<< 1 2 3 4 5 6 7 8 ... 13 >>

Поїзд о 4.50 з Педдінгтона
Агата Кристи

Сержант Корнiш звернувся до мiс Марпл не тому, що йому конче було знати ii думку, йому просто хотiлося почути, що вона скаже:

– Припустiмо, усе так i було. – сказав вiн. – У такому разi, що, на вашу думку, сталося з тiлом?

– Тут, схоже, було тiльки двi можливостi, – не вагаючись, вiдповiла мiс Марпл. – Найiмовiрнiше, звичайно, вважати, що вбивця покинув труп у вагонi, але тепер це здаеться неправдоподiбним, бо на нього ще вчора ввечерi натрапив би iнший пасажир або хтось iз залiзничного персоналу на останнiй зупинцi потяга.

Френк Корнiш кивнув головою.

– Іншим виходом для вбивцi було б викинути тiло з вагона. Воно може лежати десь бiля колii, досi не знайдене, – хоч i це здаеться малоймовiрним. Але iнших способiв позбутися його, як менi здаеться, не iснуе.

– Я читала, що ранiше трупи ховали у скринi, – сказала мiсiс Макгiлiкадi, – але сьогоднi нiхто не подорожуе зi скринями, лише з валiзами, а до валiзи труп не запхаеш.

– Атож, – сказав Корнiш. – Я згоден iз вами обома. Труп, якщо вiн iснуе, мав би бути вже знайдений або буде знайдений дуже скоро. Я повiдомлю вас про будь-який розвиток подiй – хоч не випадае сумнiватися, що ви прочитаете про них у газетах. Існуе, звичайно, можливiсть того, що жiнка, попри гвалтовнiсть нападу на неi, залишилася жива. Не виключено, вона змогла вийти з вагона на власних ногах.

– Навряд чи вона змогла б обiйтися без допомоги, – сказала мiс Марпл. – А якби iй хтось допомагав, це помiтили б. Не можна не звернути увагу на чоловiка, який пiдтримуе жiнку й каже, що вона хвора.

– Так, на це неодмiнно звернули б увагу, – погодився Корнiш. – Якби жiнку знайшли у вагонi хворою або непритомною й вiдвезли до лiкарнi, це також не залишилося б непомiченим. Гадаю, ви можете бути певнi, що почуете про це через дуже короткий час.

Але минув день, а потiм i другий. Надвечiр того другого дня мiс Марпл одержала цидулку вiд сержанта Корнiша:

«Щодо справи, про яку ви консультувалися зi мною, було здiйснене повне розслiдування без будь-яких результатiв. Нiякого жiночого тiла не було знайдено. Жодна лiкарня не приймала на лiкування жiнку, – таку, яку ви описали, – i не було помiчено жодного випадку, коли б жiнка постраждала вiд нападу або захворiла й покинула станцiю, пiдтримувана чоловiком. Ви можете повiрити менi, що ми провели найповнiше розслiдування. Я припускаю, що ваша подруга справдi була свiдком сцени, яку вона описала, але ii наслiдки були набагато менш серйозними, анiж iй здалося».

Роздiл третiй

І

– Менш серйозними? Дурницi! – вигукнула мiсiс Макгiлiкадi. – То було вбивство!

Вона з викликом подивилася на мiс Марпл, а мiс Марпл подивилася на неi.

– Ну ж бо, Джейн, – заохотила ii мiсiс Макгiлiкадi. – Скажи, що я помилилася! Скажи, що це плiд моеi фантазii! Ось що тепер ти думаеш, хiба нi?

– Кожен може помилитися, – лагiдно зауважила мiс Марпл. – Кожен, Елспето, i навiть ти. Думаю, нам слiд завжди пам’ятати про це. Але як на мене, то в тому випадку ти все ж таки не помилилася… Ти користуешся окулярами для читання, проте маеш дуже добрий далекий зiр – i те, що ти побачила, справило на тебе глибоке враження. Немае сумнiву, ти переживала справжнiй шок, коли приiхала сюди.

– Я нiколи не забуду того, що бачила, – сказала мiсiс Макгiлiкадi, здригнувшись усiм тiлом. – Але що менi робити з цим далi?

– Не думаю, – замислено промовила мiс Марпл, – що ти тут можеш щось зробити (якби мiсiс Макгiлiкадi уважнiше дослухалася до iнтонацii, яка прозвучала в голосi подруги, вона могла б помiтити легенький наголос на словi «ти»). – Ти повiдомила про те, що бачила, залiзничникiв i полiцiю. Бiльше нiчого зробити ти не можеш.

– Це дае менi певне вiдчуття полегкостi, – сказала мiсiс Макгiлiкадi, – бо, як ти знаеш, я маю намiр поiхати на Цейлон вiдразу пiсля Рiздва – побачитися з Родерiком, i я, звичайно, не хочу вiдкладати цей вiзит надалi, я так давно про нього мрiяла. Проте, звичайно, я його вiдклала б, якби знала, що це мiй обов’язок, – додала вона зi щирою переконанiстю.

– Не сумнiваюся, ти його вiдклала б, Елспето, але я вже тобi сказала: ти зробила все, що могла зробити.

