Епоха слави і надії

Епоха слави i надii
Євгенiй Павлович Литвак

"Епоха слави i надii" – це книга про ченцiв Тибету, пригоди Ісуса в Індii до 33 рокiв, заснування буддизму i християнства. Про те, як iндiйський Цар Ашока 2000 рокiв тому заснував Братство Дев'яти Невiдомих, яке iснуе досi. Також написанi вiдповiдi на найважливiшi питання: про реiнкарнацiю та безсмертя. Одна розповiдь на 1000 сторiнок, 121 глава та одна iсторiя про безсмертне кохання.

Євгенiй Литвак

Епоха слави i надii

Пролог

Присвячуеться одному з найважчих перiодiв мого життя.

Євгенiй Литвак

Про саму книгу хочу сказати наступне. Хай i не вiдразу, але менi вдалося наблизитися до правди. До тих самих потаемних знань, якi так ретельно, i на жаль успiшно, приховують вiд нас до цього дня. Пiд час дослiджень, менi пощастило зазирнути, хоч i одним оком, в такi древнi сховища знань, про iснування яких не вiдають навiть iсторики. Інодi менi, що грiха таiти, доводилося використовувати навiть не зовсiм законнi методи.

Написане на сторiнках цiеi книги доводилося збирати по крихтах: випадкова згадка в старовинному рукописi, дивом уцiлiлий в архiвi документ, безвинне на перший погляд свiдчення, пару рядкiв, знайдених в мережах Всесвiтньоi павутини. Дрiбними крихiтними мазками менi вдалося написати цiле переконливе полотно. І день, коли воно з'явилося передi мною в усiй своiй красi i показало свою воiстину страхiтливу суть, став для мене наважливiшим у життi.

Менi вiдкрилося, що релiгiя – зовсiм нiякий не самообман, не породження дуростi i неосвiдченностi, як колись стверджували партiйнi атеiсти. Релiгiя е знаряддя, в руках витончених i недобрих умiв, прагнучих правити людством. Старий i Новий Заповiти – двi ступенi одних сходiв, що ведуть до свiтового панування. Саме останне було i залишаеться метою тих, хто започаткував християнство i проштовхнув його в маси. Втiм, це стосуеться i iнших релiгiй. З незапам'ятних часiв людина шукае вiдповiдi на питання: "Хто я?", "Звiдки?", "Що керуе моею долею?", "Що буде зi мною пiсля смертi?". А той, у кого е вiдповiдi, мае безмежну владу. Будь то християнство, iслам або буддизм – кожне вiровчення насправдi прагне дiстати контроль над думками i вчинками людей.

Вiдкрити для себе цю iстину виявилося страшно i гiрко. Адже виходить, що тисячi рокiв працi i страждань, рiчки кровi, пролитi поколiннями наших предкiв, – усе це робилося в iм'я неiснуючих iдолiв, лише заради чужоi ненаситноi жадiбностi, що ховаеться в тiнi розп’ятть. І тепер менi залишаеться тiльки одне: нести свое знання тобi, читач, оскiльки пора вже покласти край найбiльшiй профанацii в iсторii людства.

Втiм, не одна лише релiгiя е винуватицею людських бiд. Протягом всiеi iсторii, люди воювали, вбивали i нiвечили один одного з багатьох причин, i не лише на догоду богам. Якщо замислитися, передвсiм, всiм нам слiд побоюватися самих себе. Прибравши одне джерело ворожнечi, вiдразу з'являеться друге, трете, четверте i п'яте. І немае нiяких гарантiй, що ти битимешся на сторонi гiдноi справи, що добро переможе, а справедливiсть переможе.

Немае нiчого важливiшого, нiж знати i пам'ятати свою iсторiю. Спогади, подiбнi до маленьких шматочкiв великого полотна, здатного показати цiлiснiсть твору пiд назвою "життя". Багато хто з них даруе душевне тепло, здатне прикрасити картину яскравою посмiшкою. Іншi ж, якщо iх неправильно зберiгати, немов уламки встромлюються вiстрями у вiдкритi рани i завдають непоправноi шкоди. Одного бажання пам'ятати недостатньо, щоб зцiлитися, адже iнодi минуле може навiть вбити…

Звичайно, Вам, шанованi читачi, буде нелегко вiдразу повiрити в те, про що я пишу в своiй книзi. Це i зрозумiло – я i сам неодноразово вiдмовлявся вiрити в iстини, що вiдкрилися передi мною. Просто прочитайте ii – i, можливо, багато що з того, що здавалося ранiше загадковим i дивним, стане набагато простiшим та зрозумiлiшим.

