ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Худий, як скелет, вiн зiгнувся i несподiвано швидко почав крутитися дзигою в цьому вогняному кiльцi. Його обличчя пiд вiдблисками язикiв полум'я то заспокоювалося, то зненацька змiнювалося жахливими гримасами. Вiн шкiрив своi рiдкi кривi жовтого кольору зуби i голосно щось вигукував незнайомою мовою.

Несподiвано вiн замовк, випрямився, завмер i пiдняв угору руку, з якоi вирвалося кiлька маленьких сiрих кiсточок, що злетiли вгору i розсипалися навколо нього всерединi вогняного кiльця. Чаклун нахилився трохи вперед, вдивляючись у кiстки. Пiсля випростався, витягнув руки по всiй ширинi i почав шепотiти якiсь заклинання, спрямувавши погляд до неба. Його очi, вкритi бiлою полудою, виглядали страхiтливо.

Удари барабанiв посилилися.

Раптом чаклун з розпростертими руками почав пiднiматися в повiтря.

Вiн завис на висотi в пiвтора метра вiд землi i вiдкинув свiй посох.

Такт танцю посилився, гучнiсть спiву збiльшилася i досягла свого апогею. Це все було схоже на шабаш вiдьом.

Чаклун почав повiльно опускатися, рiзкими кивками голови вдивляючись слiпими очима у натовп оточуючих його людей, немов шукаючи собi жертву. І коли його босi ноги торкнулися землi, усе вмить замовкло.

Старий чаклун не зводив своiх незрячих очей з Тревора. Вiн витягнув руку i крiзь вогняне кiльце повiльним кроком пiдiйшов. Тревор стояв, не володiючи своiм тiлом. Чаклун торкнувся долонею його чола. У цю мить тiло чаклуна почало судомно згинатися, i тiльки рука намертво немов приклеiлася до чола Тревора. Укритi полудою очi його були спрямованi кудись удалечiнь, де блiдим свiдком диявольського шабашу свiтив повний, навзнак перевернутий мiсяць.

Судоми припинилися, але долоня на лобi Тревора стала неймовiрно гарячою. Вiн спробував вiдскочити, але тiло, як i ранiше, не слухалося.

Раптом перед очима Тревора розгорнулася жахлива картина. Перевернутий вагон потяга i понiвеченi тiла десяткiв людей. Обгорiлi тiла лежали уперемiж iз сидiннями, поручнями, уламками металу, пластику i речами. Вагон був майже розiрваний, укритий бездиханними, закривавленими тiлами чоловiкiв i жiнок. Несподiвано вогонь, як у сповiльненiй зйомцi, круглою, зростаючою кулею почав заповнювати вiльний простiр вагона. Усе було моторошно i незвичайно реально. Тревор навiть вiдчув на своему обличчi огненний пал вiд полум'я, яке ось-ось мало поглинути його, а навколо – нестерпний, солодкуватий запах горiлоi плотi.

Зловiсна картина кошмарноi трощi не вiдпускала його.

Тревор дивився на все це, з жахом розумiючи, що всi люди навколо мертвi i вiн, напевно, теж, оскiльки нi сили, нi волi поворухнутися у нього не було, а вогненна куля ось-ось мала оповити i його.

Цiеi митi чаклун рiзким рухом щосили штовхнув Тревора, i той упав, як пiдкошений, навiть не опираючись.

Останне, що вiн почув перед повною втратою свiдомостi, – це слова чаклуна: «??ra!.. Duro[22 - ??ra! Duro! [??ra! duro!] (?d?e, Yor?bа) – Будь обережний! Зупинися!]!»

Тревор отямився на свiтанку, коли вся група вже зiбралася виiжджати. Голова нестерпно болiла, мабуть, у вчорашньому напоi, справдi, було щось наркотичне.

– Хлопцi, анальгiн чи щось е у кого? – втомлено запитав вiн.

