Маленькі жінки

Мег, не гаючи часу, вже пересипала гречану кашу в велику миску i складала у кошик хлiб.

– Я знала, що ви погодитеся, моi хорошi, – сказала мiсiс Марч, задоволено посмiхаючись. – Пiдемо допомагати всi разом, а коли повернемося, поснiдаемо хлiбом з молоком, а вже на вечiр приготуемо що-небудь смачненьке.

Незабаром все було готово, i сiмейство Марч вирушило в дорогу. Було ще досить рано та й пiшли вони дворами, тож нiхто не бачив цю дивну делегацiю волхвiв.

Вони стояли на порозi вбогоi та промерзлоi кiмнати з розбитими вiкнами та згаслим вогнищем. З меблiв там був лише невеликий стiл i лiжко з рваною ковдрою, на якому лежала хвора жiнка з немовлям, а до неi з обох бокiв тулилися блiдi, голоднi дiти, намагаючись хоч трохи зiгрiтися.

З якою ж радiстю дивилися на гостей великi дитячi очi, а iх синi вiд холоду губи розплились у широкiй щирiй усмiшцi!

– Ach, mein Gott![8 - Ach, mein Gott! – (нiм.) Боже мiй!] Невже ангели спустилися до нас з небес! – сказала жiнка тремтячим голосом i сльози радостi покотилися по ii щоках.

– Так, кумеднi такi ангели у капюшонах i рукавицях, – сказала Джо i всiх розсмiшила.

Вже через кiлька хвилин кiмнату було не впiзнати, наче там дiйсно попрацювали добрi духи. Ганна принесла дрова, розпалила камiн i закрила розбите скло старими капелюхами та накидкою. Мiсiс Марч напоiла нещасну жiнку гарячим чаем i дала трохи кашi, запевнивши, що не залишить ii родину у бiдi. Потiм вона переповила малюка i загорнула його у свою теплу хустку. Робила вона це так нiжно та дбайливо, немов це була ii власна дитина. Дiвчата тим часом накрили на стiл, посадили дiтей ближче до вогню i нагодували iх. Поснiдавши, дiти почали весело базiкати, а дiвчата Марч намагалися розiбрати iх кумедне нiмецько-англiйське щебетання.

– Das ist gut! Die Engelkinder![9 - Das ist gut! Die Engel-kinder! – (нiм.) Яка смакота! Дiвчата-янголята!] – прицмокуючи, раз у раз повторювала малеча, наминаючи гречану кашу з хлiбом i насолоджуючись теплом вогнища, яке весело потрiскувало у камiнi.

Сестер ще нiколи нiхто не називав дiвчатами-янголятами, i це було iм дуже приемно. Особливо радiла Джо, якiй вiд народження дiставалися не iнакше як всякi хлопчачi комiчнi прiзвиська на кшталт «Санчо».[10 - Санчо Панса, зброеносець Дон Кiхота – комiчний персонаж у сатиричному романi iспанського письменника Мiгеля де Сервантеса «Дон Кiхот» (том I – 1605 р., том II – 1615 р.).] Це був воiстину прекрасний снiданок, хоча дiвчатам не дiсталося i крихти. І нехай животи iх бурчали вiд голоду всю дорогу, поки вони йшли додому, у всьому мiстi було не знайти бiльш радiсних i задоволених дiтей, нiж цi четверо маленьких дiвчаток, якi вiддали свiй снiданок i задовольнилися того рiздвяного ранку лише хлiбом i молоком.

– Мабуть, у цьому i полягае суть виразу «Любити свого ближнього як самого себе». Що ж, робити добро iншим людям дiйсно приемно, – сказала Мег, розкладаючи з сестрами подарунки у вiтальнi, поки iхня мати збирала нагорi одяг для бiдолашного сiмейства Гуммель, яке вони вiдвiдували вранцi.

Це були невеликi скромнi пакуночки, але кожен з них був наповнений чистою дитячою любов'ю, а висока ваза з червоними трояндами, пишними бiлими хризантемами i виноградними лозами надавала елегантностi та урочистостi святковому столу.

