ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

– Ви тiльки що добру годину намагалися переконати мене у зворотному.

Аманда схвильовано дивилася на Тревора, i це хвилювання передалося i йому.

– Ось, послухайте, вам це буде вельми цiкаво.

Аманда поставила перед Тревором диктофон та увiмкнула.

Роздiл 7

Лондон, Велика Британiя

14.12.2011. 18:35

У готельному номерi Роберт передивлявся матерiали майбутньоi угоди. За годину у нього було заплановано вечерю у ресторанi з гемологом паном Зiмме, i перед зустрiччю вiн хотiв ще раз усе уважно переглянути.

Morgan Lawyer & Сo виступала посередником у купiвлi великоi партii дiамантiв i мала забезпечувати паперову й юридичну пiдтримку цiеi угоди. Продавець – мiльярдер iз Московii, який проживае в елiтному комплексi Лондона One Hyde Park, а покупець – шейх iз Саудiвськоi Аравii. Московит хотiв залишатися iнкогнiто, тому здiйснював продаж, залучивши офшорну компанiю з Вiргiнських островiв, i дiяв через представникiв. Але всi перемовини мiж покупцем i продавцем вiдбувалися винятково за участi Роберта.

Подiбнi угоди вартiстю в сотнi мiльйонiв евро компанiя довiряла саме йому. І власне, для Роберта вона була не першою подiбною.

Напередоднi в кабiнетi директора компанii проходила нарада, i Роланд, звернувшись до Роберта, промовив:

– Я розумiю твоi тривоги з приводу поспiху. Так, за кiлька днiв Рiздво, але покупець хоче витратити грошi саме цього року. Податки, сам розумiеш. І до того ж покупець – правовiрний мусульманин, а для них нашого Рiздва нiби й не iснуе. На 16 грудня все буде готово. Компанiя-перевiзник Brink’s Incorporated дiаманти до банку вже доставила, i мене сьогоднi сповiстили, що туди вже переказано грошовi кошти покупця. Ось копiя свiфту, що е пiдтвердженням.

– Роланде, поспiх – це не е проблемою. Мене хвилюють страхове зобов'язання i наслiдки. Я казав тобi, що в договорi купiвлi-продажу дiамантiв чiтко вказано жорсткий термiн, у межах якого слiд здiйснити угоду. Якщо угода не вiдбудеться, винна сторона зобов'язана виплатити пенальтi в розмiрi п'ять вiдсоткiв вiд суми угоди.

– А що тебе хвилюе? – здивовано запитав Роланд. – Цю суму з боку учасникiв угоди банк уже заблокував.

– Не про це мова. Менi видаеться пiдозрiлим, що виплата пенальтi та страхового вiдшкодування продавцю за умовами попереднього договору та на вимогу його представника перераховуеться не на рахунок, на який надходять основнi кошти вiд продажу дiамантiв, а на офшор. Водночас покупець оплату здiйснюе через банк першоi величини, туди ж перераховуються i можливi пенальтi та страховi вiдшкодування. – Роберт зробив паузу, узяв у руки контракт i задумливо промовив: – Найбiльшу пiдозру викликае те, що покупець погодився з цим. Такi угоди готують щонайменше впродовж мiсяця, а нам на все видiлено трохи бiльше тижня. До речi, 16 грудня – реченець[15 - Речене?ць – крайнiй термiн (дата або/чи час), до якого мае бути виконано певне завдання. Те саме, що дедлайн (вiд англ. deadline).]. Я не звик працювати у такому цейтнотi. А що як 16-го угода не вiдбудеться? Нам катастрофiчно бракуе часу.

– Слухай, якщо покупець не заперечуе, то що ми можемо вдiяти? Я пропонував, але араби на цьому не акцентували уваги взагалi. І Роберте, чому ти вважаеш, що угода не вiдбудеться? Адже виплата страхового вiдшкодування здiйснюеться тiльки у випадку ii зриву. Вважаю твоi пiдозри безпiдставними. Обидвi сторони налаштованi серйозно, нiхто не ризикуватиме своiм iмiджем заради якихось п'яти вiдсоткiв. Нi, це несерйозно.

– Роланде, сума пенальтi наразi становить майже п'ятдесят мiльйонiв доларiв! Ти вважаеш, що це несерйозно?

– Роберте, можливо, продавець у такий спосiб хоче уникнути податкiв.

– Тобто оподаткування основноi суми його менше турбуе, нiж можливий дохiд вiд пенальтi?

– Для цього, Роберте, ми посилаемо саме тебе. Ти маеш зробити все, щоб угода вiдбулася, i нiхто нiкому нiяких пенальтi не виплачував.

Увечерi Роберт i Зiмме Кенан, професiйний гемолог, який понад двадцять рокiв працюе в HRD – лабораторii Верховноi ради алмазноi бiржi Антверпена, вечеряли в одному з найстарiших ресторанiв Лондона.

Пан Зiмме виявився дуже рухливим, товариським i приемним сiмдесятип'ятирiчним чоловiком, евреем, вихiдцем з Одеси. Його сiм'я на початку Другоi свiтовоi вiйни й окупацii нiмцями його мiста виiхала до Палестини. Невдовзi через постiйнi мiжусобицi всерединi краiни сiм'я Зiмме перебралася до Америки, де його батько вiдкрив ювелiрну крамницю та ломбард.

Це вiн розказав Робертовi пiд час вечерi. Пан Зiмме багато жартував, розповiдав кумеднi iсторii зi свого життя. Пiд час розмови вiн кiлька разiв зауважив про те, що усмiшка допомагае йому почуватися двадцятирiчним юнаком i що завдяки веселiй вдачi за все життя вiн хворiв лише одного разу – у чотирилiтньому вiцi на епiдемiчний паротит, iнакше кажучи, на завушницю.

