ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

– А як таке можливо? – спитав Тревор. Очевидно, що вiн був у шоковому станi вiд почутого.

– Людський мозок, Треворе – це загадка навiть для нас, психологiв. Я мала намiр тiльки повернути вас у вчорашнiй i позавчорашнiй день, а потiм би трохи покопалася у вашому минулому. Але ви самi все чули.

– Амандо, це справдi можливо? Це хвороба?

– Можливо що? Множиннiсть осiб? Звичайно! – вимовила Аманда. – Є навiть науковий термiн – дисоцiативний розлад, який використовують для позначення феномену виникнення множинних особистостей. Але хворобою я б це не назвала. Це дещо iнше…

– І що тепер зi мною буде?

– Гадаю, нiчого… Сподiваюся… – вiдповiла Аманда. – Якщо до сьогоднiшнього дня ви жили з цим, нiчого не пiдозрюючи, можливо, i пiсля цього все буде так само, як i ранiше.

Водночас Аманда якось невпевнено намагалася пояснити Треворовi, що деякi психологи, зокрема й особи, якi самостiйно iдентифiкують себе як такi, що мають множинну особистiсть, вважають, що цей стан, можливо, не розлад, а природна варiацiя людськоi свiдомостi, що не мае нiчого спiльного з дисоцiацiею. Але ця невпевненiсть передалася Треворовi. Йому здалося, що Аманда намагаеться заспокоiти його. Вона поки що сама не розумiла, з чим мае справу, але намагалася не так йому, як самiй собi, пояснити те, що з ним вiдбуваеться.

– Розумiете, Треворе, багато психiатрiв не погоджуються з визначенням синдрому множинноi особистостi як очевидного розладу i розглядають множиннiсть особистостi як «психiчне порушення», що не е хворобою. Ось, наприклад…

Вона озирнулася, пiдiйшла до шафи з книжками i почала шукати потрiбну. Через деякий час у руках вона тримала велику медичну енциклопедiю.

– Звернiть увагу, – перегорнувши кiлька сторiнок i знайшовши потрiбну, вона прочитала: «Антропологи Сурьянi i Гордон Йенсен переконанi, що феномен яскраво виражених трансових станiв у спiльнотi острова Балi мае ту ж феноменологiчну природу, що й явище множинноi особистостi на Заходi. Стверджуеться, що люди в шаманських культурах, якi вiдчувають множиннi особистостi, визначають цi особистостi не як частини себе, а як незалежнi душi або духи. Вiдсутнi данi про зв'язок мiж множиннiстю особистостi, дисоцiацiею, а також вiдновленням спогадiв i сексуальним насильством у цих культурах. У традицiйних культурах множиннiсть, демонстрована, наприклад, шаманами або африканськими чаклунами, не вважаеться розладом або захворюванням».

– Я зовсiм на цьому не розумiюся, Амандо. Я взагалi нiчого не розумiю, – приречено вимовив Тревор, а потiм подивився на Аманду i з надiею запитав: – Це точно не розiграш?

– Я спочатку теж подумала… І сказати, що я просто здивована тим, що сталося, – значить, нiчого не сказати. Подивiмося завтра, якщо ви не заперечуете. Завтра ми пiдготуемося до розмови ретельнiше i спробуемо зрозумiти, що нам приготувала ваша пiдсвiдомiсть.

– То на сьогоднi це все? – спитав вiн збентежено.

– Власне, так. Я пропоную завтра зустрiтися в цей же час, i ми проведемо ще один сеанс. Сьогоднi раджу вам вiдпочити. Залиште всi справи i роздуми. Просто вiдпочиньте i емоцiйно, i психологiчно. Можете навiдатися до якогось клубу, де багато людей. Там ви, напевне, зможете розслабитися. Намагайтеся не думати про те, що трапилося. Добре?

– Та я тiльки те й роблю останнiм часом, що розслабляюся, – спантеличено пробурмотiв Тревор.

***

Роберт розплющив очi. Вiн прийшов до тями так само зненацька, як i заснув. Здавалося, що лiжко просто виплюнуло його звiдкись iзсередини товстого матраца. Вiн усе ще перебував у збентеженому станi, немов прокинувся вiд нiчного кошмару i намагався сконцентруватися. Його серце шалено калатало в грудях, i здавалося, що мозок ось-ось вибухне.

Роберт був не просто збитий з пантелику, вiн був водночас здивований, вражений i приголомшений, адже з пасивного спостерiгача, як то було ранiше, вiн раптом перетворився на активного учасника свого сновидiння. Що-що, а цього вiн очiкував найменше.

Очевидно, що Аманда добре його чула i вiдповiдала саме на його запитання. Уперше в життi у Роберта трапився прямий усвiдомлений контакт i навiть дiалог зi свiтом свого сновидiння. Як часто Роберт мрiяв про це ранiше, а коли воно трапилося, вiн був не готовий i не знав, з чого почати. Вiн вирiшив, що це единий шанс для нього встановити iстину, i хотiв максимально довше залишитися в цьому станi.

Йому потрiбнi були вiдповiдi, але для цього вiн мусив переконати Аманду в реальностi свого iснування тут, у цьому свiтi, окремо вiд Тревора. Вона попросила його розповiсти про себе, i Роберт iз захопленням, у запалi розповiв iй iсторiю свого життя з цього боку сновидiння.

Але все зникло так само швидко, як i з'явилося, залишивши Роберта наодинцi зi своiми думками i сумнiвами.

Те, що трапилося, ще бiльше ускладнило i без того непросте становище Роберта, ще бiльш занурило його в невизначенiсть i навряд чи допомогло знайти ту нитку, яка могла привести його в подальшому до розгадки його психологiчного стану.

