ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Але сон випарувався, i разом з ним розтанула i сама казка.

Роздiл 6

Женева, Швейцарiя

16.12.2011. 09:58

Кабiнет Аманди розташовувався на третьому поверсi старого семиповерхового будинку в самому центрi Женеви на Rou du Cendrier 19. Йован чекав Тревора пiсля свого сеансу майже бiля самого парадного входу. Тревор привiтав товариша, мiцно обiйнявши i поплескавши по плечу. Вони швидко пiднялися широкими сходами i зупинилися перед дверима, на яких пiд кнопкою дзвiнка висiла табличка з написом «Amanda Fabian – Psychologue»[12 - Amanda Fabian – Psychologue (fr.) – Аманда Фабьен – психолог.].

– Бельгiйка? – запитав Тревор, але в цей момент Йован натиснув кнопку дзвiнка.

Дверi вiдчинив високий молодик рокiв тридцяти в чорному костюмi i краватцi з гладко зачесаним чорним волоссям.

– Заходьте, пане Йован, Аманда вже чекае на вас, – сказав той i подивися на Тревора: – Ви, як я розумiю, мсье Бланш? Доброго дня. Дозвольте вашi данi. Менi треба внести iх у комп'ютер.

Поки Вiктор вносив данi, Тревор вслухався в мелодiю, що звучала з комп’ютера. Вона здавалася йому дуже знайомою, але згадати ii вiн нiяк не мiг.

– Це… – вимовив Тревор, вказуючи на музичну колонку, та Вiктор випередив його.

– Так, це «Паризькi вулочки». Подобаеться? Ось вашi документи. Будь ласка, проходьте, – серйозно промовив той i вказав на дверi кабiнету психолога.

– Ще раз вiтаю вас, Амандо, хочу вiдрекомендувати вам мого друга. Тревор Бланш, – вигукнув Йован i озирнувся на Тревора, що в цю мить увiйшов до кабiнету, – Треворе, це мiй ангел-охоронець Аманда.

Тревор i Аманда пильно подивилися одне одному у вiчi i потиснули руки. Треворовi зазвичай не подобалося, коли жiнка подае чоловiковi руку для рукостискання, цей жест вiн вважав суто чоловiчим. Але зараз, потискуючи руку Аманди, вiн на це вже не звертав нiякоi уваги, оскiльки не мiг вiдвести свого погляду вiд ii дивного кольору блакитних, навiть бiрюзових очей на тлi шоколадного кольору шкiри обличчя. Справдi, очi Аманди були рiдкiсного блакитного iз зеленуватим вiдтiнком кольору i просто поглинали спiврозмовника. Такого магнетичного погляду Тревор не вiдчував нiколи. Водночас це був погляд дещо спантеличеноi людини, погляд вiдвертого здивування. Та за мить Аманда опанувала себе, мигцем глянула на Йована i пильно, з викликом подивилася на Тревора.

Кров ударила йому в обличчя, але вiн стiйко витримав цей чiпкий погляд.

– Доброго дня, мсье Бланш. Так це ви маете сумнiв щодо сили гiпнозу i вважаете гiпнотизерiв шарлатанами? – з усмiшкою запитала Аманда. Мабуть, Йован встиг iй розповiсти.

Аманда вказала рукою на два шкiряних фотелi[13 - Фоте?ль, ля, чол., дiал. – крiсло.] i продовжила:

– Гiпноз – це не самоцiль для психолога, панове. Гiпноз – це своерiдний набiр засобiв ефективноi роботи з нашою свiдомiстю i пiдсвiдомiстю, спосiб боротьби зi страхами, лiкування залежностей i вирiшення психологiчних проблем.

– Справа не в тому, чи вiрю я в силу гiпнозу, – вiдповiв Тревор, сiвши у м'який фотель. – Я дуже сумнiваюся, що гiпнозом можна лiкувати. Адже, по сутi, гiпнотичний стан – це стан вимушеного сну. А що можна вилiкувати сном, окрiм утоми?

Аманда сiла за стiл i склала пальцi рук пiрамiдкою. Вона уважно вислухала Тревора i дивилася на нього, просвердлюючи своiм поглядом наскрiзь.

