– Жодноi робочоi, – не вiдриваючи погляду вiд тексту, задумливо протягнув Стефан.
– Не переживай, iм вже майже рiк i кожне пiд юрисдикцiею Інтерполу.
Стажер здивовано свиснув. Це вже не жарти, не академiчна теорiя, а справжнiсiнька робота. З Інтерполом, психопатами i знiвеченими трупами. Мабуть цi справи були i дiйсно складними i iх не змогли розкрити, адже Інтерпол мiжнародна органiзацiя, у справах кримiнальноi полiцii бере iх тiльки, щоб координувати зусилля краiн учасниць у боротьбi iз злочиннiстю.
Стефан вiдкрив першу справу на початковiй сторiнцi. В нижньому кутку, прямо пiд його великим пальцем, на жовтому фонi значилося: "Розшукуеться. Пропав без вiстi".
– Тут, до речi, все просто, – знизав плечима вiн. – Вже бiльше нiж пiвроку пройшло. Значить, можна оголосити його померлим i закрити справу. Треба лише заповнити чотирнадцяту форму.
Стажер гордо випрямився. Ось i згодилися отриманi в академii знання, не даремно вiн вважався найздiбнiшим i подаючим великi надii студентом. Стефан нiколи не упускав можливостi блиснути розумом, правда зараз сумнiви все ж були. Не мiг Лангре зi своiм багаторiчним стажем, пропустити таке просте рiшення?
– Обтяжливi обставини – усмiхнувся комiсар, – зниклий, обчистив досить популярну галерею. Винiс льняних полотен i масляних фарб приблизно на двi тисячi евро. А далi його слiд пропав.
– І навiщо йому стiльки? – Здивовано пiдкинув брови Стажер.
На другiй тецi, вже iз синiм куточком, значилося все теж: "Розшукуеться".
– Ну, а тут що не так? – Стефан помахав текою, але Лангре навiть не подивився в його сторону.
– Вiн був церковним Пастирем. Кинув дружину з шiстьма маленькими дiтьми i, як ти вже зрозумiв, безслiдно зник. Його дружина приголомшлива жiнка. Своiми силами справляеться з вихованням синiв i дочок, працюе лiкарем в мiсцевiй клiнiцi i навiть курируе дитячий хор. Їй теж розповiси про чотирнадцяту форму? А ii дiтям що? Щоб не чекали батька?
Стажер вiдразу якось знiтився, опустив погляд на свiй хрестик i застебнув сорочку, приховавши його вiд стороннiх очей.
Залишилася остання тека iз зеленим куточком внизу.
– Ватажок потенцiйно небезпечного угрупування. Пропав без вiстi, – вголос прочитав Стефан. – Особливе спостереження. Що? – Недовiрливо спохмурнiв вiн. – "Атлантико"? Вони ще iснують?
– Тут йдеться не про просту банду, а про насильство заради насильства. Члени цiеi органiзацii дуже агресивнi, а iхнi дii продуманi до самих дрiбниць. Вони майстерно володiють зброею, i повiр, у них ii бiльш нiж достатньо. Влада вважае за краще замовчувати про таке, щоб не пiднiмати галасу. Тому що тодi доведеться визнати свою нездатнiсть захистити краiну i ii мирних жителiв.
– Як боротися з такими угрупуваннями?
– Наш зниклий, з третьоi теки, бiльше десяти рокiв очолював "Атлантико", – почав було Лангре, але Стажер його перебив, переможно пiдкинувши руку:
– Ось! Тепер я готовий поговорити про чотирнадцяту форму.
– Але, – пiдкреслено проiгнорувавши його, продовжив комiсар, – з достовiрних джерел вiдомо, що iх "альянс" вже бiля пiвроку не вибирае нового ватажка. Вiн знае, що його шукають, а значить – ховаеться, i мене це турбуе. Пограбувань i нападiв стало менше. Нiби затишшя перед бурею…
– "Арт – дилер", "Пастир" i "Ватажок". – Вiдкинувшись на спинку крiсла, пiдвiв пiдсумок Стажер. – Я так розумiю, ви побачили в них щось загальне?
– Так, але так i не знайшов зачiпку. Тепер твоя черга спробувати, – Лангре машинально дiстав з кишенi пачку цигарок, покрутив ii в руках i сховав назад. – А менi в моi шiстдесят вже належить торт, iменна чашка i найближчий рибальський магазин.
