Епоха слави і надії

Одне вселяло надiю – Дiтар йшов, не ховаючи погляд, швидше, як герой, нiж як програвший битву командир.

Ще в воротях, по знаку Дiтара, кiлька ченцiв понесли мавра в центральну фортецю. Вона була високою багатоярусною спорудою, з прапором на шпилi. Тут над бiблiотекою мешкав Дiтар, поруч у казармi його воiни i мiська варта. На вiдмiну вiд житлових будiвель, фортеця мала також оборонну цiннiсть. З невеликоi тераси, пiд самим верхом будiвлi, виднiлися головна фортеця Агарiя i свсiдне Тигрове селище.

Індуси переглядалися: тому що нiколи не бували в Бiлокам'яному, вони дивувалися, як ченцi облаштували свою фортецю. З бокiв i в центрi твердинi височили сторожовi вежi з вартою, а вздовж стiни розташувалися лучники. Охоронцi всi, як на пiдбiр, були високими i добре складеними чоловiками, озброенi мечами i одягненi в мiцнi обладунки. Всi будови в селищi були виконанi з бiлого каменю, що чимось нагадуе мармур.

Табурал i Фарсiс йшли, похмуро похнюпивши голови, з пiд лоба роздивляючись мiсцевих жителiв.

– Якщо нам не зав'язують очi, значить, i не збираються залишати в живих. – Фарсiс криво посмiхнувся i сплюнув собi пiд ноги.

– А я думав, хто ж менi розплющить очi на те, що вiдбуваеться? – Сарказм Табурала бив фонтаном з кожного його слова. – Добре, що ти не помер ранiше.

Особливо яскраво, на фонi бiлого каменю, видiлялася темна п'ятикутна зiрка, в самому центрi якоi, височiла прекрасна скульптура. Статуя дiвчини була основним об'ектом центральноi площi. Вона була виконана у повний зрiст, з трохи опущеною головою i складеними навхрест руками на грудях. При поглядi на статую, виникае тiльки одна думка – "Скорбота", це була данина пам'ятi Ануш, дружинi засновника Братства.

Ченцi також вiддавали почестi i клятви Ануш, у них були своi символи i своi ритуали. В перекладi ii iм'я мало кiлька значень: породження мудростi, безмежного багатства i впливу, а найголовнiше – знання, знання iсторii.

Саме завдяки iй, був закладений перший камiнь в основi Братства. Так що, якби ii не було, то не iснувало б всiх тих iсторiй i легенд про ченцiв, на яких матерi виховують своiх дiтей. Кожному, хто стояв на центральнiй площi перед скульптурою Ануш, вона нагадувала про минулi бiди, горе i загублену людську мудрiсть. Для одних вона була символом мiцноi любовi i взаемноi вiдданостi, а для iнших – символом розлуки або втрачених надiй.

До неi приносять квiти, але вони iй вже не потрiбнi. На ii п'едесталi вигравiруван напис: "Де б ми не були, ми завжди бачимо один мiсяць. Нiщо не вiчне пiд цим мiсяцем". Цей напис був плiд дослiджень ченцями, будови небесноi системи – вони були прекрасними спостерiгачами за рухом небесних тiл.

Загiн ченцiв зупинився на площi. Всi учасники були тут. Дiтар, його стражники, полоненi i навiть тiло Анрiса. Командир особисто пiднiс тiло i поклав його бiля нiг статуi. Поряд iз тiлом вбитого, ченцi поклали його обладунки i його бойовий меч. Дiтар бачив, як у декiлькох дiвчат, що прийшли з всiма мешканцями зустрiчати воiнiв, очi наповнилися сльозами: Анрiс був бажаним нареченим для багатьох. Кiлька хвилин всi стояли мовчки.

– Анрiс хоробро бився i перемiг. Пiдлiсть ворога вiдняла в нас його тiло, дух же завжди був i буде з богами. Сьогоднi Анрiс зустрiнеться з Великою Ануш у царствi мертвих.

Вiддавши останню шану другу по зброi, чернець звернувся до варти селища, яка завжди була на площi для пiдтримки порядку :

– Цих двох, – вказав вiн, на похмурих Табурала i Фарсiса, – тримати окремо один вiд одного, не давайте iм розмовляти.

Воiни пiдiйшли до полонених i приставили своi списи до iх спин, не даючи iм можливостi навiть поворушитися або пiдняти голову.

– І стережiть строго! – Додав наостанок Дiтар. – Вони командували загоном розвiдникiв. І скажiть батьку Авраалу, що я також хочу бути присутнiм на допитi. Нехай вони готуються говорити правду.

Бiлокам'яне селище завмерло в очiкуваннi розвитку подiй. Чоловiки i жiнки розiйшлися по домiвках, але вже незабаром багато хто потягнувся до ринковоi площi, що знаходилася практично у центрi селища. Жiнки несли продукти: в'ялене м'ясо, рибу, сушенi фрукти i ще багато чого, чоловiки – зброю. На ринку не торгували – кожен приносив те, чого у нього був надлишок i брав для себе необхiдне для життя, працi, чи полювання.

