<< 1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Антология
Соловецький етап. Антологія


Яворський – перший украiнський iсторик, що пробував укладати iсторiю Украiни за «марксистсько-матерiалiстичним законом». Без вiдповiдноi фаховоi практики й достатньоi документацii його твори позначенi iдеологiчними манiпуляцiями iсторичних фактiв.

Працi Яворського були гостро критикованi в украiнськiй нацiональнiй iсторiографii за тенденцiйнiсть i нефаховiсть (Дмитро Багалiй, Дмитро Дорошенко, Іван Крип’якевич, Олександр Оглоблин), а з 1929-го також радянською iсторiографiею, яка «яворщиною» прозвала «нацiоналiстичний ухил» в iсторii. Яворського обвинувачено в iдеологiчних помилках: «перебiльшеннi мiсця нацiонального питання в революцiйнiй боротьбi, iдеалiзацii дрiбнобуржуазних нацiоналiстичних партiй» та трактуваннi украiнськоi революцii не як частини росiйськоi, а окремого витвору украiнського iсторичного процесу.

Історик Украiни, «марксист», Матвiй Яворський потрапив з Галичини на Надднiпрянську Украiну 1918 р., коли прийшла туди нiмецька армiя. Згодом, опинившись у большевицькому оточеннi, перейшов на советську плятформу, а пiзнiше став навiть, так скажу, офiцiйним партiйним iсториком Украiни. Був академiком.

Як член компартii, М. Яворський обiймае в советськiй Украiнi високi посади. Коли ж большевики почали нищити украiнську культуру, потрапив до тюрми.

1930 р. пiд час партiйноi чистки, на зборах Яворському було з документами в руках доведено, що вiн був офiцером австрiйськоi армii i служив там у вiйськовiй жандармерii. На Яворському поставлено хрест. Незабаром його заарештовано i заслано на Соловки.

У соловецькому Кремлi ми зустрiлись як давнi знайомi, хоч у Харковi майже не знали один одного. Яворський цiкавився, що робиться серед украiнських iсторикiв. Коли я йому сказав, що 1932 року не надруковано жодноi науковоi роботи з iсторii Украiни, вiн сказав, що тут немае нiчого дивного, бо фактичний розгром украiнськоi iсторичноi науки почався ще з осени 1929 року, пiсля першоi конференцii iсторикiв-марксистiв у Москвi. Вiн цiкавився, як розцiнюють його схему й погляди на рiзнi проблеми украiнськоi iсторii. Я вiдповiв йому, що на критицi його праць вже заробили неабиякий капiтал Рубачi* й iже з ними. Потiм розповiв йому, що вже з 1931 року на вимогу культпропу ЦК до програм курсу iсторii Украiни, де ще цей курс читалось, заведено спецiальну тему «Яворщина». Звичайно, з цiею темою мучився i лектор i його слухачi; бо починати «Яворщиною» (темою цiлком iсторiографiчною) читання курсу iсторii Украiни слухачами, якi не знали iсторii Украiни, а тим бiльше украiнськоi iсторiографii, було просто неможливо.

Пiд час цiеi розмови я помiтив, що Яворський раз-у-раз дiставав з кишенi маленькi шматочки хлiба i iв. Вiн якось ненатурально зиркав на своi нари. Менi стало ясно. У Яворського була психоза голоду. Уся соловецька громада лiкувала його. Ми приносили, що мали з iжi, i Яворський iв, а що не з’iдав, ховав у приголовку нар.

Минуло щонайменше шiсть мiсяцiв, поки вчений видужав. Зрозумiти це може тiльки той, кому доводилося так тяжко i довго голодувати, як тяжко i довго голодував Яворський.

Здаеться, нiхто так одверто не виявляв своеi лютi i презирства до енкаведистiв i всього, що нагадувало совети й Москву, як Яворський. Вiн нiколи не цiкавився, як виглядае, ходив завжди неголений, у ношеному роками бушлатi та черевиках фасону «Москва – Менськ».

Нiколи i нiкого не просив, нiчого не домагався, бодай тих вигод, якi можливi були хоч би в умовах Соловкiв. Завжди працював на загальних тяжких фiзичних роботах. Приходячи на працю, працював самiтно, нi в ким не розмовляючи. Нiколи не цiкавився нормою, – працював до повного виснаження. Коли якось запитали його, чого вiн так заподатливо працюе, вiн вiдповiв: «З лютi». І це була щира правда.

Пригадую, як одного разу, зважаючи на те, що Яворський систематично перевиконував норми, якийсь «воспитатель» записав його, бородатого професора, на «красную доску». Треба було бачити Матвiя Івановича, коли вiн побачив свое iм’я на цiй скрижалi «чести, доблести й геройства». Зблiд, затрясся всiм тiлом i прожогом кинувся до тiеi скрижалi та одним махом витер свое прiзвище. «Хто це написав? Я вам посiпаки, блюдолизи, напишу!» – лементував Матвiй Івановичi i подався до кiмнати «воспитателя». Годинами сидiв понуро i не говорив нi з ким нi слова. Раптом зiскакував, дiставав грубий зошит i писав. Усе написане на островi стосувалося тiльки проблем буття украiнськоi нацii. Вiн розробляв схему iсторичного процесу Украiни, працював над загальними проблемами соцiологii та фiлософii iсторii. Це був давнiй i нестерпний ворог усього московського.

Найкращою iлюстрацiею ставлення до Москви i до большевизму була його вiдповiдь на питання, що стояли в анкетi пiд час всесоюзного перепису людности Советського Союзу (здаеться, на веснi 1937 року). Анкета першого перепису була досить широка. Коли Яворського запитали про його пiдданство, вiн сказав: «Можете записати китайське, малайське, чи яке ви хочете, тiльки не московське, не советське». На питання, чи вiн вiруючий i до якого вiровизнання признаеться, – вiдповiв, що вiруючий i визнае автокефальну церкву. На питання про партiйну належнiсть вiдповiв, що мав нещастя належати до найжалюгiднiшоi у свiтi комунiстичноi партii i вважае це за свiй великий злочин.

Звичайно, пiсля кожного такого ексцесу Яворський зникав з обрiю на один-два мiсяцi в найтемнiших льохах пiд «бiлим Домом» (будинок управлiння i «третьоi частини» Соловецького острова.) Та нi голод, нi пiдвали, нi вправнiсть соловецьких жилоправiв не могли зломити духу людини, яка вважала себе за того, що завинив перед своею нацiею. Вiн щиро покутував свiй грiх, пiдносячи голос за розп’ятий народ в оборону Украiни.

Наближався кiнець термiну ув’язнення. Яворський i тут лишався вiрним собi. Незадовго перед кiнцем термiну пише свого славетного листа Сталiновi. Лист у копii (нелегально, звичайно) читала вся украiнська колонiя Соловкiв. Через «третю частину» лист мав потрапити до рук адресата. Лист був короткий, але грiзний. Це був убивчий винувальний акт, складений украiнською нацiею в особi свого вiрного сина, супроти Москви. Свiй лист Яворський закiнчував тим, що зрiкався права звiльнятися з тюрми доти, «доки Украiною будуть правити Сталiн з москалями».

Як тiльки листа цього передано до «третьоi частини», того ж вечора Яворського посадили до iзолятора, а через два-три тижнi йому оголосили, що «по рассмотрении архива Яворского срок заключения его надо продлить на пять лет со дня оглашения настоящего постановления».

Матвiй Яворський просидiв в iзоляторi до листопада 1937 року. Вивезено його з острова з великим украiнським етапом до «спецтабору» в напрямi Ухта-Печора.

Пiсля останнього iнциденту з листом до Сталiна хтось iз соловчан сказав: «Якщо Матвiю Яворському не суджено було красиво жити, то, напевне, зумiе вiн прекрасно померти».

Михайло РУБАЧ

* Михайло Абрамович Рубач (1899—1980), iсторик i архiвiст, родом з Путивельщини. У 1920-х pp. – редактор журналу «Летопись Революции» у Харковi й завiдувач Центрального архiвного управлiння УРСР (до 1930-го), а також директор Інституту iсторii партii при ЦК КП(б)У (1929—1932).

У 1930-х pp. репресований. Пiсля Другоi свiтовоi вiйни – професор Киiвського унiверситету й старший науковий спiвробiтник Інституту iсторii АН УРСР. Автор праць з iсторii аграрних вiдносин в Украiнi на початку XX ст. й iсторii Жовтневоi революцii та громадянськоi вiйни.

Степан РУДНИЦЬКИЙ

* Степан Львович Рудницький народився 3 грудня 1877 р., в м. Перемишль у родинi вчителя гiмназii Лева Рудницького. Якийсь час проживав у Тернополi, де працював батько. Тут навчався у державнiй гiмназii до 1891 року. Вищу освiту здобув в унiверситетах Львова (де слухав лекцii М. Грушевського, був його послiдовником), пiдвищував квалiфiкацiю у Вiднi та Берлiнi. З 1899 року працював у львiвських гiмназiях.

У 1901 р. здобув ступiнь доктора фiлософii, став членом Наукового товариства iменi Шевченка. 1904 року отримав звання професора. 1908-го – професор кафедри географii Львiвського унiверситету.

У 1919 р. польська окупацiйна влада звiльнила його з унiверситету, емiгрував до Вiдня. 1920-го – професор економiчноi географii Академii торгiвлi у Вiднi. 1921-го – професор географii та декан фiлософського факультету в Вищому педагогiчному iнститутi iм. Драгоманова в Празi.