– У вас, на кожнiй тецi, в лiвому нижньому кутку iнiцiали "А.К.", але ж так Алекс Крамер пiдписуе своi картини. Думаете, вiн якось пов'язаний зi зниклими? – Запитав Стажер.
– Не думаю, а точно знаю, – виправив Лангре. – Перед зникненням кожен з них отримав його картину.
– Може вам варто зачекати з купiвлею рибальських сiток? – Задумливо протягнув Стажер.
– Я вiддаю перевагу вудцi.
– Правильно, – кивнув Стефан. – Бо сiтки притягують зниклих.
– А це вже пахне статтею, – посмiхнувся Лангре.
– Якою? – Здивовано подивився на нього Стажер.
– Газетною, – пiдморгнув йому комiсар, та все ж пiдпалив цигарку.
Трохи помiтно сривившись, Стефан пiдчепив iз столу попiльничку, з якоi недопалки стирчали, як з iжака голки. Вiн витрусив вмiст в смiттевий кошик, що стояв пiд столом, i закашлявся вiд хмари попелу, що зметнулася.
Лангре невесело спостерiгав за всiм цим i подумав про те, що скоро i його ось так витрусять з вiддiлу, як стрiлянi гiльзи з револьвера. Стажер поступово починав наводити своi порядки.
Глава 2
Нiколас Романов вийшов з таксi, закинув рюкзак на плече i, прикривши очi, вдихнув повними грудьми. В маленькому мiстечку повiтря було набагато чистiше за Лондонське – свiже, навiть смачне. А навкруги кипiло життя. Студенти Оксфорда з ланчами i конспектами, розстеливши пледи, сидiли прямо на iдеально пiдстриженому газонi, користуючись останнiми теплими днями. Хтось грав в "змii i сходи", звiдвсiль доносилося неголосне бринькання гiтари, кiлька хлопцiв закидали в коробку червонi "блiшки".
Нiколасу подобалася така атмосфера молодоi безтурботностi, енергii i ентузiазму. Стародавнiй, нiби зiйшовший з картинки унiверситет, був мрiею кожного абiтурiента не лише Англii, але i iнших краiн. Тут все тiльки найкраще: викладачi – вченi i доктори наук, а перед випускниками вiдкриваються практично всi дверi.
Ввiйшовши до привiтно розкритих головних ворiт, Нiколас опинився в центральному холi, де також було повно народу. Багато хто його впiзнавав – пiдходили привiтатися, тиснули руки, захоплено перешiптувалися мiж собою. Нiколас був дiйсно знаменитий i, що вже грiха таiти, йому подобалося знаходитися в центрi уваги, блищати на свiтських вечiрках та посмiхатися в об'ективи камер.
Вiн добився всього цього, навiть не маючи вищоi освiти, i ось як все обернулося: ректор одного з престижних унiверситетiв краiни особисто запросив його виступити на сьогоденнiй лекцii. Вiд запропонованого гонорару Нiколас вiдмовився. В нього було свое дiтище, що приносить чималi грошi, – iнтернет-магазин товарiв для сну "РоманСон". Подушки, пiжами, нiчники, ловцi снiв, снодiйне на травах, дрiбнi аксесуари – все тiльки найкраще, з натуральних матерiалiв. Його продукцiя робила сон якiснiше, солодше i затишнiше.
До всього iншого Нiколас був автором популярноi книги про туризм, над продовженням якоi зараз активно працював. Йому було про що розповiсти, оскiльки вiн займався цим професiйно i побував у бiльшостi краiн. Багато тих, що страждають безсонням, тримали по екземпляру на своiх прилiжкових тумбочках. В однiй з глав Нiколас склав цiлий список мiсць зi всього свiту, де можна краще всього виспатися, i розсортував iх по рейтингу.
Вiн не забув i про найменших: записав казки i видання безлiчi рiзних культур, якi можна було почути тiльки вiд самих аборигенiв, побувавши в iх селищах.
Взагалi в грошах у Нiколаса не було нужди. Для нього важливiше матерiального було визнання – саме тому вiн прийняв запрошення вiд ректора. Сьогоднi, тiльки заради нього, в стародавнiх стiнах вiдомого на весь свiт унiверситету, збереться величезний зал. І це зробить його на крок ближче до мрii – заснувати власний унiверситет.