Роберт повiльно пiдвiвся з лiжка, вийняв з валiзи щоденник у червонiй палiтурцi, пiдiйшов до письмового столу i почав записувати детально все, що сталося з ним увi снi. Закiнчуючи, унизу сторiнки вiн великими лiтерами написав «ПСИХІАТР. НЕГАЙНО!!!» i недбало пiдкреслив цi слова трьома жирними лiнiями.

До вильоту залишилося трохи менше трьох годин, i Роберт поспiхом вийшов iз номера. Вiн вирiшив якомога швидше пiсля повернення до Праги знайти психiатра, щоб провести експеримент, запропонований Амандою. І зробити це треба було невiдкладно.

Роздiл 9

Женева, Швейцарiя

16.12.2011. 11:25

Тревор, сповнений суперечливих почуттiв, вийшов iз кабiнету Аманди i, розмiрковуючи про те, що трапилося, попрямував у бiк свого готелю.

Вiн був збентежений словами психолога.

У ньому живе ще одна людина!

«Це роздвоення особистостi, – думав вiн. – Я псих! Я, певно, псих! Я – психiчно хвора людина, i менi, напевно, доведеться лiкуватися».

Тревор почав згадувати, що вiн знае про психiчнi захворювання. У його пам'ятi спливли кадри з якихось чорно-бiлих фiльмiв: шаленi люди у гамiвних сорочках з пiдперезаними за спиною широкими ременями, запаленi очi, божевiльнi погляди, вiдчайдушнi крики, дикий смiх, конвульсii та шокова терапiя.

Пiзнання в цiй галузi у Тревора були, звичайно, мiзерними, але й iх йому вистачило, щоб запанiкувати.

Тревор крокував вулицею, перебуваючи немов у прострацii.

У цей час Аманда тривожним поглядом спостерiгала за ним iз вiкна свого кабiнету, трохи розсунувши фiранку. Тут задзвонив телефон. Вона взяла слухавку i пiсля невеликоi паузи вiдповiла:

– Так, я дiзналася, але не все так просто… Дещо змiнилося, i менi знадобиться ще трохи часу. Я хотiла б просити перенести все на завтра, – вона уважно вислухала у слухавцi чоловiчий голос i потiм тихо промовила: – Так, це дуже важливо… Для мене.

Тревор перейшов на iнший бiк вулицi i, геть забувши про домовленiсть iз Йованом, невпевнено крокував брукiвкою.

Слова Аманди пульсували в його головi: «Шамани, африканськi чаклуни».

Вiн згадав, як наприкiнцi 1990-х разом зi знiмальною групою каналу BBC i Етьеном вiн iхав розбитою грунтовою дорогою в джунглях Сьерра-Леоне.

***

В одному з селищ, в шiстдесяти милях на пiвнiчний схiд вiд Фрiтауна, де вони зупинилися для ночiвлi, репортери потрапили на якесь урочисте свято мiсцевого племенi йоруба[20 - Йо?руба (?m? Yor?bа) – група родинних негроiдних народiв, що населяють Захiдну Африку (вiд гирла рiчки Нiгер до Гвiнейськоi затоки): держави Нiгерiя, Того, Бенiн, Гана. Є невелика дiаспора в Канадi. Загальна кiлькiсть – майже 40 мiльйонiв осiб.].

До iноземцiв з камерами мiсцевi поставилися неочiкувано миролюбно, дозволили заночувати i навiть запросили до участi у святковому заходi в селищi за умови, якщо всi фото- i вiдеокамери залишаться в автомобiлi.

Увечерi все селище зiбралося бiля круглоi, вкритоi очеретом хатини вождя племенi.

Тревора пригостили якимось мiсцевим напоем iз плодiв марули[21 - Марула (лат. Sclerocarya birrea) – дводомне дерево сiмейства сумаховi, заввишки 18 метрiв, що росте в лiсистих районах Пiвденноi i Захiдноi Африки, з широкою розгорнутою кроною, вкрите сiрою корою.] з напрочуд неприемним, кислуватим смаком, що дiяв на мiзки, як жартували самi мiсцевi, як «удар копитом мула». Через деякий час, коли Тревор почав приходити до тями, вiн зрозумiв, що майже не вiдчувае свое тiло i тiльки мозок чiтко подае сигнали життя. До того ж, як з'ясувалося пiзнiше, напiй навiть збiльшив швидкiсть сприйняття свiдомiстю довкiлля.

Усi танцювали в такт сумного спiву i стукоту спецiальних, видовбаних зi стовбура дерева, ритуальних барабанiв, що звуться «бата». Згодом iнтенсивнiсть барабанних ударiв збiльшилася до такого рiвня, що рухи всiх, хто танцював, нагадували конвульсii. Гучнiсть однотонного спiву часом заглушала навiть звуки бата.

Один iз чоловiкiв пiдпалив широке кiльце на землi, i за мить навколо все заграло зловiсними тiнями i вiдблисками. Барабани стихли, i всi зупинилися, спостерiгаючи за вогняним колом.

У кiльце через вузенький прохiд урочисто увiйшов чаклун з довгою палицею, на яку було начеплено з десяток маленьких бiлих мавпячих черепiв, що дзвiнко билися один об одного у такт його рухiв.

Знову забили барабани, чоловiки i жiнки почали синхронно танцювати.

Не вiдчуваючи свого тiла, Тревор рухався в такт барабанного бою разом з усiма.

Чаклун був одягнений у довгу строкату тканину, що вiльно облягала його тiло.