ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

– А ви, власне, хто? – нарештi запитала вона.

В ii головi промайнула думка про роздвоення особистостi, i вона почала згадувати симптоми цього явища. Ця думка трохи заспокоiла ii, оскiльки могла об'ективно пояснити те, що вiдбуваеться.

– Я Роберт, – вiдповiв голос. – Роберт з iншого життя Тревора.

– Роберт? – перепитала Аманда. – А з якого iншого життя?

– З найсправжнiсiнького, але iншого. Принаймнi менi так здаеться. А iнодi я не впевнений. Але зараз ви – то, справдi, мiй сон. Усе, що вiдбуваеться з Тревором, – це мiй сон, розумiеш? І ти теж. Боже мiй, я розмовляю зi сновиддям! Здурiти можна!

– Ви розмовляете зi сновиддям? – спантеличено спитала Аманда. – І давно це у вас?

– Це все вже дуже давно i дуже складно. Так давно, що я i сам уже не розумiю, хто е хто.

– Треворе, я не зовсiм розумiю.

– Амандо, я – Роберт, я нiби всерединi свiдомостi Тревора, тобто це вiн у менi. Ну не зовсiм у менi. Вiн – у моiх сновидiннях. Тобто як це все пояснити… Але це вперше! Такого ще не було!

– Ну, о’кей, Роберт так Роберт. Але ви говорите дуже заплутано. Ви менi можете пояснити до ладу, з якого сну ви повiдаете?

Аманда опанувала себе i вирiшила довести сеанс до кiнця.

– У мене сон тiльки один. Це життя Тревора в моiх сновидiннях. Ви просто вислухайте мене, не перебивайте, i, можливо, усе зрозумiете…

І голос з диктофона повiдав неймовiрну iсторiю про життя Роберта на протилежному боцi сновидiння, про щоденники, в якi вiн записував усе, що вiдбуваеться з Тревором, про переживання i сумнiви в реальностi свого свiту.

Аманда слухала розповiдь уже вдруге, уважно дивлячись на Тревора. Вона була здивована, захоплена i заiнтригована тим, що чула. Усерединi Тревора жила зовсiм iнша людина, про яку той навiть не здогадувався i яка ось уже майже тридцять рокiв спостерiгае за ним iзсередини свого сновидiння. Роберт, справдi, вважав, що зараз вiн спить i бачить сон. Вiн нiяк не мiг вплинути на життя чи вчинки Тревора, нiяк не мiг проявитися, як це зазвичай бувае при роздвоеннi особистостi, але вiн прагнув самостiйно розiбратися в собi i визначити, де реальнiсть, а де сновидiння.

– …Мiй свiт майже такий же, яким я бачу свiт Тревора у своiх сновидiннях, – продовжував Роберт, – але ми з ним абсолютно рiзнi, живемо в рiзних краiнах, у нас рiзне коло знайомих, рiзнi професii, робота i водночас мiй свiт я щохвилини, щосекунди сприймаю як реальнiсть. Та iнших снiв у своему життi я не бачив. Тiльки один – про Тревора.

Розмова так захопила Аманду, що вона зовсiм втратила вiдчуття часу, а голос усе говорив i говорив. У його оповiданнi було щось фантастичне, але це була розповiдь здоровоi, як здавалося, людини, яка об'ективно оцiнюе все навколо, людини, яка шукае вихiд iз ситуацii, в якiй опинилася.

Аманда спробувала перервати сеанс, але голос просив не робити цього. Вiн потребував спiлкування, вiн шукав вiдповiдi на своi запитання. Аманда з подiбним явищем зiткнулася вперше, i тому ii думки кружляли тiльки навколо роздвоення особистостi. Іншого пояснення зараз вона поки що припустити не могла.

«Так, саме дисоцiативний розлад особистостi, але в якiйсь дивнiй, неправдоподiбнiй формi», – мiркувала Аманда, поки голос усерединi Тревора розповiдав про iнший бiк свого життя.

І тут Амандi спало на думку:

– Роберте, якщо ваше життя настiльки реальне, то чи е у вашому свiтi психологи або психiатри?

– Звичайно, е… Напевно. Сподiваюся, що е, – невпевнено вiдповiв Роберт. – Ви вважаете, що я божевiльний?

– Нi, Роберте, що ви, – швидко вiдповiла Аманда. – Я ось про що подумала… Хочу вам дещо запропонувати… у тому, вашому життi. Але ви маете поставитися до цього дуже серйозно. Є у мене одна iдея, давайте проведемо з вами експеримент, але для цього менi потрiбна ваша допомога i… допомога фахiвця…

Аманда не мала сумнiву, що це роздвоення особистостi, i iй захотiлося перевiрити наявнiсть iнших можливих особистостей у пiдсвiдомостi Тревора. У деяких феноменах уживалися рiзнi, iнодi дiаметрально протилежнi особистостi, серед яких були навiть такi, якi вважали себе фахiвцями з психологii, i саме вони допомагали встановити й iдентифiкувати iншi особистостi, що iснували в пiдсвiдомостi пацiента. Аманда вирiшила викликати саме таку особистiсть з пiдсвiдомостi Тревора. Вона роз'яснила Робертовi суть експерименту. Але, на ii переконання, був iнший, негативний бiк цього дослiду. Усе могло вийти з-пiд контролю, i тодi повернутися назад буде дуже складно, ба, навiть неможливо.

– Роберте, зрозумiйте, що пiд час подiбного сеансу все може вийти з-пiд вашого… з-пiд контролю вашого психолога. Якщо ваш стан – це те, про що я здогадуюся, то е ймовiрнiсть того, що ви на деякий час можете зникнути як особистiсть зi свiдомостi Тревора.