– Чи вiрите ви в гiпноз, чи нi – це не головне. Не можна вiрити або не вiрити в скальпель хiрурга або дзеркальце стоматолога. Цi речi – лише медичнi iнструменти. А в руках досвiдченого лiкаря вони перетворюються на засiб для отримання тiеi чи iншоi iнформацii i досягнення поставленоi мети.

Тревор спостерiгав за Амандою. Часу було вдосталь, i вiн ловив себе на думцi, що йому приемно перебувати в ii товариствi. Але, з iншого боку, Тревора не полишало вiдчуття якогось дискомфорту. В очах Аманди вiн вловив якийсь жаль. Так дивляться лiкарi на своiх пацiентiв перед тим, як повiдомляють iм позитивнi результати аналiзiв або наявнiсть серйозноi хвороби. Безумовно, Аманда готувалася до цiеi розмови заздалегiдь i кiнцевою метою ii монологу була саме потреба в тому, щоб провести з ним гiпнотичний сеанс. Що це було – професiйний iнтерес, бажання привернути нового клiента чи щось iнше, приховане, завуальоване пiд невимушену розмову психолога i пацiента?

Що б це не було, але саме Аманда в той день увiмкнула невидимий, прихований тумблер у головi Тревора, що в подальшому призвело до несподiваних, непередбачуваних i фатальних наслiдкiв для них обох.

***

– Що вас турбуе, Треворе? – запитала Аманда, випровадивши за дверi Йована, i переключивши всю свою увагу на нього.

– Безсоння. За останнiй час накопичилася втома, до того ж перельоти-переiзди. Уже днiв зо десять.

– Багато психологiв лiкують безсоння, використовуючи саме рiзнi технiки гiпнозу. І справдi, тiльки за допомогою навiювання можна досягти швидких результатiв. Я використовую технiку регресивного гiпнозу, виявляю приховану причину безсоння i проводжу лiкування, усуваючи ii. Таким методом досягаеться позитивний результат у бiльшостi випадкiв, а полегшення настае одразу ж пiсля першого сеансу.

– Ви вважаете, що безсоння можна вилiкувати за один сеанс?

– Звичайно, – упевнено вiдповiла Аманда. – Ви одразу вiдчуете результат. Ранiше вiдвiдували сеанси гiпнозу?

Тревор згадав кiлька моментiв з вуличними фокусниками-гiпнотизерами з iхнiми пiдставними людьми «з натовпу» i усмiхнувся.

– Нi, Амандо. Я далекий вiд усього цього. Цi трюки в мене нiколи не викликали iнтересу.

Аманда теж з цiкавiстю розглядала Тревора. Такi чоловiки, як Тревор, завжди iй подобалися, але ii клiенти були переважно людьми з комплексами, шкiдливими звичками, психозами. У випадку з Тревором вона розумiла, що впевненi в собi чоловiки страждають майже такими ж комплексами, як i всi iншi, тiльки вмiють iх надiйно ховати вiд стороннiх очей. І для того, щоб сеанс пройшов успiшно, iй потрiбно трохи бiльше дiзнатися про пацiента.

– Розумiете, Треворе, гiпноз – то не якесь там явище, – продовжувала вона, – а стан людини, викликаний штучно за допомогою навiювання. Тут немае нiякого дива чи обману. Це, зрештою, технiка або, кажучи мовою фахiвцiв, спосiб пiдготовки пацiента до дiагностування його стану за допомогою зовнiшнього впливу на пiдсвiдомiсть. Нiякий це не божественний дарунок чи трюк.

– Як на мене, це все щось на кшталт фокусу, що приваблюе довiрливих людей з пiдвищеним рiвнем самонавiювання, не бiльше, – поблажливо посмiхнувся Тревор. – Себе особисто зараховувати до цiеi категорii людей я б не хотiв.

