Мовляв, ви – ледарi еси…
ХVІІІ
Цепнi, панiв ворожих, пси
Царя поча?ли задирати,
І зграя Беркутiв крилатих
Корону захищать взялась.
На них рiкою полилась
Брехня глашатаiв зрадливих:
Що, наче, деспоти вони;
А псам скаженим ка?зок льстивих,
Не бачачи у тiм вини,
Плека?ли покидьки брехливi.
Немов, то звiрi особливi
Пiдня?лись загалом на бунт,
Проти свавiлля вiд Коали.
Мовляв, готовий певний грунт,
І з тим нова пора настала
Патрiотичних перемiн.
Неначе кожному свiй тин
Давив незмiряно на груди.
«Вони ж ручнi»,– кричали всюди
Про молодих страшних собак.
А тi готовi за кiстяк
Загризти тих, хто волю мае.
І ось, почувши кров на смак,
Будь-ко?го зграя загризае,
Якщо накаже головний.
Бо в дикунiв начальник свiй
З даве?н безпам’ятних iснуе;
При ньому й злодiй – будь як стiй.
Хоч клепки в головi бракуе,
Та завжди в зграi е вожак.
Вiд хижакiв до неборак
Цей атавiзм ведеться й нинi….
ХІХ
Аж ось, повилiзли iз тiнi
Володарi скажених псiв.
Вони у Зрадi засiдали,
Своею статтю захищали
Всю волю гаспидських голiв.
А щоб базiкать добре вмiти,
І зло невидимо чинити,
Безкарно ближнiх обдирать,-
То iх заходились навчать
Заморськi гаспиди проклятi;
І сиониськоi печатi
Тепер не оминуть панам
(Їх понiвеченим родам).
Тварин усiх кошерна згуба
Прийшла у виглядi тризуба,