Епоха слави і надії

– Ти в порядку? – Тут же запитала Ганна.

Вiн протягнув телефон до Ганни, не звертаючи уваги на ii хвилювання:

– Вимкни телефон. Вiдключи повнiстю.

Вона слухняно вимкнула телефон i знову звернулася до нього:

– Що сталося?

– Сталася розмова, пiсля якоi менi захотiлося вимити своi руки. – Нiколас посмiхнувся, намагаючись розбавити виниклу напругу. Ганнi не слiд було зайвий раз хвилюватися, тим бiльше за такими речами.

– Все добре. Ти пiвроку провiв за гратами i зараз вийшов на свободу. Тобi просто треба трохи часу, щоб адаптуватися.

– Ти права. – Погодився Нiколас i протягнув руку до дверей ресторану, Ганна ввiйшла.

Лiтнiй вiтер шумiв очеретами. Бризки на гладi води йшли колами, розбиваючись об берег. Дрiбнi комахи, що лiтали бiля води, притягували птахiв. Навiть водянi змii з'явилися у пошуках своеi здобичi. Природа жила своiм життям в цих мiсцях, i рiдко бачила людей.

Лангре сидiв у рибальському костюмi, на розкладному стiльцi, закинув ногу на ногу i поглядав на поплавець. Це найприемнiший момент у риболовлi – очiкування улову. Той момент, коли ти, злившись з довкiллям, можеш вiдчути його, i дати йому вiдчути себе. Нiким недоторканий спокiй невинних лiсiв i озер, зв'язок з душею людини наповнюе ii благоговiнням i заспокоенням. Легкi похитування листя, крапельки роси на травi, ранiшнiй туман у нiжноi водяноi гладi, це i багато що iнше, притягуе рибалок.

Навiть не риба, а саме та атмосфера, знаходячись в якiй, людина може побути сама з собою наодинцi, подумати про своi справи, проблеми, турботи. Про свое майбутне i минуле, i нарештi подумати про вiчнiсть. Лангре i Стажер уважно вдивлялися в прозору воду, спостерiгаючи за рухом риби. Вона нiяк не хотiла попастися на гачок. Чи то, тому що бачила рибальськi снастi вперше i не довiряла iм, чи то вже побачила у своему життi багато таких "розумних" рибалок i уникала зустрiчi з ними.

– Може спробувати iншу наживку? – Напiвпошепки запропонував Стажер.

– Іншу, це яку?

– Природнiшу. Ось зараз ми пробуемо на штучну, i риба нам не вiрить, тому що розумна. Але якщо ми спробуемо на живого черв'яка, то ii iнстинкти не дадуть iй шансiв пропливти повз.

– Справа не в наживцi. – Голосом наставника вiдповiв Лангре. – Якщо кожнi десять хвилин ii мiняти, то вся риба втече вiд тебе. Потрiбно запастися терпiнням. Вам, молодим, аби бiгти кудись i отримувати результати, але тут iнше. Хороший мисливець вмiе вичiкувати здобич. Дивися.

Лангре кивнув у бiк поплавця, який раптом заворушився.

– Клюнула! – Зрадiв Стефан. – Нужбо, пiдсiкайте!

– Рано! – Тихо сказав Лангре i нахилився до вудки, взявши рукою один кiнець. – Треба в правильний момент.

Стажер пильно дивився за дiями Лангре. Той акуратно взяв у руки вудку i зробив рiзкий рух вгору, пiсля чого почав накручувати волосiнь.

– Ідеально! – Зрадiв Стажер, такому успiшному маневру. – Важко йде, напевно велика.

Вiн щосили намагався пiдтягнути рибу до берега, але та люто чинила опiр. В цей самий момент у Лангре задзвонив телефон, i вiн вiд несподiванки впустив вудку, що для риби означало порятунок.

– Бiс! Що за напасть! – Почав лаятися лiтнiй рибалка, але побачивши iм'я того, хто дзвонив, заспокоiвся i, зробивши глибокий вдих, прийняв виклик.

– Не вiдволiкаю? – Запитав чоловiчий голос.

– Нiяк нi. – Вiдповiв Лангре керiвництву.

– Менi дуже шкода, що художник картин сам зiзнався, i тобi не вдалося впiймати Нiколаса Романова. Вгорi не змогли зарахувати цю справу, як твою тридцяту. Цi бюрократи занадто повiльно працюють.

– Боже мiй, ви серйозно? – Вже почав Лангре, але його тут же зупинили.