– Йде, йде! Давай, Бет, починай грати! А ти, Емi, вiдчини перед мамою дверi! Тричi «Слава!» нашiй Мармi! – вигукнула Джо, високо пiдстрибуючи.

Бет зiграла свiй найвеселiший марш, Емi з реверансом вiдчинила дверi, а Мег, взявши мати пiд руку, провела ii до почесного мiсця на чолi столу. Мiсiс Марч була одночасно здивована та зворушена. В ii очах стояли сльози, але це були сльози радостi, i вона з посмiшкою розглядала подарунки i читала вiтальнi листiвки вiд доньок. Вона вiдразу одягла новi капцi, поклала носовичок до кишенi, окропивши його парфумами вiд Емi, троянду вона причепила шпилькою до грудей, а гарнi рукавички були проголошенi «надзвичайно слушним подарунком».

Потiм були смiх, поцiлунки та обiйми – саме в цьому i полягае краса домашнiх свят, вони такi щирi та душевнi, що ти потiм ще довго згадуеш iх з теплом у серцi. Але веселощi веселощами, а справи самi себе не зроблять.

За благодiйними заходами та урочистими церемонiями пролетiло мало не пiвдня, тож дiвчата без зволiкання зайнялися приготуваннями до вечiрньоi святковоi вистави. Будучи ще занадто юними, щоб часто вiдвiдувати театри, i недостатньо багатими, щоб дозволити собi професiйний помпезний реквiзит для своiх домашнiх спектаклiв, дiвчата використовували уяву та кмiтливiсть – не дарма ж в народi кажуть «що голiший, то мудрiший» – i робили весь необхiдний iнвентар з пiдручних засобiв. Деякий реквiзит був воiстину гiдним захоплення: гiтари з пап'е-маше, старовиннi лампи з непридатного старого посуду, розкiшнi сукнi та мантii зi старих простирадл, коштовностi з вiдполiрованих консервних банок, якi також вiдмiнно пiдходили для виготовлення лицарських обладункiв. Меблi раз у раз переверталися догори дригом, а кiмната служила сценою.

Хлопцi до театральноi трупи не приймалися, тому Джо дiставалися всi чоловiчi ролi. Вона iз задоволенням виряджалася у чоловiчi коричневi шкiрянi чоботи, якi дiсталися iй вiд подруги, яка знала жiнку, яка знала одного актора у театрi. Цi чоботи, стара фехтувальна рапiра та дiрявий камзол, який колись служив художнику зразком для написання якоiсь картини з батальним сюжетом, були головними скарбами Джо i були задiянi у всiх виставах. Через нечисленнiсть iх трупи, часто двом передовим акторам, Мег i Джо, доводилося грати вiдразу кiлька ролей, за що вони, безумовно, заслуговують на похвалу, адже вони не лише вчили напам'ять реплiки трьох, а бувало i чотирьох персонажiв, але i по кiлька разiв за спектакль мiняли костюми i переставляли декорацii. Але iм це було в радiсть, адже це не лише чудово тренувало iх пам'ять, але i було прекрасною творчою розвагою, завдяки якiй сестри проводили багато часу разом.

Настав рiздвяний вечiр, глядачi приходили та займали мiсця у партерi, роль якого грало лiжко. І ось з десяток дiвочих очей у передчуттi дивовижного видовища дивився на синьо-жовту завiсу, за якою лунало шарудiння, перешiптування та перiодичний смiх Емi, яка вiд хвилювання не могла стриматися. Незабаром пролунав третiй дзвiночок, фiранки роз'iхалися в сторони, i розпочалася «Романтична трагедiя».