– О, нарештi, отямився, танцюрист! – усмiхнувся Етьен. – Тримай! – вiн кинув Треворовi пакетик пiгулок, а потiм, вийнявши з рюкзака солдатську флягу, простягнув ii. – Тiльки запий гарненько. Здаеться, ми всi вчора добре отруiлися якоюсь гидотою, так що ледь дуба не дали. В усiх такi галюцинацii, що й описати неможливо. Збирайся, за десять хвилин рушаемо…

***

Вiд спогадiв його вiдволiк вигук Йована:

– Треворе, я тут! Зачекався тебе. Давай по кавi? – Йован сидiв на терасi невеликого кафе, за квартал вiд офiсу Аманди. Вiн iз нетерпiнням чекав Тревора, i пiсля того, як той сiв до нього за столик, почав розпитувати: – То що там? Як вона тобi? Вразила?

Тревор мовчки подивився на Йована розгубленим поглядом, шумно видихнув i вiдповiв:

– Вразила? Йоване, ти навiть не уявляеш, наскiльки!

Роздiл 10

Прага, Чехiя

16.12.2011. 11:30

Роберт добре розумiв, що вiн перейшов дорогу великому бiзнесу i зараз може перетворитися на головну мiшень для помсти.

В аеропорту Праги його зустрiли Йован i два охоронцi.

– Вiтаю, друже! Сподiваюся, добре летiв? – радiсно вигукнув Йован. – Ну й кашу ти заварив, брате!

– Йоване, вiдвези мене додому, – попросив Роберт схвильовано, – я не можу нiяк зв'язатися з Хлоею.

– Роланд наказав везти тебе до офiсу негайно, – заперечив Йован. – Я все перевiрив, Хлоi там немае, i будинок з охоронноi сигналiзацii вже три днi не знiмали.

В автомобiлi Роберт не вимовив анi слова, усi його думки були про останне сновиддя. Такого щiльного зближення зi свiтом сновидiння ранiше не було жодного разу. Здавалося, що саме вiн знаходився у тiй кiмнатi разом iз Амандою. І що найдивнiше, спiлкуючись на тому боцi з Амандою, вiн чудесно пам'ятав це життя i себе в ньому. Це не тiльки нiвелювало всi його марнi пошуки самого себе, а й показувало, наскiльки зараз вiн далекий вiд iстини. Окрiм цього, вiн був украй утомленим, бо в лiтаку так i не вдалося поспати.

«Треба якнайшвидше знайти психолога, щоб вирiшити все раз i назавжди, – подумав Роберт. – І Хлою. Куди вона могла запропаститися, що могло трапитися?»

Вiн спробував ще кiлька разiв до неi додзвонитися, але безрезультатно.

Раптом автомобiль зупинився, i Йован по-дружньому сказав:

– Давай, але недовго, нас чекають. О’кей?

Роберт тiльки зараз помiтив, що вони пiд'iхали до його будинку, i швидко отямився.

– Я швидко, Йоване. Спасибi тобi, – промовив Роберт i вийшов з автомобiля.

Йован пильно спостерiгав за ним.

У будинку спалахнуло свiтло. Але за кiлька хвилин Роберт з пригнiченим виглядом вийшов i мовчки сiв до авто.

На запитання Йована про Хлою Роберт не вiдповiв, а тiльки заперечно похитав головою.

Дiставшись до офiсу, Роберт одразу попрямував до кабiнету Роланда.

– З прибуттям, пане полiглот! – Роланд виглядав стривоженим, утомленим, але всiм своiм виглядом намагався показати, що щиро радий бачити Роберта. – Ти просто блискуче спрацював!

– Дякую, Роланде. Але менi здаеться, що роботу ще не закiнчено, – Роберт говорив повiльно i втомлено.

– Тож, розповiдай усе спокiйно i послiдовно, – запропонував Роланд. – А потiм – додому добре виспатися.

Роберт детально розповiв про подii в Лондонi. Наприкiнцi, трохи подумавши, вiн попросив: