1 2 3 4 5 ... 21 >>

Код да Вінчі
Дэн Браун

Код да Вiнчi
Дэн Браун

Роберт Ленгдон #2
Професор символогii Гарвардського унiверситету Роберт Ленгдон розкривае таемницю вбивства куратора Лувру Жака Соньера та розгадуе загадку, яку столiттями оберiгало братство «Прiорат Сiону». Роберт знаходить секретнi матерiали, якi вказують на витоки християнства. Історiя, розкрита професором та його помiчницею, криптографом Софi Неве, дуже вiдрiзняеться вiд тiеi, про яку ми знали ранiше. Вони знаходять пiдказки до закодованих таемниць у творах Леонардо да Вiнчi. Однак за таемницi слiд платити…

Ден Браун

Код да Вiнчi (пiдлiткова версiя)

© Dan Brown, 2016

© Will Staehle, Jacket art, 2016

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017

* * *

Любий читачу,

Я завжди любив таемницi й коди.

Вiдбуваеться щось неймовiрне, коли раптом бачиш, що таемницю заховано… прямо в тебе перед носом.

Коли менi було десять рокiв, я зiткнувся зi своiм першим кодом – рядом символiв на смужцi паперу, яка висiла на рiздвянiй ялинцi. Коли я нарештi розшифрував тi символи, то, як виявилося, то було послання вiд моiх батькiв про те, що за кiлька годин ми всi iдемо в дивовижну подорож усiею родиною.

І вже вiд того ранку мене назавжди полонили коди – таемничi послання, якi, щоб зрозумiти, треба розплутати. Усе свое життя я дослiджую цей прихований свiт, а кiлька рокiв тому зустрiвся iз найзагадковiшим кодом з усiх, якi менi траплялися.

Цей код був стародавнiй, вiн спантеличував. І найцiкавiше, що все приховане було просто на виднотi.

Як твердить легенда, цей код оберiгае дивовижну таемницю. Однi вважають: якщо ви дiзнаетесь розгадку, то вiдтодi будете бачити свiт зовсiм по-iншому. А другi кажуть, що розгадка – то лише мiф, шурхiт у туманi.

Хоч би там що, але ви тримаете в руках книгу, яка оповiсть вам iсторiю чоловiка та жiнки, якi шукали, як розшифрувати таемницю i розгадати заховану загадку. Чи повiрите ви в цю загадку, чи нi, але станете спiвучасником ii розкриття, i сподiваюся, ця подорож надихатиме вас шукати вашу власну правду, якою б вона не була.

Щиро ваш

Ден Браун

Довiдка

Прiорат Сiону – европейська таемна органiзацiя, заснована в 1099 роцi – iснуе насправдi. У 1975 роцi в Нацiональнiй бiблiотецi в Парижi знайшли пергамент, вiдомий як Les Dossiers Secrets[1 - Секретнi досье (франц.). (Тут i далi прим. ред.)], що мiстив список членiв Прiорату Сiону, серед яких були науковець сер Ісаак Ньютон, художник i скульптор Сандро Боттiчеллi, письменник Вiктор Гюго, а також художник i винахiдник Леонардо да Вiнчi.

«Opus Dei» – це фанатична католицька секта, щодо якоi багато дискутували, бо про неi стала вiдома дуже суперечлива iнформацiя. Вона побудувала свiй штаб у Нью-Йорку, вклавши в будiвництво 47 мiльйонiв доларiв. Усi описи творiв мистецтва, архiтектури, документiв, таемних ритуалiв вiдповiдають дiйсностi.

Код да Вiнчi

І знову присвячуеться Блайз… Бiльше, нiж будь-коли

Пролог

Музей Лувр, Париж, 22.46

Вiдомий куратор Жак Соньер, заточуючись, зайшов пiд лунке склепiння Великоi галереi музею. Вiн кинувся до найближчоi картини – Караваджо. Ухопившись за позолочену раму, сiмдесятишестирiчний чоловiк з силою потягнув на себе шедевр сiмнадцятого столiття i впав на спину, накритий цим полотном. Як вiн i очiкував, поруч iз гуркотом опустились металевi грати, перегородивши вхiд у цей зал. Паркетна пiдлога задвигтiла. Вдалинi заревла сигналiзацiя. Якусь мить куратор лежав нерухомо, важко дихаючи i намагаючись зiбратися з думками. «Я ще живий». Вiн вибрався з-пiд картини й роззирнувся, щоб сховатися в однiй з безлiчi нiш у цьому залi.

– Не рухатися! – голос прозвучав страхiтливо близько.

Стоячи навкарачки, куратор завмер i повiльно повернув голову.

На вiдстанi якихось п’ятнадцяти футiв[2 - Фут – британська та американська мiра довжини. Дорiвнюе 30,48 см. (Прим. ред.)] вiд прегородки височiв силует нападника, який дивився на нього крiзь металевi грати. Вiн був високий i широкоплечий, iз блiдим, як у мерця, обличчям, iз бiлим, неначе свiжа деревина, волоссям. Його очi були рожевi, а зiницi темно-червонi. Альбiнос тримав пiстолет, дуло якого було нацiлено прямо на куратора.

– Ти не втечеш, – з його акценту складно було визначити, звiдки вiн, – кажи менi, де вiн.

– Я вже сказав вам, – уривчасто мовив куратор, – не розумiю, про що ви.

– Ти брешеш, – чоловiк стояв нерухомо, лише виблискували його очi фантома. – Ти i твоi брати володiете тим, що не е вашим. Скажи менi, де воно заховане, тодi залишишся живим, – чоловiк навiв револьвер на голову куратора. – Невже це таемниця, за яку ти ладен померти?

Соньеровi забило дух.

Чоловiк нахилив голову, дивлячись на дуло свого револьвера.

Соньер пiдняв руки, нiби захищаючись.

– Зачекайте, – повiльно мовив вiн. – Я скажу вам те, що ви хочете.

Куратор далi ретельно добирав слова брехнi, яку вiн репетирував багато разiв.

Коли вiн розповiв усе, його нападник самовдоволено всмiхнувся.

– Так. Саме це говорили менi й iншi.

Соньер жахнувся. «Іншi?»

– Я iх усiх познаходив, – iдко всмiхнувся велетень, – усiх трьох. Вони сказали те, що й ти зараз.

«Не може бути!» Те, ким був куратор та iншi трое сенешалiв[3 - Тут – утаемниченi.], теж було священною таемницею, як i та старовинна таемниця, яку вони оберiгали. Тепер Соньер зрозумiв, що його сенешалi говорили перед своею смертю таку саму брехню.

Нападник знову навiв на нього револьвер.

– Коли тебе не стане, я буду единим, хто знае правду.

Правду. Куратор миттево усвiдомив увесь жах ситуацii. «Якщо мене не стане, правду буде назавжди втрачено». Вiн спробував пiдвестися.

Пролунав пострiл, i куратор вiдчув пекучий бiль: куля влучила йому в живiт. Вiн упав долiлиць, змагаючись iз болем. Соньер повiльно повернув голову i подивився на свого нападника.

Чоловiк тепер цiлився йому в голову.

Соньер заплющив очi; його думки закрутились у вихорi жаху i жалю.

1 2 3 4 5 ... 21 >>