– Похмурим лiсом служили кiлька кущiв у горщиках та щiльна зелена тканина, розстелена на пiдлозi, а в глибинi сцени розташувалася вiдьмина печера. Їi спорудили з сушилки для бiлизни, яка служила верхньою частиною, а з бокiв поставили два комоди. Всерединi печери стояв невеличкий пальник, на якому кипiв чайник, вiн же вiдьомський котел, а поруч, згорбившись, сидiла i сама вiдьма. В кiмнатi було темно, i вогник пальника чудово створював зловiсну атмосферу, особливо коли з чайника виходив справжнiй пар – глядачi захоплено аплодували таким правдоподiбним декорацiям. Дочекавшись поки стихнуть першi оплески, на сцену вийшов лиходiй Г'юго, чие обличчя покривала густа чорна борода, а на очi був насунутий капелюх. Одягнений вiн був у щiльну накидку, коричневi чоботи, а на стегнi з кожним кроком побрязкував меч. Вiн метушився по сценi, а потiм раптом схопився за голову i проголосив надривну промову, оспiвуючи свою ненависть до Родрiго, любов до Зари, а також непохитну рiшучiсть вбити одного i завоювати другоi. Грубий тон голосу Г'юго перiодично зривався на крик, коли почуття заволодiвали ним – публiка була в захватi та аплодувала, коли герой робив паузу, щоб ковтнути повiтря перед черговою тирадою. Вклонившись з виглядом людини, яка звикла до публiчних похвал, вiн прокрався до печери i грiзно наказав вiдьмi Агар:

– До мене, служнице темряви! Бажаю тебе бачити!

На сценi з'явилася Мег, на обличчя ii спадали сiрi пасма з кiнського волоса. Одягнена вона була у червоно-чорний балахон, усiяний кабалiстичними символами, а в руках вона тримала посох. Г'юго зажадав отримати приворотне зiлля, щоб Зара полюбила його, а також зiлля, щоб вбити Родрiго. Прекрасним драматичним спiвом Агар пообiцяла дiстати йому i те, i iнше, i почала викликати духа любовних чар:

Почуй мене, кохання дух,
Володар ти любовних мук!
Спокуси зiлля приготуй,
Троянд з росою не шкодуй.
Щоб сумнiву у зiллi не було
Додай кохання ти свого!
Чекати буду я всю нiч,
Прийди до мене ти скорiш!

Заграла нiжна мелодiя, i з печери вийшла маленька фiгура з золотавим волоссям, вбрана у бiлий балахон з блискучими крилами за спиною i вiнком iз троянд на головi. Змахнувши чарiвною паличкою, дух любовних чарiв заспiвав тоненьким голосочком:

Прибув на позов твiй я увi снi,
Летiв всю нiч при мiсяцi в пiтьмi.
Ось зiлля зла, що ти хотiв,
Це напiй темряви для ворогiв.
Ти застосуй його скорiш,
Щоб сила зла була гострiш!

Дух кинув маленьку позолочену пляшечку до нiг вiдьми i зник за кулiсами. Агар знову заспiвала, але цього разу вона викликала злого духа. На сценi з гуркотом з'явилося чортеня у страшному чорному лахмiттi i, прохрипiвши свою вiдповiдь, кинуло до нiг Г'юго чорну пляшечку, пiсля чого теж пiшло зi зловiсним смiхом. Г'юго подякував вiдьмi, i, поклавши зiлля собi у чоботи, покинув сцену. Агар, у свою чергу, розповiла глядачам, що лиходiй Г'юго вбив кiлькох дорогих iй людей, тому вона наслала на нього прокляття i мае намiр перешкодити його пiдступним планам, щоб помститися за минулi образи. Таким був кiнець першоi дii. Глядачi вiдпочивали, iли цукерки та дiлилися враженнями вiд вистави.