Ашока i Таемне Братство Дев'яти Невiдомих.

Протягом тисячолiть хтось старанно позбавляв людство вiд знань, що накопичилися, знищуючи все, що хоч побiчно могло вказати людям шлях iстинного розвитку. Шлях, який можна пройти, тiльки удосконалюючи власнi сили i свiдомiсть, але нiяк не за допомогою милиць "технiчного прогресу".

Якби не були загубленi древнi знання, свiт би зараз виглядав абсолютно iнакше. Протягом всiеi iсторii людства несподiвано з'являлися i так само несподiвано зникали дивовижнi книги.

Згiдно з легендою, загадкове Братство Дев'яти Невiдомих, було засновано iндiйським iмператором Ашокою. Прагнучи розширити межi своеi iмперii, Ашока пiшов вiйною на сусiдню краiну Калiнгу. В результатi кровопролитних битв загинула велика кiлькiсть людей. Розповiдають, що коли Ашока побачив створене ним зло, немов прозрiв, i його, нiби пiдмiнили. Вiн прийняв буддизм i ухвалив надалi завойовувати не землi, а серця людей.

Ашока встановив справедливi закони у своiй краiнi, але не обмежився цим. Вiн хотiв запобiгти жорстокостi i кровопролиттю в майбутньому. Розумiючи, що людина завжди прагнутиме використати науковi досягнення в першу чергу заради свого збагачення, вiн вирiшив обмежити вiльний доступ до знаннь про закони Природи. За його задумом, лише випробуванi i такi, що довели свою безкорисливiсть i готовнiсть служити загальнолюдському благу, можуть претендувати на знання сокровенних таемниць Природи.

Імператор Ашока повелiв роздiлити всi знання про закони Природи на дев'ять книг i призначив по одному Хранителевi для кожноi iз них. В завдання Хранителя входило поповнення своеi книги новими науковими даними, турбота про ii збереження i забезпечення спадкоемностi: потрiбно було виховати i пiдготувати нового Хранителя. Так народилося Братство Дев'яти Невiдомих, чимось воно нагадуе сучаснi Науково – Дослiдницькi Центри.

Втiм, iснуе i iнша версiя, нiби таемне Братство виникло ще ранiше, а саме – пiсля знаменитоi битви на полi Курукшетра, описаною в Махабхаратi. Є версii, якi вважають, що описуване Братство мудрецiв ще давнiше, i iснуе на землi з незапам'ятних часiв, точнiше, з тих часiв, коли нинiшня людина здобула розум.

Суспiльство складалося з дев'яти найбiльших iндiйських вчених i мудрецiв, завданням яких були систематизацiя i каталогiзацiя всiх наукових знань, отриманих з давнiх священних рукописiв в результатi експериментiв i спостережень. Кожен з "Дев'яти Невiдомих" написав по однiй книзi, присвяченiй тiй або iншiй галузi наукових знань. Дiяльнiсть суспiльства проходила в обстановцi найсуворiшоi таемностi. Науковi дослiдження, якi мали в розпорядженнi вченi Ашоки, навiть за сучасними мiрками здаються неймовiрними.

Так, одна з книг була присвячена подоланню гравiтацii i керуванню нею, створенню в земних умовах штучноi невагомостi. Друга – темi створення i використання деякоi надпотужноi зброi, що мае багато спiльного з сучасними розробками в областi ядерних i психотропних озброень. Ще одна книга мiстила детальний опис i креслення лiтальних апаратiв, надаючи можливiсть давнiм авiаторам не лише пiднiматися у повiтря, але i здiйснювати космiчнi польоти.

Склад "Дев'яти Невiдомих" – найбiльша загадка. Вiдомо лише, що коли один з братiв помирав, на його мiсце приходив iнший – такий же обдарований, i що добре вмiе зберiгати таемницi. Можна тiльки здогадуватися, кому випадала така висока честь, i такi припущення iснують.