Усе це Зiмме розказував з неабияким гумором, властивим людям, цiлком задоволеним своiм життям i долею.

Роберт помiтно хвилювався через майбутню угоду, натомiсть пан Зiмме весело заспокоював його:

– Юначе, повiрте менi, старому окуню, що плавав у цьому життi в рiзних водах, не треба хвилюватися. Усе, що мае статися, станеться обов'язково, а те, що не мае статися, не вiдбудеться нi за яких умов, незалежно вiд вашого хвилювання i ваших дiй. Тож чи варто нервувати чи хвилюватися? Сьогоднi, як повернетеся до свого номера, нi про що не турбуючись, лягайте в лiжечко i мiцно поспiть. Решту довiрте Всевишньому. Вiн про все сам подбае. А що стосуеться нашого матерiалу, то я вам скажу, що вiн чудовий. Багато рокiв я не зустрiчав нiчого подiбного. Я все ретельно перевiрив, тому певен, що не буде жодних ексцесiв.

Але Роберт хвилювався. Вiн не розумiв причину своiх сум'яття та занепокоення i для того, щоб дещо вiдволiктися, вирiшив зателефонувати Хлоi.

На годиннику було трохи бiльше дев'яти годин вечора. Хлоя не вiдповiдала. Роберт зробив ще кiлька викликiв з тим же результатом. І тут до них пiдiйшов офiцiант i покликав Роберта до телефону. Роберт одразу подумав про Хлою, але як вона могла знати номер телефону цього ресторану?

«О так, – згадав Роберт. – Я ж залишив iнформацiю на стiйцi реестрацii готелю».

– Пiдозрюю, юначе, що вас уже панi зачекалася в номерi, а ви тут старого розважаете, – усмiхнувся Зiмме, – iдiть-iдiть, бо, як мудро написав один мiй талановитий земляк:

Кохай, кохай, бо час тебе не жде.

Вiн забирае днi твоi i ночi.

Допоки тiло спрагле й молоде,

Кохай! У старостi кохають очi.

– Нi, моя панi наразi дуже далеко, але цей дзвiнок, справдi, може бути вiд неi, – Роберт усмiхнувся дотепностi пана Зiмме i попрямував до бару.

Коли Роберт узяв слухавку, то звiдти вже чулися тiльки короткi гудки. Роберт почекав кiлька хвилин, але бiльше нiхто не дзвонив.

Повертаючись до свого столика, вiн ще здаля помiтив, як бiля гемолога зупинився невiдомий чоловiк арабськоi зовнiшностi. Не встиг Роберт пiдiйти, як той швидко попрощався iз Зiмме i пiшов до iншоi зали ресторану.

Зiмме i далi перебував у гарному настроi, i пожартував:

– Що, мiстере Бланш, не дають нам спокiйно закiнчити вечерю?

– Зустрiли знайомого? – не звертаючи уваги на запитання пана Зiмме, поцiкавився Роберт.

– Ви маете на увазi того парубка? Та Боже збав, Роберте, вiн просто помилився, – вiдповiв байдуже Зiмме, продовжуючи нарiзати тоненькими смужками кусень м'яса в талiрi[16 - Талi?р, а, чол., заст. – тарiлка.]. – За кого мене тiльки не приймали. Одного разу, пригадую, мене сплутали з сером Ентонi Хопкiнсом. Навiть попросили автограф. І що ви гадаете я зробив? Я дав автограф! А одного разу в Ізраiлi…

І вiн почав розповiдати чергову веселу байку. Час вiд часу очi старого вiд смiху мокрiли сльозами. Роберт зауважив про себе, що давно не зустрiчав бiльш життерадiсноi людини, нiж цей старий.

Пiд ранок Роберта розбудив дзвiнок вiд помiчника шейха Мехмета. Той схвильовано повiдомив, що пан Зiмме лежить у реанiмацii з iнфарктом у тяжкому станi, а вони маються пошуками нового гемолога. Тому потрiбно обов'язково переробити всi документи, де заявлено пана Зiмме як експерта.

З цiеi митi у Роберта виникла пiдозра про спробу навмисного зриву угоди.

Вiн негайно зателефонував своему шефовi i повiдомив про подiю.

Щоб не зiрвати угоду, арабська сторона поспiхом викликала гемолога iз Ізраiлю. Але той, аргументуючи зайнятiстю в iнших експертизах, вiдмовився. Те ж трапилося i з гемологом iз Бельгii. Аж тут з Ізраiльськоi алмазноi бiржi запропонували професiйного гемолога з Гвiнеi, який саме в цей час знаходився у Великiй Британii.

Служба безпеки шейха швидко перевiрила персону гемолога i пiдтвердила, що громадянин Гвiнеi пан Коне – вiдмiнний фахiвець, який уже впродовж тридцяти рокiв працюе в цьому бiзнесi, надаючи своi послуги в Захiднiй Африцi, Анголi i ПАР.

Пана Коне невiдкладно було викликано до Лондона i представлено шейху.

Як виявилося, пан Коне був нижче середнього зросту, кремезним, чорношкiрим i дуже чемним шiстдесятирiчним чоловiком. Вiн чудово спiлкувався французькою та англiйською.

Того ж дня з ранку до банку пiд'iхав бiлий Майбах Landaulet, з якого вийшов шейх зi своiм помiчником. Охорона i партнери шейха вже стояли бiля входу i чемно його вiтали.