– Тепер це справа полiцii, – сказала мiсiс Макгiлiкадi. – І якби полiцiя не була такою дурною…

Мiс Марпл категорично похитала головою.

– О, нi, – сказала вона, – полiцiя не дурна. І якщо вона нiчого не змогла виявити, то це робить справу набагато цiкавiшою, чи не так?

Мiсiс Макгiлiкадi подивилася на неi з нерозумiнням у поглядi, i мiс Марпл ще раз переконалася в тому, про що знала давно: ii подруга – жiнка на диво принципова й совiсна, але позбавлена найменшоi уяви.

– Хотiлося б знати, – замислено промовила мiс Марпл, – що ж там насправдi сталося…

– Їi задушили.

– Так, але хто ii задушив, i чому задушив, i куди подiлося тiло? Де воно тепер?

– З’ясувати це – справа полiцii.

– Справдi так, але iй нiчого з’ясувати не вдалося. А це означае, – хiба нi? – що вбивця був розумний, дуже розумний. Ти знаеш, я не можу собi уявити, як йому вдалося позбутися трупа, – сказала мiс Марпл, нахмуривши брови. – Припустiмо, чоловiк убивае жiнку в нападi гнiву – навряд чи вiн обмiркував це вбивство заздалегiдь, хто ж стане вбивати нехай там кого за таких обставин, коли залишаеться лише кiлька хвилин до великоi станцii. Нi, мiж ними, звичайно ж, виникла суперечка, можливо, вiн ii приревнував або щось таке. Вiн душить ii, i ось вiн, як я сказала, з мертвим тiлом на руках, а потяг наближаеться до станцii. Що йому лишаеться, як я вiдразу сказала, крiм як прихилити тiло спиною в куток, нiби вона задрiмала, заховавши обличчя, а тодi якнайшвидше покинути поiзд. Я не бачу iншоi можливостi, а проте, схоже, вiн таки щось придумав…

Мiс Марпл поринула у своi думки.

Мiсiс Макгiлiкадi двiчi до неi озвалася, перш нiж мiс Марпл iй вiдповiла.

– Ти стаеш глухою, Джейн?

– Можливо, мiй слух трохи й погiршився. У мене враження, що люди тепер не вмiють вимовляти слова так чiтко й виразно, як вимовляли ранiше. Але це не означае, що я тебе не чула. Я просто пустила твоi слова повз вуха.

– Я тебе лише запитала, якi поiзди вiдходять завтра до Лондона. Чи е такий, що вiдходить пополуднi? Я збираюся заiхати до Маргарет, а вона не чекае мене ранiше чаю.

– А чи влаштуе тебе, Елспето, потяг, який вiдходить о дванадцятiй iз чвертю? Ми могли б пообiдати ранiше.

– Звичайно, i…

Проте мiс Марпл провадила, заглушивши вiдповiдь своеi подруги:

– І дозволь менi запитати тебе, чи Маргарет не заперечуватиме, якщо ти не встигнеш на чай – якщо ти приiдеш, скажiмо, десь о сьомiй вечора?

Мiсiс Макгiлiкадi подивилася на подругу з цiкавiстю.

– Що ти надумала, Джейн?

– Я пропоную, Елспето, що поiду в Лондон iз тобою, i ми знову вирушимо до Брекгемптона в тому самому поiздi, у якому ти подорожувала в той день. Потiм ти повернешся до Лондона з Брекгемптона, а я приiду сюди, як i ти тодi приiхала. Звичайно, усi витрати я беру на себе, – цю останню фразу мiс Марпл промовила з твердою рiшучiстю.

Мiсiс Макгiлiкадi проiгнорувала фiнансову сторону справи.

– Що, у Бога, ти там сподiваешся побачити, Джейн? – запитала вона. – Ще одне вбивство?

– Звичайно, нi, – сказала мiс Марпл, шокована словами подруги. – Але, признаюся, менi хотiлося б самiй побачити – пiд твоiм керiвництвом, звiсно, – ну, розумiеш… так важко пiдiбрати потрiбний термiн… те мiсце, де сталося вбивство.

Таким чином, наступного дня мiс Марпл i мiсiс Макгiлiкадi розташувалися в протилежних кутках купе вагона першого класу в поiздi, який о четвертiй годинi п’ятдесят хвилин вiд’iздив вiд лондонського вокзалу Педдiнгтон. У той день на перонi сновигало ще бiльше людей, анiж у попередню п’ятницю, адже до Рiздва залишалося тiльки два днi, але потяг, який вiд’iздив о 4 : 50, був не повний, принаймнi у своiй хвостовiй частинi.

У той день iх не наздогнав жоден потяг, i вони не порiвнялися з жодним. Вряди-годи на великiй швидкостi iх проминали лише зустрiчнi поiзди, якi мчали в напрямку Лондона. Двiчi поiзди промчали повз них у протилежному напрямку, але вони iхали на надто великiй швидкостi. Мiсiс Макгiлiкадi знову й знову дивилася на свiй годинник iз виразом сумнiву.

– Менi важко сказати, коли це було… Ми проiхали ту станцiю, яка менi запам’яталася…

Але вони безперервно проминали станцii.

– Ми будемо в Брекгемптонi через п’ять хвилин, – сказала мiс Марпл.

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 ... 13 >>