Кандід: Філософські повісті (збірник)

Єврей, смiючись, вiдповiв:

– Навiть якщо ваша величнiсть залишиться тут до завтра, все одно каменя ще не буде: вiн бiльше як за шiсть миль звiдси, й треба п'ятнадцять людей, щоб його зрушити з мiсця.

– Гаразд, – скрикнув Задiг, – я ж говорив вам, що камiнь принесе свiдоцтво: раз цей чоловiк знав, де вiн е, значить, вiн зiзнався, що це на ньому вiдраховано грошi.

Спантеличений еврей мусив швидко в усьому зiзнатися. Суддя постановив, щоб, доки вiн поверне п'ятсот унцiй, його прив'язали до каменя i не давали пити i iсти. Грошi невдовзi було виплачено.

Вiдтодi Задiг i камiнь були в Аравii у великiй славi.

Роздiл одинадцятий

Вогнище

У захватi Сеток зробив з раба свого близького друга. Вiн не мiг на нього гнiватися, як колись цар Вавилона, а Задiг був щасливий, що Сеток не мае дружини. Вiн побачив, що його господар мае природний нахил до добра, багато прямодушностi, велику справедливiсть i добрий розум. Але Задiга хвилювало, що той за старовинним звичаем арабiв обожнюе небеснi сили, тобто сонце, мiсяць i зiрки. Кiлька разiв вiн дуже обережно говорив йому про це i нарештi сказав, що цi тiла заслуговують його пошани не бiльше, нiж якесь дерево чи скеля.

– Але, – сказав Сеток, – це ж вiчнi створiння, вiд яких ми маемо всi нашi вигоди; вони вiдживляють природу, регулюють час, а до того ж вони такi далекi вiд нас, що не можна утриматися, щоб не шанувати iх.

– Ви маете бiльше вигоди, – вiдповiв Задiг, – вiд хвиль Червоного моря, що переносять вашi торговi кораблi до Індii. Хiба вони не такi самi одвiчнi, як i зiрки? І коли ви обожнюете те, що далеко вiд вас, то чому б вам не обожнювати землю гангаридiв,[88 - Гангариди – мiфiчний народ, який нiбито жив на берегах Гангу.] що лежить на краю свiту?

– Нi, – сказав Сеток, – зiрки надто блискучi, щоб я не обожнював iх.

Коли настав вечiр, Задiг засвiтив багато факелiв пiд повiткою, де мали вони вечеряти з Сетоком; щойно його патрон увiйшов, вiн упав навколiшки перед цими восковими свiчками й почав говорити iм:

– Вiчнi й блискучi свiтила, ласкавi будьте завжди до мене!

Виголосивши цi слова, вiн, не глянувши на Сетока, сiв до столу.

– Що це ви робите? – спитав Сеток.

– Те, що й ви, – вiдповiв Задiг, – я обожнюю цi свiчки й не звертаю уваги на iхнього i мого господаря.

Сеток зрозумiв глибокий змiст цiеi повчальноi байки. Мудрiсть раба запала йому глибоко в душу; вiн уже не розкидав своi похвали створiнням, а почав обожнювати iх творця.

За тих часiв був в Аравii жахливий звичай, що спершу був прийнятий у скiфiв, але потiм пiд впливом браманiв,[89 - Браман, брахман або брамин – буддiйський священик.] утвердившися в Індii, загрожував захопити ввесь Схiд. Коли помирав одружений чоловiк i коли його улюблена дружина хотiла стати святою, вона привселюдно спалювала себе разом з чоловiковим тiлом. Це було врочисте свято, що звалося «вогнище вдовування». Плем'я, в якому було спалено найбiльше вдiв, уважали за найшанованiше. Помер один араб з Сетокового племенi; його вдова на ймення Альмона, дуже побожна, оголосила день i час, коли вона кинеться у вогонь пiд звуки сурм i тамбуринiв. Задiг знову доводив Сетоковi, наскiльки цей жахливий звичай противиться добру людського роду; адже повсякчас спалюють молодих удiв, якi могли б дати дiтей державi, чи, принаймнi, виховати своiх; i змусив того погодитися, що треба було б, коли можна, скасувати такий жорстокий звичай. Сеток вiдповiв:

– Уже понад тисячу рокiв жiнки мають право палити себе. Хто з нас насмiлиться змiнити закон, освячений часом? Хiба е щось поважнiше за старовиннi помилки?