Стати одним з Дев'яти прагнув багато хто, але не у всiх з них були добрi намiри. Адже отримати доступ хоча б до однiеi книги – означало отримати невичерпну владу. Як католицький Ватикан, зi своiми хрестовими походами, однiею з основних цiлей яких – насправдi були пошуки таемничоi бiблiотеки. Або ж, пройшовший Європою Наполеон з гаслом "Власнiсть, свобода, рiвнiсть!", що вважав, що прихованi книги неодмiнно повиннi стати надбанням Францii. Чи Гiтлер, що вирiшив, що саме евреям вiдомо iх священне сховище.

Втiм, нiхто так i не наблизився до розгадки. Рiчки кровi, що обагрили землю, не вказали iм шлях.

Чи дiйсно мета благородна?

Передбачаеться, що Братство Дев'яти Невiдомих причетне до вилучення електрики з древнього Шумера i Єгипту. Вченi, що вели успiшнi дослiдження в областi тонкоi енергii та телепатii, i передачi ii на вiдстанi, часто пропадали безвiстi або гинули, iх рукописи теж зникали.

Завдяки Братству Дев'яти Невiдомих електрика була публiчно вiдкрита тiльки в XIX ст. н.е., а дослiдження в областi магii i телепатii досi невiдомi, альтернативнi джерела енергii не впроваджуються. Ми все ще вважаемо, що Земля едина населена планета, що магiя i телепатiя вигадки, а бензин i турбiнний двигун найефективнiшi джерела енергii. При цьому таке ось стримування, або навiть деградацiя, не врятувало людство вiд безлiчi войн та катастроф, не дало можливостi стати краще.

Далеко не всi перерванi дослiдження мали вiйськову спрямованiсть. Інодi знищувалися знання нiяк не пов'язанi зi зброею, зокрема та ж електрика, вивчення телепатii i багатьох надздiбностей людини. Звичайно, за великого бажання все це можна застосувати у виглядi зброi, i деякi загубленi знання принесли б iстотну користь людству, але тепер вони недоступнi.

Чи треба так завзято знищувати науку тiльки для вiдвертання "Армагедону"? Так, звичайно, знання могли i зашкодити. Ось тiльки деякi з них, хоч i частково, тепер доступнi кожному, а ось найголовнiшi, якi здатнi вознести людство на новий ступiнь розвитку – так i залишилися недоступнi. Що досить-таки прозоро натякае на справжню мету Братства Дев'яти.

На сьогоднi про мiсцезнаходження Дев'яти книг нiчого невiдомо. Згадки про цi труди зустрiчаються у багатьох стародавньоiндiйських письмових джерелах, але жоден з них археологам так i не вдалося виявити. Імовiрно деякi книги досi зберiгаються у Монастирях Тибету i Індii. І зрозумiло, буддiйськi лами зроблять все можливе, щоб цi знання нiколи не потрапили до представникiв сучасноi цивiлiзацii.

Частина

1

Глава 1

Англiя. Лондон. Готель Hilton.

Сидячи бiля розкритого настiж вiкна, вiн маленькими неквапливими ковтками цiдив мiцну каву без цукру i дивився кудись далеко, за самий небокрай. На подив безхмарне небо, глибокого синього кольору пiдморгувало яскравими зiрками, виразно видима Велика Ведмедиця раптом нагадала про батькiвщину. Здавалося, що прогнози брешуть про майбутнi дощi, але холодний поривчастий вiтер, що трiпав свiтло-русяве волосся, не давав забути, що характер у Лондона на рiдкiсть мiнливий.

Вiн задумливо провiв пальцем по легкiй щетинi, яка хоч i надавала солiдностi, але все одно не робила його старше. Нiколас зовсiм не виглядав на своi тридцять. Погляд вловив швидке миготiння зiрки, що падала, i вiдразу згадалася, по – хлопчачому безглузда звичка, загадувати бажання. Губи торкнула легка посмiшка, Нiколас не бачив чужого неба, погляд спрямувався в минуле, кудись до теплих, трохи змащених спогадiв.

Хотiлося зiрватися, кинути все i додому – додому – додому, але справу, яка привела його сюди, не можна було нi вiдкласти, нi доручити комусь iншому.

Зробивши останнiй ковток, Нiколас вiдставив чашку на пiдвiконня i знову повернувся до виду в вiкнi. А подивитися було на що: якщо над головою розгорнулося оксамитове синяво-чорне небо, то внизу, видiляючи велич i старовину, сяяло Вестмiнстерське абатство – спадщина короля Саберта. Як i обiцяли в однiй з брошур найкомфортабельнiшого готелю "Hilton" : "В нашому номерi на двадцять третьому поверсi ви зможете насолодитися пишнiстю Лондона з висоти пташиного польоту". Висоти Нiколас нiколи не боявся, навпаки, вона його притягувала. Тому вiн без зайвих роздумiв вирiшив зупинитися саме тут.

Нiколас вiднiс на стiл порожню чашку, бездумно пробiгся поглядом по запропонованому меню, навiщось клацнув кiлька разiв вимикачем i знову повернувся до вiкна. Вiн iз зiтханням подивився на циферблат золотого Rolex : маленька стрiлка впевнено наближалася до чотирьох годин, а сну не було нi в одному оцi. З ним таке часто траплялося, якщо доводилося ночувати у новому мiсцi.

Накинувши шкiряну куртку, Нiколас закрив дверi, вивченого вздовж i поперек номера. На безшумному, виблискуючому полiрованим деревом i дзеркалами лiфтi, спустився в хол, де ввiчливо привiтався з охоронцем, осанка якого чимось нагадала королiвських гвардiйцiв. Дворецький, нiби всю нiч тiльки i чекав його появи, послужливо вiдчинив склянi дверi.

Вулиця зустрiла його рiзнокольоровими вогнями реклам. Правда, через пронизливий осiннiй вiтер, який ганяв по тротуарах опале жовте листя, бажаючих прогулятися було явно не багато. Застебнувши блискавку на куртцi до самого пiдборiддя, Нiколас поспiшив до припаркованих вздовж узбiччя таксi i прослизнув на задне сидiння першого – липшого автомобiля.

– Доброi ночi, сер. – По – англiйськи церемонно привiтався водiй. – Куди iдемо?

– Доброi, – кивнув Нiколас. – Я давно не був в Лондонi. Хотiлося б просто покататися по нiчному мiсту.

– Як скажете, – рикнув мотор, i машина плавно рушила з мiсця.

Вiдкинувшись на спинку сидiння, Нiколас намацав у кишенi свiй заповiтний талiсман, з яким не розлучався, куди б не занесло його життя – невеликий, розмiром з долоню – ловець снiв. Так непомiтно сон, що вислизав вiд Нiколаса добру половину ночi, наздогнав його на задньому сидiннi лондонського таксi.

Через якийсь час помiтивши, що пасажир мiцно заснув, водiй припаркувався бiля непримiтноi закусочноi, яка, судячи з виду, пережила своi кращi часи рокiв з десять назад, не менше. Тихенько покрехтуючи, вiн виповз з машини i, трохи згорбившись через роки сидячоi роботи, сховався за обшарпаними дверима. Чашкою теплого чаю, як вiн спочатку розраховував, не обiйшлося. Його друзi, такi ж постiйнi клiенти, якраз зiбралися за бiльярдним столом. Зiгравши кiлька партiй, водiй сiв назад за кермо, на вулицях зовсiм розвиднiлось. Повернувшись до готелю, вiн розбудив пасажира.

У втомленого i невиспаного Нiколаса, що клiпав очима, не знайшлося нi сил, нi бажання сперечатися з пред'явленою сумою за сто дванадцять миль поiздки. Вiн тiльки охриплим зi сну голосом запитав, чи можна розплатитися картою i поспiшив в готель, щулячись вiд вiтру, що здавався крижаним пiсля теплого салону.

В номерi Нiколас спiшно кинув на тумбочку зв'язку ключiв i, на ходу роздягаючись, пiшов прямо в душ, щоб, як слiд прокинутися. Вiн вiдшукав рукою вимикач i безлiч лампочок з матового скла освiтили примiщення розслабляючим, м'яким свiтлом. Хоч кiмната i була вiдносно невеликою, поеднання малахiтово-чорного кахлю i розташованих по периметру дзеркал надавало iй схожiсть з дзеркальним лабiринтом. Спершись лiктем об мармурову стiльницю, Нiколас похмуро подивився на свое вiдображення в найбiльшому дзеркалi.