Аманда усмiхнулася:

– Начебто так, з першого погляду. Але скажiть менi, Треворе, ви читаете книги? – i, не дочекавшись вiдповiдi, продовжила: – Художнi, наприклад. Ви нiколи не замислювалися над тим, що, читаючи той чи iнший твiр, ви бачите не букви, рядки, колiр атраменту[14 - Атра?ме?нт, у, чол., заст. – чорнило.], фактуру паперу, тобто те, що, насправдi, лежить у вас перед очима, а зовсiм iнше. Читаючи речення за реченням, ви чiтко уявляете героiв оповiдання, iхнiй зовнiшнiй вигляд, навколишнiй свiт, зрештою, iхнi характери, враження, хвилювання. Ви начебто стороннiй спостерiгач усього того, що коiться з ними. Здебiльшого читач почуваеться безпосереднiм учасником подiй. Чи не так? – Аманда говорила не поспiшаючи рiвним, приемним низьким голосом, немов дикторка, яка пояснюе суть свiтобудови. – Це i е навiювання. Загалом, процес читання художньоi лiтератури, особливо «про себе», дуже близький до стану гiпнозу. Отож, любов до читання з достатньою точнiстю свiдчить про високу сугестивнiсть пацiента.

Аманда раптом зупинилася, пильно подивилася на Тревора i запитала:

– То що, чи подобаеться вам читати? Що ви читаете у вiльний час?

– Ви знаете, у дитинствi i юностi я дуже багато читав. Навiть у нудних описах пейзажiв i картин природи Вальтера Скотта знаходив якусь принаднiсть. А зараз захоплююся iсторичними дослiдженнями. На жаль, часу на читання книг залишаеться дуже мало.

– Якщо ви любите читати, – продовжила Аманда, – у вас, насамперед, розвинена здатнiсть до образного мислення i е бажання сприймати iнформацiю. Бiблiофiли – однi з найбiльш високогiпнабельних особистостей. Дехто з них не тiльки вiзуально сприймае все прочитане, а й може прогнозувати майбутнi дiалоги, сцени i навiть сюжетнi лiнii. І все це так само вiзуально.

– Що ж, я не настiльки високогiпнабельний, щоб прогнозувати майбутнi сцени пiд час читання, – парирував Тревор. – Хоча ви правi, пiд час читання книги у головi, справдi, формуються певнi образи. І я згоден, що письменник може надихнути читача на якiсь переживання. Це нормально i здебiльшого природно. Але навiювання гiпнотизером певних дiй або неiснуючих ситуацiй я вважаю вiдвертим шарлатанством.

– Чому? Треворе, я вам ще скажу, що досвiдченi психологи пiд час гiпнотичного сеансу можуть провокувати не тiльки певнi думки, а й образи. В деяких випадках можливе вживляння i вигаданих життевих ситуацiй для блокування i замiни наявних болiсних спогадiв, що впливають на психологiчний стан людини.

– Тобто ви хочете сказати, що гiпнотизер, провокуючи сновидiння, може вживляти людинi штучнi спогади про минуле?

– Саме так! Ба бiльше, пiд час такого сеансу людина iх сприймае не як минуле, а як справжнiсiньку реальнiсть. Можна також вживити цiлковито вигадану життеву лiнiю, i людина пiд гiпнозом так само сприйме ii як реальнiсть. З подiбними гiпнотичними манiпуляцiями у мене особисто е неабиякий досвiд з позитивною тенденцiею психологiчного вiдновлення пацiента. Але це можливо, як я вам уже казала, тiльки з високогiпнабельними персонами. До речi, з практики, саме у них яскравi, кольоровi i дуже деталiзованi сновидiння, незалежно вiд того, своi вони чи навiюванi.

Аманда зробила невеличку паузу i несподiвано запитала:

– А якi у вас сновидiння, Треворе – чорно-бiлi чи кольоровi?

Тревор замислився.

Вiн давно не думав про це.

Запитання Аманди змусило Тревора подумки зазирнути в дитинство, i його пам'ять з декiлькох кадрiв давно забутих дитячих вражень, як мозаiку, склала невеличкий клаптик спогаду з далекого минулого.

Це сталося в день його народження. Йому тодi виповнилося дванадцять.

Батько Тревора, вiдомий iнженер-будiвельник, проектував у Таiландi один з найвищих на той час готелiв. Згодом до Бангкока переiхали i його дружина з сином.