Последний отзыв
Отличные тесты, использую р работе как тренер спортивной школы.
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Наодинці з життям. Поезія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Там, де сонце, заплутане в вiльхи,
Вiддавало останне тепло,
Нарiкання вiтрiв запiзнiлих
Нагадали про все, що було.
Про розсипаний в травах пожовклих
Зорепад вересневих пiсень,
Що дiвочий в них радостi оклик
Передзвоном будив сонний день.
Як волосся твое вигравало
У багаттях вечiрнiх заграв —
У кохання ярiннi палало
І в обiймiв шалених вогнях.
Як у повiнь п'янких поцiлункiв
З головою кидалися ми
І не чули, в далеких вiдлуннях
Як гуркочуть погрози зими.
Із криницi завзятоi юнi
Ми кохання без мiри пили —
І за те, мабуть, осенi струни
Обiрвались так боляче вмить.
З того часу – утрати й утрати:
Сторiнки палахких споминань
Так щемливо i гiрко гортати
В нуртi сповiдей, втеч i вигнань.
З того часу – з обiймiв в обiйми,
З того часу – вiд губ i до губ
Я шукав твоiх слiв вiдгомiння,
Та навiки iх, мабуть, забув.
Там, де сонце, заплутане в вiльхи,
Вiддавало останне тепло,
Нарiкання вiтрiв запiзнiлих
Нагадали про все, що було.
Поет
Нагальна, нагла злободенню данина
завжди одним кiнцем метафори стояти
в болотi клопотання плотi – мiлина
в фарватерi метафоричного фрегата.
Буденна твань цiни насущного шматка,
як щупальця дошкульних примх твоiх порвати
орлиним зрушенням натхненного кидка
в захмарну круговерть височини метафор.
У стовпиську роздутих черев гострота
наiвних лiктiв – знаю, знаю, дозолила! —
самому вже несила: завжди ж лиш моя
на збитих лiктях кров – самому вже несила.
Куди ж з пронизливою гостротою слiв
менi у надувному, гумовому свiтi
навиворiт затабуйованих облич,
у свiтi мильних бульбашок куди ж подiтись?
Щонайдрiбнiшою пiщинкою «чому?»
в лавинi наростаючого вiдгомiнням «годi!»
крамоли недоречну множити луну
у передвладдi кулуарних коридорiв:
куди як смiшно – нехтувати монолiт
всевладного олiмпу летом павутинки…
Вам смiшно?! – Смiйтесь! – Та на кутнi цей ваш смiх! —
Смiх боком вам в зневазi сина й внука вийде!..
Весна
Скороспiла весна у намистi проталин,
У циганському маевi вiльх:
«О, невже ми надовго вiд лiта вiдстали?» —
Стигнуть бiдкання стиглих вiтрiв.
Про смертельну поразку беззбройних морозiв
Видноколом беззубих ротiв
Другие электронные книги автора Юрій Пересічанський
Последний отзыв
Отличные тесты, использую р работе как тренер спортивной школы.