– Розум далеко давнiший, – вiдповiв Задiг, – поговорiть зi старшинами племенi, а я пiду до вдови.

Прийшовши до неi i похваливши ii вроду, вiн сказав, як шкода буде вiддати вогню таку красу, однак вiдзначив ii вiрнiсть i вiдвагу.

– То ви так надмiрно кохаете чоловiка? – спитав вiн ii.

– Я? Аж нiяк, – вiдповiла арабська жiнка, – це був брутальний, ревнивий, важкий чоловiк, але я твердо постановила кинутися в його вогнище.

– Очевидно, – сказав Задiг, – е якась дуже тонка насолода в тому, щоб спалити себе живою.

– Ах, природа наша тремтить вiд цього, – сказала дама, – але треба перемогти це. Я побожна, а коли я не спалюся, втрачу свою репутацiю й усi на свiтi зневажатимуть мене.

Коли вона зiзналася, що палить себе заради iнших i заради чванi, Задiг довго розмовляв з нею, намагаючись навiяти iй хоч трохи любовi до життя, i йому пощастило врештi навiть навiяти iй трохи прихильностi до того, хто це говорив.

– Що зробили б ви, – сказав вiн iй, – коли б могли вiдкинути пиху, яка штовхае вас на самоспалення?

– Що ж! – сказала жiнка. – Я думаю, що просила б вас одружитися зi мною.

Задiг надто сповнений був думок про Астарту, щоб не ухилитись вiд такоi пропозицii; але тiеi ж хвилини вiн пiшов до старшин племенi, розказав iм, що сталося, i порадив видати закон, який дозволяв би вдовi палити себе тiльки по тому, як вона цiлу годину перебуде наодинцi з яким-небудь молодиком. Вiдтодi жодна дама в Аравii не спалила себе. І тiльки Задiговi завдячують люди тим, що в один день було знищено жахливий звичай, який тримався стiльки столiть! Отже, Задiг став, таким чином, благодiйником для Аравii.

Роздiл дванадцятий

Вечеря

Сеток, не бажаючи розлучатися з мужчиною, що був утiленням мудростi, узяв його на велику вечерю в Бассорi,[90 - Стародавне мiсто Бассора в Аравii, сучасне мiсто Басра, знаходиться там, де Тигр впадае в Перську затоку.] де мали бути найбiльшi торговцi заселеноi землi. Задiговi було за велику розвагу побачити зiбраних в одному мiсцi негоцiантiв з рiзних краiн: йому здавалося, що свiт – це велика родина, яка скидаеться на Бассору. Другого дня вiн опинився за столом укупi з египтянином, гангським iндусом, мешканцем Катаю,[91 - Катай – стародавня назва Пiвнiчно-Схiдного Китаю] греком, кельтом i багатьма iншими чужинцями, що, частенько мандруючи поблизу Арабськоi затоки, знали арабську мову настiльки, що могли порозумiтися. Єгиптянин був дуже розгнiваний.

– Що за мерзотний край оця Бассора! – сказав вiн. – Менi вiдмовили тут дати тисячу золотих унцiй пiд найкращий у свiтi заклад.

– Як то? – здивувався Сеток. – Пiд який же заклад одмовилися дати вам цю суму?

– Пiд заклад тiла моеi тiтки, – вiдповiв египтянин. – Це була найкраща жiнка на весь Єгипет; вона померла в дорозi; я зробив з неi одну з найкращих мумiй, i в своiй краiнi я мав би все, що хотiв, вiддаючи ii пiд заклад. Дуже дивно, що тут менi не хочуть дати якихось тисячi унцiй пiд таку солiдну пропозицiю.

Усе ще роздратований, вiн саме ладнався iсти чудесну варену курку, коли iндус, схопивши його за руку, вигукнув сумно:

– Ах! Що ви хочете робити?

– З'iсти цю курку, – вiдповiв чоловiк з мумiею.