З виступом не повинно було виникнути жодних проблем, Нiколас вмiв працювати з публiкою. Вiн не вважав, що здатнiсть викликати прихильнiсть до себе людей, можна отримати тiльки з народження. І якщо вже не повезло з внутрiшньою чарiвнiстю, то виростити ii в собi нiколи не пiзно. Секрет крився в самопiзнаннi, у вивченнi особистих психологiчних i фiзичних особливостей, прийняттi i осмисленнi власного "я". Процес цей був досить трудомiстким, розпочинався чи не з дитинства i не припинявся нiколи, до самоi смертi.
Ще з раннього дитинства, людину починае займати питання, ким саме вона являеться, вона намагаеться розiбратися в собi i своему внутрiшньому свiтi. Звiдси бере витiк пiзнання внутрiшньоi особистостi. І це не просто процес самоспоглядання, але i спостереження за своiми вчинками, думками для того, щоб зрозумiти, як стати краще в тому або iншому аспектi. Адже в пiзнання внутрiшнього "я" без роботи над собою, немае нiякого сенсу. Заради особистоi гармонii варто ставити невеликi, але щоденнi цiлi: "Я той, ким е зараз i вiдрiзнятимуся вiд себе завтрашнього".
Тип мислення визначае самооцiнку, межi успiху i можливостей. Людина з фiксованим мисленням завжди порiвнюватиме себе з iншими. Щоб добре себе почувати, йому необхiдно бути краще за всiх навкруги. Такi люди бояться невдач i уникають викликiв навiть в тих сферах, в яких вважають себе талановитими. Вони бояться ризикувати, оскiльки думають, що навiть один-единий промах може похитнути iхнiй авторитет в очах iнших людей.
Вiд роздумiв Нiколаса вiдволiк, з’явившийся прямо перед ним хлопець, рокiв двадцяти. Променисто посмiхаючись, той навперебiй зi своiми товаришами, що приспiли, почав завалювати його комплiментами i захопленими одами на адресу "нетривiальних вiдкриттiв в сомнологii".
– І для повного щастя, – бадьоро пiдвела пiдсумок вся ця шумна компанiя, – нам бракуе тiльки фотки з вами.
– Ви ж не вiдмовите? – Заплескала вiями миловидна дiвчина з каштановим волоссям.
– Навiть не думав, – неголосно розсмiявся Нiколас i зробив крок до стiни, де його тут же облiпили бажаючi сфотографуватися.
Нiколас подивився в об'ектив смартфону, та так i застиг на мiсцi. В якостi "фотографа" йому дiсталася до непристойностi приваблива особа. Зовнi Нiколас продовжував посмiхатися, по ньому не можна було зрозумiти, що в серединi вже щось тьохнуло. Вiн навiть не моргав, нiби боявся, що варто йому на секунду вiдвернутися, як дiвчина зникне. Нiколас давно не вiдчував нiчого подiбного : час немов застиг на мiсцi, вiд кiнчикiв пальцiв вгору пробiгла iскра.
Через багатство та популярнiсть Нiколаса, при знайомствi з ним дiвчата частенько самi робили перший крок, намагалися притягнути його увагу. Вiн граючи, мiг затягнути в лiжко практично будь – яку красуню, але ось ця – чимось вiдрiзнялася вiд iнших. Начебто iй не було до нього жодноi справи.
– Тiльки не забудьте вiдмiтити мене в iнстаграмi, – весело пiдморгнув хлопцям Романов, коли тi, подякувавши, поспiшили до актовоi зали, щоб встигнути зайняти мiсця ближче.
Нiколас вiв досить популярний блог, на його акаунт було пiдписано бiльше трьох мiльйонiв людей i число це росло з кожним днем. Вiн славився тим, що художньо описував сни i давав iм пояснення. Також його сторiнка рябила безлiччю фотозвiтiв з подорожей по рiзних краiнах – вiд нiкому невiдомих африканських племен, до найбiльших столиць свiту. Частину публiки притягнули фото його вiлл iз запаморочливими видами i автомобiлiв бiзнес класу: ферарi, гелендвагенiв та мерседесiв.