Перш нiж завiсу знову пiдняли, з-за лаштункiв раз у раз лунали стуки молотка, але коли перед глядачами постав цей шедевр декораторського та теслярського мистецтва, всi миттю забули про затримку. Це було воiстину приголомшливе видовище! До самоi стелi височiла вежа з вiкном, у якому горiло свiтло, а через бiлу фiранку визирала Зара у красивiй синьо-срiбнiй сукнi та чекала на свого коханого Родрiго. А ось з'явився i сам Родрiго – на плечах червона накидка, на головi берет з пiр'iною, з-пiд якого стирчать каштановi локони, в руках гiтара, а на ногах, звичайно, коричневi чоботи. Ставши на колiна бiля пiднiжжя вежi, вiн заспiвав хвилюючу серенаду. У вiдповiдь Зара теж проспiвала щось романтичне, i пiсля нетривалого музичного дiалогу погодилася пiти за ним хоч на край свiту. Тут i настав момент вистави, який викликав найбiльший ажiотаж серед аудиторii. Родрiго дiстав мотузяну драбину, закинув один кiнець у вiкно i сказав Зарi спускатися до нього. Вона боязко перехилилася через пiдвiконня, поклала руку на плече Родрiго i збиралася вже грацiозно зiстрибнути вниз, але – жаль та й жаль! – вочевидь, забула, що сукня ii була зi шлейфом, який якраз по-зрадницьки зачепився за стулку вiкна, вежа захиталася, нахилилась вперед… i з гуркотом завалилася, поховавши пiд руiнами нещасних закоханих!

Зал ахнув з полегшенням, коли коричневi чоботи з'явилися з-пiд руiн, а слiдом за ними з'явилася золотава макiтра, вигукуючи: «Я ж тобi казала! От казала ж, що все так i буде!». З дивовижною незворушнiстю на сценi з'явився дон Педро, суворий батько Зари, витягнув з-пiд уламкiв свою дочку i потягнув ii геть. Намагаючись не ворушити губами, вiн тихо сказав:

– Навiть не думай реготати! Роби вигляд, що так i було задумано.

Чимчикуючи до кулiс, Дон Педро гнiвно наказав руйнiвниковi Родрiго забиратися геть iз королiвства. І хоча сам Родрiго був все ще ошелешений падiнням вежi, вiн не розгубився i кинув виклик старому, сказавши, що не зрушить з мiсця. Цей безстрашний приклад надихнув i Зару, яка вiдмовилася коритися волi батька, за що разом iз своiм коханим була кинута в найглибшi пiдземелля замку. Тут же з'явився прудкий маленький слуга з кайданами i повiв бранцiв геть – вид у нього при цьому був дуже наляканий i, судячи з усього, вiн геть забув свою реплiку.

У третiй дii глядачам були показанi подii, якi розгорталися у замку. Знову з'явилася Агар, яка прийшла звiльнити закоханих i вбити Г'юго. Ось вона чуе його кроки, ховаеться i бачить, як вiн наливае зiлля у двi чашi з вином i наказуе боязкому слузi: «Вiднеси цi чашi полоненим i скажи, що я скоро спущуся до них». Слуга вiдводить Г'юго у сторону, щоб щось сказати, а в цей час Агар пiдмiняе цi чашi на двi iншi, просто з вином. Фердинандо, слуга, забирае келихи, а Агар ставить на стiл чашу з отрутою, призначену для Родрiго. Г'юго, вiдчуваючи спрагу, випивае ii i в агонii починае корчитися i скакати по сценi. Пiсля довгих конвульсiй вiн падае долiлиць i вмирае, в той час як Агар повiдомляе йому про свiй пiдступний вчинок у прекраснiй мелодiйноi пiснi.

Це була воiстину захоплююча сцена, хоча деяким глядачам могло здатися, що пасма довгого волосся, якi несподiвано вибилися з-пiд капелюха Г'юго, трохи змастили ефектну смерть головного лиходiя. Однак неймовiрно душевний спiв Агар настiльки вразив публiку, що всi вмить забули про казус iз зачiскою.

У четвертiй дii перед нами розгортаеться жахлива сцена, в якiй Родрiго, отримавши звiстку про те, що Зара бiльше не любить його, впадае у глибокий вiдчай i готовий накласти на себе руки, встромивши собi кинджал у серце. Але в цей самий момент пiд його вiкном хтось починае спiвати прекрасну пiсню про те, що кохана вiрна йому, але iй загрожуе смертельна небезпека, однак Родрiго все ще може врятувати ii. Невiдомий пiдкидае йому ключ вiд в'язницi, i в поривi радостi наш герой зривае з себе кайдани i стрiмголов бiжить рятувати кохану.