У жовтнi 1926 р. емiгруе до УРСР, де очолюе кафедру топологii i картографii геодезичного iнституту в Харковi. У 1927-му – органiзатор i перший директор Украiнського науково-дослiдного iнституту географii i картографii, редактор «Вiсника природознавства». Здiйснив низку експедицiй на Днiпро та Донбас. 1929-го – керiвник кафедри географii ВУАН, комiсii краезнавства, Музею антропологii та етнографii iменi Ф. Вовка.

У 1933 р. заарештований органами НКВД СРСР. Звинувачений у приналежностi до контрреволюцiйноi органiзацii, шкiдництвi та шпигунствi i за постановою судовоi трiйки колегii ДПУ УСРР 23.09 засуджений до п’яти рокiв позбавлення волi. Покарання вiдбував у таборi «Свiрлаг» (Вепсляндiя), на об’ектах Бiломорсько-Балтiйського каналу (Республiка Карелiя), у Соловецькому таборi. В ув’язненнi написав двi книги – «Геономiя (Астрономiчна географiя)» (1933) i «Ендогенна динамiка земноi кори», рукописи яких не збереглися.

9 жовтня 1937 р. за постановою особливоi трiйки УНКВД Ленiнградськоi областi засуджений до розстрiлу.

3 листопада 1937 р. розстрiляний у числi т. зв. «соловецького етапу». Мiсце розстрiлу – урочище Сандармох.

Коли я пригадую украiнську iнтелiгенцiю на Соловках, – у моiй уявi постають передусiм письменники, поети, iсторики, фiлологи, агрономи i тiльки потiм – геологи, географи, медики, видатнi iнженери. Це не випадково, бо головну масу ув’язнених видатних украiнцiв-iнтелiгентiв становила категорiя так званих «iнженерiв душ».

Серед найвидатнiших украiнських учених-географiв, що потрапили на Соловки, можу назвати Степана Рудницького, свiтовоi слави украiнського географа, що, як i iншi, повiривши обiцянкам большевикiв i бажаючи створити на советськiй Украiнi велику школу украiнських географiв, прибув з Галичини (Праги) до Харкова та очолив Науково-дослiдний iнститут географii. Уславлений учений, посивiлий i змучений у пiдвалах НКВД, десь навеснi 1935 року потрапляе до Соловецького Кремля. Тут вiн живе при так званiй першiй колонii в темнiй, вогкiй, смердючiй камерi, куди нiколи не заглядало сонце, яке до того ж на островi було нечастим гостем. Нари з блощицями, важке, аж гiрке вiд махорки, повiтря, тут же розвiшанi мокрi онучi, штани, бушлати, валянки, а навколо холод i голод.

Лiтня людина, вимучена ще на так званих «слiдствах», Рудницький вже нiяк не надавався до будь-якоi працi. З самого початку перебування його на Соловках лiкарi визнали академiка Рудницького за абсолютно непрацездатного. Його записано до iнвалiдноi команди, де вiн дуже страждав, як i всi iнвалiди, вiд поганих харчiв та тяжких побутових умов. Звичайно, в мiру можливого, вченому допомагали соловчани-украiнцi, але допомога ця не була постiйною й не мала великого значення.

Та, незважаючи на все, старий учений, оточений украiнською советською молоддю, з запалом розповiдав тiй молодi про проблеми антропологii та демографii украiнських земель. Тримав себе цiлком незалежно i нiколи не звертався нi з якими проханнями до будь-якоi установи. Точнiше сказати, вiн просто iгнорував цi установи. Неабияку ролю вiдiграв у консолiдацii всiх украiнцiв на островах. Був центром, навколо якого надднiпрянцi й галичани демонстрували свою солiдарнiсть i еднiсть.

Нi про яку серйозну наукову роботу на Соловках не було чого й думати. Це розумiв i вчений. Тому лише зрiдка можна було бачити, щоб вiн писав або читав наукову книжку. Вiн завжди нагадував соловецьким украiнцям, що вони мають любити, розумiти i знати свою батькiвщину; бо «без цього, – казав вiн, – не будете нi дипломатами, нi мiнiстрами, нi урядовцями, нi порядними украiнцями».

Інодi старий учений згадував свое минуле, своi широкi знайомства в европейських колах учених i передусiм нiмецьких, де мав не тiльки колег, а й друзiв. Охоче розповiдав про своi книги, що вийшли в свiт рiзними iноземними мовами, про зустрiчi та ювiлеi. Розповiдав i… каявся, що повiрив большевикам. В його очах свiтилась велика любов до батькiвщини.