Тiльки один з дванадцяти кантрi ченцiв – чернець Аденський контролював життя на ринковiй площi. Вiн стежив, щоб птахи i домашнi тварини не розтаскали продукти, щоб одяг i iнструменти не зiпсувалися вiд вологи i вiтрiв. Для таких робiт кантрi чернець мiг притягнути будь-кого, хто приходив на площу, крiм воiнiв i служителiв фортецi.

По свсiдству з ринком знаходилися майстернi, а трохи вдалинi, нiби причаiлася – кузня. По всiх провiнцiях кузнi були приземкуватими, темними i димними, такою ж була вона i тут. Зовсiм не змiнилася, вiдколи Есiн, тодi ще молодий коваль, що працював пiд керiвництвом свого великодосвiдченого батька, викував Дiтару його перший меч. Але вже багато днiв це мiсце стояло порожнiм, i зараз ковалi з молотами i клiщами були вiдсутнi. Лише Аденський заходив сюди, щоб побути наодинцi зi своiми думками.

Чернець сумно глянув на кузню. Як довго вiн не бачив свого вiрного друга, що з ним стало, може йому потрiбна допомога, i його сiм'я зараз в небезпецi? Такi думки не були для Дiтара новими, щодня з моменту iх розлуки, вiн згадував коваля i туга закутувала його серце. Але нiхто з присутнiх не знав про це, хлопець дуже вмiло приховував своi хвилювання. Нiхто i нiколи не бачив його емоцiй щастя або розчарування, для всiх вiн був прикладом для наслiдування. Багато захоплювалися iм i бачили в ньому благородного, мудрого воiна i керiвника. Ченцям не личило виражати своi почуття, щоб вони не переросли в iх слабкостi.

Дiтар пройшов через ворота вежi Бiлокам'яного i через кiлька хвилин вже знаходився на територii тюремного подвiр’я. Посеред двору стояла варта, що охороняла iндусiв, кiлька лiкарiв пiд легким накриттям, вже перев'язали мавра i тепер намагалися привести його до тями. Батько Авраал ще не з’явився, отже, всi чекали його появи.

Дiтара долало безлiч припущень, з приводу ранковоi сутички, вiн i уявити собi не мiг, що надалi вiдбуватиметься. За час iснування Братства ченцi боролися з рiзними супротивниками, але тодi iм була вiдома iх мета. Всi чекали Главу Братства, вiн прийме едине правильне i безперечне рiшення.

Батько Авраал i його рiдний син Серафiм прийшли на тюремне подвiр’я через центральнi ворота. Його голос зазвучав у повiтрi, стрясаючи своею вiбрацiею навколишнi простори.

– Вiтаю, Дiтар. – Привiтав ченця Авраал. – Я бачу у тебе е новини.

Вiн окинув поглядом пов'язаних iндусiв, що стояли навколiшки, спрямувавши своi погляди в землю, i додав:

– Причому живi новини.

Чернець вiдповiв мовчанням, та Авраал, який носив титул "Нiсан", що означало той, що "Належить Сонцю", попрямував до бранцiв. Дiтар зробив кiлька глибоких вдихiв i розповiв усе, що сталося вранцi, а через мить, немов згадавши, додав:

– Я вже наказав ченцям, щоб вони заспокоiли мешканцiв Бiлокам'яного. Також моя варта затягнула трупи вбитих iндусiв, зброю i iх плоти прямо в джунглi, щоб приховати iх присутнiсть.

Авраал схвально кивнув i придивився до Солара, тiло, якого лiкарi протирали цiлющими травами. Мавра трясло в лихоманцi, жар не спадав. Всi розумiли, що якщо вiн не помер в першi хвилини пiсля укусу змii, то зараз вiн бореться за життя. Авраал почав говорити настiльки тихо, наскiльки це було можливо.

– Вони мовчатимуть. Я маю на увазi, тих двох, яких стережуть окремо. Але iх тiла розкажуть нам багато корисного. Вони у шрамах, тобто iх ранiше катували або тренували, в будь – якому випадку вони терплячi до болю, одже перед нами воiни. На них вiдсутнi знаки вiдмiнностей, що пояснюе – вони передовий загiн розвiдникiв. Їх частi погляди на мавра означають, що вiн очолював iх загiн, а в дорозi вони кiлька мiсяцiв. Я впевнений, що у них не було запасу iжi – iх армiя не так далеко, можливо в парi днiв шляху. А iх мiсце зустрiчi знае тiльки ватажок.

В мавра е татуювання, абревiатура на десяти пальцях нiг, таке роблять лише злочинчям у державi Калiнга, в якостi покарання. Але, якщо така людина очолюе загiн розвiдникiв, то багатотисячна армiя професiоналiв готуеться до вiйни. Схоже, в джунглях бiля нас не бiльше пари сотень чужинцiв. Вони не небезпечнi. Вiдведiть цих двох до в'язницi i замкнiть окремо. Як тiльки мавр опритомнiе – вiдразу ж повiдомте мене. Ти, Дiтар, дiзнайся де знаходяться головнi ворожi сили. А я зараз вирушу до храму, шукати вiдповiдi в Оракула.