П'ята дiя починаеться зi сварки мiж Зарою та Доном Педро. Вiн хоче, щоб дочка пiшла у монастир, але вона i чути про це не хоче. Пiсля емоцiйноi суперечки, Зара вже збираеться втратити свiдомiсть, коли раптом з'являеться Родрiго i просить ii руки. Дон Педро не дае свого благословення закоханим, тому що Родрiго бiдний. Мiж чоловiками зав'язуеться гаряча перепалка, i ось Родрiго вже готовий нести на руках змучену Зару, коли входить боязкий слуга з листом i мiшком вiд Агар, яка таемничим чином зникла з замку. Слуга повiдомляе, що вiдьма заповiдае неймовiрнi багатства молодятам i пророкуе страшну загибель дону Педро, якщо той встане на шляху щастя молодих. Вiдкриваеться мiшок, i з нього висипаеться цiла купа блискучих бляшаних монет, якi виблискують у свiтлi ламп. Такий «вагомий аргумент» пом'якшуе суворого батька i вiн погоджуеться видати свою дочку за Родрiго. Всi спiвають у радiсному поривi, i завiса опускаеться, коли закоханi, стоячи на колiнах, отримують благословення дона Педро.

Зала вибухае шаленими оплесками, якi несподiвано переривае черговий конфуз – лiжко-партер не витримуе i ламаеться, а глядачi падають на пiдлогу. Родрiго i дон Педро, не зволiкаючи, кидаються на допомогу – всi глядачi врятованi, хоча багато хто втратив дар мови вiд нестримного смiху. Ледве хвилювання стихло, до кiмнати увiйшла Ганна i оголосила, що мiсiс Марч чекае на юних ледi до вечерi.

Це запрошення було несподiванкою навiть для акторiв, i коли вони побачили накритий у вiтальнi стiл, вони здивовано переглянулися. Це було так схоже на Мармi, приготувати для них невелике частування пiсля спектаклю, але такого бенкету вони не пам'ятали з тих пiр, як iх сiм'я збiднiла. Тут було i морозиво – насправдi навiть два його види, полуничне i пломбiр – i торт, i фрукти, i французькi цукерки, а в центрi столу в чотирьох вазах стояли прекраснi букети!

У сестер перехопило подих, вони спантеличено переводили погляд зi столу на матiр i назад, а мiсiс Марч стояла i широко посмiхалася.

– Це що, феi влаштували? – спитала Емi.

– Це Санта-Клаус, – сказала Бет.

– Це наша матiнка постаралася. І Мег нiжно посмiхнулася, що було видно, навiть незважаючи на налiплену сиву бороду i густi кущистi брови.

– А може, тiтоньцi Марч так сподобалося простирадло, яке ми для неi пошили, що вона в знак подяки вирiшила влаштувати нам таку шикарну святкову вечерю? – вигукнула Джо.

– Нi, дiвчатка. Насправдi, всi цi ласощi передав мiстер Лоренс, – вiдповiла мiсiс Марч.

– Дiдусь хлопчиська Лоренса? З чого це раптом? Ми його навiть не знаемо! – вигукнула Мег.

– Ганна розповiла одному з його слуг про те, що сталося сьогоднi вранцi. Мабуть, цього старого джентльмена вразив ваш благородний вчинок. Вiн знав мого батька багато рокiв i сьогоднi вдень надiслав менi листа, в якому висловив надiю, що я дозволю йому виказати своi дружнi почуття до моiх дiтей, тобто до вас, передавши трохи солодощiв на честь свята. Ну як тут вiдмовити? Тож насолоджуйтесь святковою вечерею, щоб компенсувати скромний снiданок з хлiба та молока.

– Мабуть, то онук пiдкинув йому цю чудову iдею, я майже впевнена, що так i е! Менi здаеться, вiн гарний хлопчина, шкода що ми з ним не знайомi. Вiн нiби й не проти з нами познайомитися, просто соромиться, а Мег така манiрна зануда, що не дозволила менi заговорити з ним, коли ми проходили повз нього на вулицi, – сказала Джо, але ii слова загубилися у дзвонi тарiлок, адже гостi вже розбирали солодощi та охали вiд захоплення.