– Як зникнути? Я не розумiю. Куди зникнути?

– Розумiете, унаслiдок прямого втручання в пiдсвiдомiсть може статися певна замiна у свiдомостi Тревора, i одна особистiсть замiнить iншу. Мабуть, тодi ми i знайдемо вiдповiдi на вашi запитання, але ви, Роберте, на якийсь час можете зникнути.

– Ви вважаете це роздвоенням особистостi?

– Я поки нiчого не вважаю. Я тiльки оперую фактами: у мене на кушетцi пiд впливом гiпнозу лежить пацiент, а в цей час зi мною спiлкуеться хтось, хто не iдентифiкуе себе з ним, нiяк i нiколи не проявлявся в його життi, але спостерiгае за ним упродовж усього його життя звiдкись iзсередини його ж пiдсвiдомостi.

– А хiба окремi особистостi однiеi i тiеi ж людини можуть жити окремо своiм життям поза ii свiдомiстю, можуть мати власне життя, iсторiю, окремий свiт?

– Ось це нам i належить з'ясувати. І ви, як особа, що окремо iдентифiкуе себе, мусите розумiти, що у випадку наявностi iнших особистостей у пiдсвiдомостi Тревора ви можете на якийсь час зникнути разом зi своiм свiтом, iсторiею i життям, яке ви вiдчуваете як реальне. Вас може замiнити хтось iнший або iнша. Це цiлком iмовiрно.

– Ви думаете, що мое життя в цьому… у моему свiтi не реальне? Гра уяви Тревора?

– Якщо я думатиму iнакше, то виходить, що i моi вiдповiдi, i все ваше спiлкування зi мною моделюе ваш мозок. А це означае, що i я, i цей свiт, i весь наш дiалог – лишень гра вашоi уяви.

– А чим допоможе нам психолог? – помiркувавши, спитав Роберт.

– З його допомогою ми спробуемо щонайменше iдентифiкувати вас i в разi наявностi iдентифiкувати iншi особистостi в пiдсвiдомостi Тревора. Розумiете, ким би ви себе особисто не iдентифiкували, для мене поки що саме ви живете в пiдсвiдомостi Тревора. З вашим психологом я хочу дещо дослiдити. Можливо, ви його i не знайдете. Але якщо вiн iснуе, то це, можливо, ще одна особистiсть. І таких особистостей може бути дуже багато. Нам слiд визначити iхню кiлькiсть, i тодi ми зможемо зрозумiти, з чим, а найiмовiрнiше, з ким маемо справу.

– Це якась маячня, Амандо. У мене зовсiм iнша пам'ять, нiж у Тревора. Я живу тут власним життям i до сьогоднi я нiяк не мiг проявлятися в життi Тревора. У мене тут робота, наречена, друзi, обставини, врештi-решт… Життя Тревора для мене – це мiй перманентний сон, сновидiння i не бiльше. А щодо його життя, то в ньому я лишень стороннiй спостерiгач.

– Я все розумiю, Роберте. Здiбностi нашого мозку мало вивчено, а деякi його функцiональнi можливостi не вивчено зовсiм i е загадкою навiть для фахiвцiв. Психологiя…

– Амандо, зрозумiйте ж, що зараз, коли ви закiнчите цей сеанс, я прокинуся i пiду у своiх справах. Просто зараз, у цей час, я перебуваю в готелi в Лондонi i через кiлька годин у мене лiтак до Праги, де на мене чекають колеги, моя дiвчина. А вночi, коли я ляжу спати, до мене знову прийде сновидiння, де я бачитиму ваш свiт очима Тревора. Так було завжди.

– Давайте хоча б спробуемо зробити це, Роберте. З чогось же треба починати. Мозок – дуже складний об'ект для вивчення. Ми ж спробуемо через пiдсвiдомiсть встановити iстину. І це важливо, передусiм, для вас, адже саме ви перебуваете в пошуку. Чи не так?

– Добре, – трохи помiркувавши, погодився Роберт. – Ми зробимо це. Я завтра прилечу до Праги i спробую знайти психiатра. Але що менi йому сказати? Як пояснити все?

– А не треба йому нiчого пояснювати. Просто розкажiть йому все, що знаете про себе, i вiн вирiшуватиме сам, що робити. Я впевнена, що вiн погодиться провести цей експеримент. Хоча в реальному життi вас вважали б божевiльним.

– Скiльки у нас е часу?

– Я не знаю, якщо дотримуватися ваших переконань, то тут керуете процесом ви, а ми лишень ваше сновидiння. Та якщо серйозно, я думаю, у нас е день або щонайбiльше два. Я спробую призначити Треворовi ще один сеанс на завтра.

Невдовзi Аманда перервала розмову i вивела Тревора зi стану сну.

Диктофон вимкнувся.

Тревор i Аманда сидiли одне проти одного i мовчали.

Нарештi, тишу перервала Аманда. Цього разу голос ii був менш упевненим:

– Треворе, зрештою, психологiя багато чого може пояснити. Менi здаеться, що нас чекае багато роботи. Усе ускладнюеться тим, що в моiй практицi цей випадок унiкальний, я нiколи нiчого подiбного не зустрiчала.

Тревор дивився на Аманду i не мiг вимовити нi слова. Вiн нiяк не мiг зрозумiти, що там трапилося. Усе це нiяк не вмiщалося в межi звичайних уявлень i його сприйняття всього сущого.

– Це був я? – нарештi, видавив вiн iз себе.

– Цiлком iмовiрно, що ви. Або одна з ваших особистостей.