– Не поспiшай кип'ятитися. Я почув про той випадок з хлопцем в лiтаку. Це бiльше пiдходить для тридцятоi справи, як ти i бажав перед пенсiею. Хоч чисто випадково ти i виявився на борту лiтака, де сталася крадiжка, але розкрита вона була тобою. Ти сам, за три години визначив злодiя, не використав навiть свое посвiдчення. Це вищий рiвень професiоналiзму. Бiльше ста чоловiк на борту. Один комiсар. І без повноважень, без вiдеокамер, допитiв, доказiв змiг розкрити його. І рiч не в тому, що вкрали, а як затримали злочинця.

Я дивлюся на молоде поколiння i можу сказати одне – вони будуть не такi. На жаль.

– Це хороша новина. – Вже спокiйно вимовив Лангре. – А ви вмiете пiдносити добрi новини.

– Дякую за службу, Лангре. Бережи себе!

– Слухаюся!

Лангре сховав телефон в кишеню i подивився на чоловiка, що сидiв з ними поруч. Вiн миролюбно спостерiгав за хмарами i навiть не звертав уваги на те, клюе в нього або нi.

– Дороги назад немае. – Сказав йому Лангре. – Ти впевнений?

Сер Альприм вiдiрвався вiд неба i подивився на комiсара.

– Цей хлопець, за двi доби, за допомогою свого телефону, розгадав таемницю, яку мою брати зберiгали двi тисячi рокiв. Вiн знайшов Амрiту. Нехай не в тiй формi, що хотiв, але я впевнений, що таемницю безсмертя вiн розгадав.

– Ми робили з нього приманку. А ти зробив його новим членом Братства. Ти поставив на кон все.

– Я знаю. – Заявив Альприм. – На те е вагомi причини. Всього за пiвроку невiдомий викрав всiх членiв Братства. Лео Евран теж зник безвiсти, не залишивши нiякого послання або натяку. Наш ворог почав дiяти, а ми про нього нiчого не знаемо. Вiн шукае бiблiотеку Братства i нам необхiдно його зупинити. І це зробить Нiколас, а ми з вами йому у цьому допоможемо. Як на мене, цей план найкраще що в нас е.

На ноутбуцi Стажера заблимав сигнал:

– Телефон Нiколаса почав рух! – Повiдомив Стефан. – Той жучок, що ми встановили в його новий телефон, чудово впорався iз завданням.

– Ну що ж, тодi пора починати! – Сказав Лангре i встав зi стiльця.

Сер Альприм теж пiднявся:

– Головне, в ходi слiдчих дiй, не вийти на самих себе.

Частина 2

Епоха слави i надii

Дано було Знання людям, дано було в стародавнi часи. Призначено воно було для всiх людей, але хтось з присвячених, визнав своiх сучасникiв занадто слабкими прийняти його. Знання передавалися присвяченими обраним, з поколiння в поколiння, лише крупинками кидане людям, щоб множившись числом, вони могли вдосконалюватися розумом.

В горах Тибету, в степах Монголii i в джунглях В'етнаму, люди без батькiвщини i без сiм'i, об'еднуються у Братство i зберiгають Таемницю. Вони ховають ii чимдалi вiд людських селищ i зберiгають цiною своiх життiв, вiд тих, хто волею або проти волi до цiеi таемницi наближаеться. Вони планують майбутне. Мета – один Трон, одна Імперiя.

Але Знання неможливо утримати людськими силами. Імовiрно, деякi книги досi зберiгаються посвяченими у Монастирi. Тiльки там, можна вiдшукати загублене "слово", яке i е Слово.

В одному з европейських архiвiв знайшли старий документ, що розповiдае про дивовижну знахiдку. Цей манускрипт не лише пролив новий свiт на iсторiю стародавнiх цивiлiзацiй, але й може змiнити старi уявлення про iсторiю самоi землi. Його публiкацii бояться всi: i сучасна наука i основнi релiгii. Бо вiн дае вiдповiдь на головне Питання – Як з'явилася Людина на планетi Земля? Схоже, нам доведеться переглянути всю вiдому iсторiю планети. Те, що я виявив, повнiстю суперечить картинi свiту, що iснувала до сьогоднiшнього дня.

В нас у всiх е хоч би одна iсторiя, яку ми нiколи i нiкому не розповiмо. Цю ж Історiю я захотiв зв'язати з чужим iм'ям. Досить того, що я дiзнався, а все iнше не мае значення. А розповiм я те, що знати необхiдно кожному.

Євгенiй Литвак