Але Соловки для нашого академiка не були постiйним мiсцем перебування. Наприкiнцi 1937 року i йому довелося виiхати ще на iншу якусь каторгу. Виiхав у напрямку Ухта-Печора – Воркута, щоб десь на тисячокiлометровiй вiддалi вiд залiзницi, без права листуватися i без будь-якого зв’язку iз зовнiшнiм свiтом животiти в якомусь «спецтаборi» для ув’язнених, звинувачених у найтяжчих антидержавних «злочинствах».

Василь БАБ’ЯК

* Василь Васильович Баб’як народився 1895 р., с. Дарсанове, Галичина. Колишнiй офiцер галицькоi армii. Вiдбував полон у Домб’ю. Повiривши бiльшовицькiй агiтацii, переiхав на Радянську Украiну i працював доцентом Харкiвського полiтехнiчного iнституту. Заарештований чекiстами 20 сiчня 1933 р. i розстрiляний на Соловках 3 листопада 1937 р.

З учнiв академiка Рудницького, одночасно з ним на Соловках, був молодий учений географ i геолог, колишнiй доцент Харкiвського унiверситету Василь Баб’як, галичанин з походження, учасник украiнських визвольних змагань залишившись на Советськiй Украiнi, вiн, звичайно, не мiг спiвчувати протиукраiнськiй «генеральнiй лiнii партii» i потрапив на Соловки. Напевне не пригадую, але, здаеться, йому записали у справi участь в украiнськiй пiдпiльнiй вiйськовiй органiзацii.

Перед арештом це був вродливий, молодий, елегантний чоловiк. На островi ж виглядав сумним, рiдко голився, ходив у подертому бушлатi. Був нервовий, мовчазний. Спочатку рубав лiс, потiм працював на мелiоративних роботах, нарештi – в сiльгоспi, де довелося разом iз ним працювати й менi.

Лише зрiдка згадував Галичину. Говорив про бiднiсть галичанського селянства, про те, як тероризували того селянина поляки. Складалось враження, що людина ця так стомилась вiд мандрiв, що ладна податися хоч на край свiта, аби мати бодай якийсь спокiй. «Я знаю, – говорив вiн, – що маю скоро звiльнятися (вiн мав усього п’ять рокiв ув’язнення). Менi все одно не дозволять поiхати на Украiну чи на Кавказ. Тодi я поiду до Казахстану. Там великi украiнськi колонii. Десь улаштуюсь у тiй бiднiй на воду краiнi й копатиму для наших людей артезiянськi колодязi».

Та це були тiльки рожевi мрii. Якось улiтку 1937 року Баб’яка покликали до «бiлого дому» й оголосили, що, переглянувши його справу, якась колегiя НКВД СССР ухвалила продовжити термiн його ув’язнення ще на п’ять рокiв. Спокiйно розписавшись про те, що йому цю новину оголошено, молодий учений пiшов i далi копати канави, вiдклавши ще на п’ять рокiв копати артезiанськi колодязi для украiнцiв.

Можна сподiвались, що по тому, як вiдбуде свiй термiн ув’язнення десь там у спецтаборi, куди його вивезли разом з учителем, – вiн утратить iнтерес i до артезiанських колодязiв.

Михайло СЛАБЧЕНКО

* Михайло Єлисейович Слабченко народився 9 липня 1882 р., с. Нерубайське, Бiляiвський район, на Одещинi в селянськiй родинi. Через нестатки рано почав працювати на мiсцевих каменоломнях. З великими труднощами вступив до Новоросiйського унiверситету на iсторичне вiддiлення, а згодом перейшов на юридичний факультет.

Брав активну участь в украiнському революцiйному руховi як член студентських громад, РУП (1903), УСДРП (1906—1918).

По закiнченнi навчання залишився при Новоросiйському унiверситетi й 1911 р. дiстав наукове вiдрядження до Нiмеччини для завершення магiстерськоi дисертацii.

1912 р. – повернувся до Росii. В роки Першоi свiтовоi вiйни проходив вiйськову службу в званнi штабс-капiтана. З 1918 р. викладае в рiзних унiверситетах. Академiк ВУАН з 1929 року.

Його наукова дiяльнiсть охоплювала майже всi перiоди iсторii Украiни Слабченко – автор 13 великих праць i понад 200 наукових статей, присвячених iсторii права та господарства Гетьманщини й Запорiжжя XVII—XVIII ст.

Дiяльнiсть Слабченка була обiрвана в кiнцi 1929-го, коли його було заарештовано, засуджено на процесi СВУ 1930 р. й заслано на Соловки.

По закiнченнi термiну ув’язнення деякий час працював бухгалтером тресту «Апатит» (Кiровськ Ленiнградськоi областi), проте незабаром переiхав у Первомайськ Одеськоi (нинi – Миколаiвськоi областi), де мешкав його син з невiсткою та онуком. На початку жовтня 1937 року сина Тараса заарештовано i 28 жовтня того ж року розстрiляно. Самого Михайла Слабченка ще на 10 рокiв позбавили волi.
<< 1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>