– Стережiться, – сказав iндус, – може бути, що душа небiжки перейшла в тiло цiеi курки, а ви ж не захочете ризикувати тим, що з'iсте свою тiтку? Варити курок – значить одверто ображати природу.

– Що хочете ви сказати своiми природами та курами? – обiзвався гнiвний египтянин. – Ми обожнюемо бика й чудесно собi iмо його!

– Ви обожнюете бика? Чи це можливо? – сказав чоловiк з Гангу.

– Нема нiчого можливiшого, – обiзвався той, – вже сто тридцять п'ять тисяч рокiв, як ми з ним отак поводимося, i жоден iз нас не вбачае в цьому чогось нечестивого.

– Ах! Сто тридцять п'ять тисяч рокiв! – сказав iндус. – Це число трохи перебiльшене; ще тiльки вiсiмдесят тисяч рокiв, як заселена Індiя, а ми ж, безумовно, вашi предки. Брагма[92 - Брагма – Брама, або Брахма – iндуський бог] заборонив нам iсти бикiв ранiше, нiж ви вигадали класти iх на вiвтарi чи на рожни.

– Смiшна тварина оцей ваш Брагма, коли порiвняти його з Апiсом,[93 - Апiс – священний бик у стародавнiх египтян] – сказав египтянин. – Що такого доброго зробив ваш Брагма?

Індус вiдповiв:

– Вiн той, хто навчив людей читати й писати, i для кого вся земля е тiльки гра в шахи.

– Помиляетеся, – сказав халдей, що сидiв бiля нього, – це рибi Оаннес завдячуемо[94 - Риба Оаннес – Священна риба стародавнiх халдеiв, халдейський бог. За мiфом, вiн мав одну чоловiчу голову, одну риб'ячу, мiг говорити i мав хвiст та ноги. Щоранку вiн виходив навчати дiтей, а щовечора ховався в море. Слово «Оаннес» халдейською мовою означае «чужинець». Отже, гадають, що якийсь чужинець, одягнений у шкури морських тварин, навчав халдейцiв, а ввечерi повертався до свого човна.] ми цими великими благами, й тому справедливо тiльки iй вiддавати нашу пошану. Всi на свiтi скажуть вам, що це божественна iстота, яка мае позолочений хвiст та прекрасну людську голову i виходить з води для того, щоб три години в день проповiдувати на землi. Вона мала багато дiтей, усi вони стали царями, i це знае кожен. У мене iз собою е ii портрет, який я шаную так, як повинен. Можна iсти бика скiльки хочеться, але, безперечно, дуже великим беззаконням буде зварити рибу. До того ж обидва ви ще надто молодi й нешляхетного роду, щоб зi мною сперечатися. Єгипетська нацiя нараховуе якихось сто тридцять п'ять тисяч рокiв, а iндуська не може похвалитися бiльше як вiсiмдесятьма тисячами, тим часом як ми маемо календарi за чотири тисячi столiть.[95 - Халдейський календар був одним iз найдавнiших у свiтi.] Повiрте менi, зречiться вашого божевiлля, i я дам кожному з вас прекрасний портрет Оаннеса.

Взявши слово, чоловiк з Камбалу[96 - Камбал – давня назва Пекiна] сказав:

– Я дуже поважаю египтян, халдеiв, грекiв, кельтiв, Брагму, бика Апiса й рибу Оаннес, але, може, Лi чи Тьен,[97 - Китайськi слова, що означають: Лi – природне свiтло, розум, а Тьен – небо, i якi разом iз тим визначають бога] як пропонують його називати, вартий бiльше за бикiв i за риб. Я нiчого не казатиму про свою краiну: вона завбiльшки така, як Єгипет, Халдея й Індiя вкупi. Я не сперечатимуся щодо стародавностi, бо досить бути щасливим i дуже мало важить бути стародавнього походження, але коли говорити про календарi, я скажу, що вся Азiя прийняла нашi й ми добре зналися на них ранiше, нiж у Халдеi почули про арифметику.

– Хоч скiльки вас там е, усi ви великi неуки! – вигукнув грек. – Хiба ви не знаете, що хаос е батьком усього i що форма та матерiя привели свiт до такого стану, в якому вiн е?