просто трохи порадiемо. Думаю, ми достатньо працювали у цьому роцi i чесно заслужили це! – невпевнено викрикнула Джо, а потiм опустила очi, роблячи вигляд, що уважно вивчае вiзерунок на килимi.

– Я ось точно заслужила – вчу цих маленьких розбишак цiлими днями, хоча iз задоволенням посидiла б удома, – протягнула Мег жалiбним тоном.

– Та тобi ще пощастило, адже у тебе немае i половини моiх турбот, – сказала Джо. – Подивилася б я, на скiльки вас вистачило, любi сестрички, якби ви хоча б на кiлька годин залишилися наодинцi з нервовою, метушливою старою, яка змушуе вас ходити по дому не iнакше як навшпиньки та смикае через будь-яку дрiбницю – «бiжи туди, принеси це, зроби те» – ще й завжди чимось незадоволена. Ганяе мене, як ту козу по двору, що iнодi я вже готова кинути все i втекти вiд тоi примхливоi бабцi.

– Скаржитися то грiх, звичайно, але я вважаю, що мити посуд i прибирати – це найгiрша робота у свiтi. Коли ти цiлiсiнький день щось метеш, шкребеш та миеш, шкiра на руках стае такою сухою та грубою, що навiть на пiанiно грати важко, – Бет подивилася на своi огрубiлi руки i важко зiтхнула, i цього разу це зiтхання точно почули всi.

– Сумнiваюся, що хтось iз вас страждае бiльше за мене, – вигукнула Емi, – адже вам не доводиться ходити до школи з зухвалими дiвчиськами, якi знущаються з вас, якщо ви хоча б раз не вивчили урок, посмiхаються над вашими старими зношеними сукнями, обзивають жебрачкою i кажуть, що у мене нiс, наче картопина.

– Ти, напевно, хотiла сказати «насмiхаються», а не «посмiхаються», – зазначила Джо та саме посмiхнулась.

– Ой, ти чудово зрозумiла, що я хотiла сказати, тож не обов'язково прискiпуватись. Я вчуся використовувати новi слова i розширювати свiй лексогон, – задравши носа вiдповiла Емi, а Джо цього разу вже вiдверто зареготала.

– Так, досить мавпувати, дiвчата. Якби лишень тато не втратив усi своi статки, коли ми були маленькими! Боже мiй! Ми жили б зараз у розкошi, були щасливi та горя не знали! – мрiйливо сказала Мег, яка ще пам'ятала кращi часи.

– Ти ж наче нещодавно казала, що ми щасливiшi за королiвських дiтей, тому що вони весь час сваряться через своi багатства.

– Так, говорила, Бет. Насправдi, я думаю, що так воно i е, адже хоч нам i доводиться працювати, але ми можемо ось так посидiти, вiд душi посмiятися i пожартувати одна над одною, i взагалi, ми, як полюбляе казати Джо, весела юрба.

– Джо дiйсно як скаже щось! – зауважила Емi, скоса глянувши на довготелесу фiгуру, яка розтягнулася на килимi. Джо тут же пiднялася, поклала руки до кишень i почала насвистувати.

– Припини, Джо! Ти поводишся, як хлопчисько!

– Я знаю. Тому я це i роблю.

– Терпiти не можу грубих дiвчат, якi не вмiють поводитись належним чином. Хiба юнi ледi таке виробляють!

– А я ненавиджу пихатих та розцяцькованих ляльок!

– Пташки в гнiздечках все воркують, – почала наспiвувати Бет, яка завжди намагалася згладжувати кути у подiбних ситуацiях. Спiваючи, вона навмисне робила таке кумедне обличчя, що сестри не витримали i розреготалися. Таким чином назрiваючий конфлiкт розчинився у цiй веселiй атмосферi.

– Ось правда, сестрички, часом ви обидвi поводитесь, як малi дiти, – почала повчати iх Мег на правах старшоi сестри. – Ти вже достатньо доросла, Джозефiна, тож час вже припинити цi дитячi витребеньки та почати поводитися належним чином. Коли ти була дитиною, це, можливо, i виглядало смiшним i милим, але ти вже ба яка висока i зачiску носиш дорослу, тож i поводься як справжня юна ледi.

– Нiчого я не висока! Ну добре, може трохи i висока. А зачiска… Якщо дорослою тебе робить те, яку зачiску ти носиш, тодi я буду носити два хвостики аж до двадцяти рокiв! – вигукнула Джо, розплела косу та струснула своею пишною гривою каштанового волосся. – Не хочу я дорослiшати, ставати «мiс Марч», носити сукнi до пiдлоги, ходити, наче аршин проковтнула, i виглядати, як порцелянова лялька! Менi i так несолодко живеться, адже менi подобаеться грати в хлопчачi iгри i поводитися розкуто, як це роблять хлопчаки! І за що менi така кара – народитися дiвчиськом! А зараз навiть ще гiрше, нiж ранiше, адже я б з радiстю пiшла на фронт разом з татом i боролася з ним плiч-о-плiч проти ворога, а замiсть цього менi доводиться сидiти вдома i в'язати шкарпетки, як якась немiчна стара!

Джо так люто трясла синьою армiйською шкарпеткою, яку якраз в'язала, що спицi в нiй задзвенiли, як кастаньети, а клубок з нитками покотився через усю кiмнату.

– Бiдолашна Джо! Менi шкода тебе, але тут вже нiчого не поробиш. Радiй тому, що ти можеш скоротити свое iм'я до хлопчачого «Джо» i грати роль братика для нас, – сказала Бет, погладжуючи густу копицю рукою, яку нiяке миття посуду i витирання пилу не зможе позбавити цiеi щироi сестринськоi нiжностi.

– А щодо тебе, Емi, – продовжила Мег, – то ти, навпаки, аж занадто церемонна i манiрна. Зараз це наче i дитячi пустощi, але якщо так пiде i далi, ти виростеш зарозумiлим i пихатим дiвчиськом, яке вважае себе великим цабе. Менi подобаються твоi манери i любов до витонченоi мови, але iнодi ти перегинаеш палицю. Просто твоi безглуздi слова часом звучать так само недоречно, як i жаргоннi вирази Джо.

– Якщо Джо у нас розбишака, Емi – цабе, то хто ж я? – запитала Бет, приготувавшись почути критику i на свою адресу.

– Ти наше янголятко, – тепло вiдповiла Мег, i нiхто iй не заперечив, тому що «Мишка», як називали Бет вдома, i справдi була улюбленицею всiеi родини.

Оскiльки ви, шановнi читачi, напевно хотiли б знати, як виглядають нашi героiнi, я скористаюся моментом i зроблю, так би мовити, невеликий лiричний вiдступ, щоб у загальних рисах накидати портрети чотирьох сестер, якi у цей зимовий вечiр зiбралися у вiтальнi, щоб шити, в'язати та просто потеревенити, поки у камiнi весело потрiскував вогонь, а за вiкном йшов снiг.

Це була дуже затишна кiмната, незважаючи на те, що старий килим давно вицвiв, а меблi були дуже скромними. Стiни прикрашали кiлька непоганих картин однiеi юноi художницi, полицi були заставленi книгами, а на пiдвiконнi розквiтли хризантеми та рiздвянi троянди. Все це створювало приемну домашню атмосферу злагоди та спокою.