Бiчним зором Дiтар уважно спостерiгав за тим, як Нiсан Авраал зi своiм спадкоемцем поверталися в Монастир Агарii. На душi в нього стало важко.

– Калiнга? – Здивовано запитали варту, дочекавшись вiдходу Авраала – Це далеко вiд нас?

– Це невелика маловiдома держава. – Почав пояснювати Дiтар. – Вона нi з ким не воювала, i нi для кого не уявляла небезпеки. Мiсце, де контрабандисти вимiнюють рабiв на опiум, домовляються про рiзнi iнтриги або просто гуляють. Це справжнiсинький розсадник шпигунiв. Мiсцевi торгашi примудряються отримувати грошi вiдразу з декiлькох зацiкавлених сторiн, вмiло манiпулюючи отриманою вiд них iнформацiею.

Правда, якщо послуги подiбних "шпигунiв" переставали задовольняти "замовникiв", то iх зазвичай знаходили позаду власних халуп-магазинiв з перерiзаним горлом. Інодi виникали "шпигунськi вiйни", i навiть в одному кварталi за нiч знаходили по три – чотири, а то i бiльше трупiв.

– Якщо чужаки дiйсно з Калiнги, то це робить ситуацiю ще заплутанiшою. – Тим не зрозумiлiше, яку роль грав в загонi мавр – житель далеких краiн? Чому iндуси готовi були померти всi до одного, аби врятувати цього iнородця?

– Нiчого, – вiдповiв iм командир – тортури завжди працювали безвiдмовно – скоро все стане ясно.

Дiтар вiдчував, що настають змiни, якi кардинально змiнять його уявлення про свiт, i так вподобане йому, стабiльне життя ченця. Не може загiн ув'язнених просто так здолати таку велику вiдстань без вагомих причин на те.

Серафiм був здивований поведiнкою батька. Той всю дорогу мовчав, що було для нього абсолютно не властиво, оскiльки Авраал завжди дiлився своiми переживаннями i роздумами з сином. Будучи дитиною, Серафiм, завжди захоплювався своiм батьком. Не знаючи матерi, вiн завжди вважав саме його – прикладом для наслiдування. В тi роки, в батька ще було темне волосся i яскравi ясно – блакитнi очi, що зовнi вiдрiзняло його вiд iнших агарiйцев. Вигин брiв i овал обличчя, надавали Авраалу якусь неземну красу, особливо – коли вiн був у гнiвi або радостi. Його авторитет вселяв повагу, справедливiсть пiдкупувала. За це i любив його син, та й всi мешканцii Монастиря. Будучи Главою Таемного Братства, Авраал вмiв прислухатися до всiх. Все Братство було повнiстю вiддане тiльки йому одному.

Авраала ж з'iдала тривога, яку вiн просто не мав права показати своiм людям. Нiколи ще за свое життя перед ним не стояло такоi проблеми. Вiн знав, що всi жителi Агарii покладають великi надii на нього. І хоча волосся його давно вже стало бiлим, як полотно, очi помутнiли, а обличчя покрили зморшки, розум його залишався ясним, як в молодi роки i мудрiсть не покинула ченця. Люди звикли довiряти легендам, але всi вони несуть в собi, як свiтло, так i пiтьму, що причаiлася.

Не дiзнавшись вiд iндусiв нiчого суттевого, старий не здогадувався з приводу подальших дiй. Можливо, треба передати хiд вороговi, не зробивши свого у вiдповiдь. Час i терпiння – два кращi союзники.

– Зараз, як нiколи нам потрiбно зiбратися. – Звучав голос Глави Братства. – Нас не повиннi застати зненацька. Потрiбнi знання про супротивника i готовнiсть до будь – яких дiй. Здавалося, Авраал говорив не з сином, а з потойбiчними духами, дуже серйозно звучав його голос.

– Батько, я усвiдомлюю, що тебе хвилюють рiзнi думки, але чи можеш ти придiлити менi увагу?

– Звичайно. – Глава Братства рiзко пiдняв голову, як вiд раптового пробудження.

– Ти ростиш мене своiм спадкоемцем i наступним Главою Братства, але я двадцять п'ять рокiв у стiнах Монастиря.

– Нi. – Перервав його мову батько, вiдразу давши йому вiдповiдь на питання, що ще не прозвучало. – Я не хочу намочити мантiю.

– Що це означае? – Здивувався молодий чернець.

– Ти хочеш просити мене, дозволити тобi приеднатися до Дiтара. Моя вiдповiдь – "Нi", я не можу тобою ризикувати.

– А ним можеш? – Запитував Серафiм.

– Ним? Звичайно можу. – З легкiстю вiдповiв Авраал. – Вiн не ти!