1 2 >>

Сергій Мисько
Пляшка в пляшці

Пляшка в пляшцi
Сергiй Мисько

Розширення свiдомостi… Рiзноманiтнi адаптацii до особистого свiтосприйняття. Людина волiе знати бiльше, нiж бачить, чуе, вiдчувае. Чи можливо це? Головний герой роману спробував позбутися зайвого за допомогою непотрiбного, аби здобути нове й незвiдане…

Сергiй Мисько

Пляшка в пляшцi

Роман

Додаток № 0

Пахло iншим… Не iдентичним, затишним кишлом. Наснага змiнилася. Не змiг порозумiтися з теперiшнiм iншим. Просто зник на той вiдрiзок часу i не вiдновився нинi на усi сто можливих…

Тепер знову бажав нового, ще не улюбленого.

Знайомий сморiд вже був вiдсутнiй. Це його спантеличило. Вкрай нахабно заважало зосередитись на важливiшому… Заради нього й повернувся (заради важливiшого). Не лише для закиду собi, опiсля ротацiй поневiрянь i намiрiв. Єдина невтiшна вада, про яку майже забув. З надiею на старе. Нiбито воно поверне йому ще не зовсiм втрачене… Тому, знудившись тямущим iнiцiативним життям, всеодно спробуе знехтувати поточним надбанням. І, як колись, алкогольна ядуха наполегливо глушитиме його неприборкану свiдомiсть моторошними спробами пiдкорення чи то пак лiквiдацii.

Скляний с такан, пляшка, кришечка, стiл, i Вiн… (див. додаток № 0)

(див. додаток № 1)

Вiн нарештi з’ясував нащо напередоднi вiзиту купив пляшку горiлки i позичив, сам у себе, скляний стакан-гранчак з прозорим натяком естетичного, неперевершеного реалiзму. Достеменно згадав попереднi мотиви вiзиту.

Треба було бути схожим на тих галасливих, не сконцентрованих покидькiв, щоб зовсiм вимикатися з життя (див. Дод. № 19). Став посеред кiмнати бiля дерев’яного столу та все ще ганебно зволiкав, з надiею змiнити намiри: зацепенiв. Недовго. Впродовж кiлькох хвилин. Здоровий, невикорастаний оптимiзм гультiпаки перемiг.

Крiм столу i його самого в кiмнатi бiльше нiкого й нiчого не було (див. дод. № 3). Поставив стакан на стiл. Стiл потвора iз потвор, виготовлений з деревини. Натруальний, високоякiсний i свiжий на той час матерiал: деревина багаторiчноi акацii. Потвора тримався рiвноваги на чотирьох нiжках… Виготовлений ним самим, рокiв 10 тому i пристосований для альтернативних iнтерьерних пiкнiкiв (див. Дод. № 6).

Посудину для вживання безпосередньо й переважно горiлки було поставлено ним не правильно. Якщо не сказати бiльше: напiвприкольно та дещо харизматично. Вiн, з непритаманним йому емоцiйним сплеском, замахнувся i щосили припечатав до поверхнi столу, як ознаку невiдворотностi процесу вживання рiдини для сп’янiння. Дивом стакан продовжив триматися попередньоi форми, а не розлетiся дрiбними скалочками. Задоволено потер долонi.

Але в такому положенi в нього неможливо наливати! Дно було вверху, тобто зверху верху. А верх, з отвором для наливу i пиття внизу, на мiсцi низу.

Вiдразу знайшов вихiд з цiеi епередбачуваноi ситуацii. Перевернув його догори псевдо-дном. Тепер вже обережно поставив правильно. Як цього й передбачае ситуацiя. У звичайний спосiб: дном до низу. Так, щоб дно стакану безперестанку торкалося, водночас всiею своею площею поверхнi, поверхнi столу. На цьому вiн зупинився, на декiлька секунд. Пересвiдчився на всi сто. Лишень тепер впевнено витягнув з правоi верхньоi кишенi, своiх же штанiв, пляшку з прозорим, на перший погляд, напоем. Мабуть так i виглядае алкогольна синкопа, бо вiн навiть видав кiлька звукiв ротовим отвором на кшталт улюбленоi мелодii. Типу: «будьмо, будьмо, будьмо…»

Чомусь це зробив лiвою рукою, хоча подiбне було не досить зручно в даному випадку. Можливо глибоко в пiдсвiдомостi вiн був ще й шульгою. Пляшка еластично опинилася в лiвiй долонi, досить впевнено затиснута. Незадоволений концентрацiею уваги, все ж без зайвих клопотiв перемiстив ii до правивцi. Залишок занедбаноi iдеоми догматизму примусив це зробити без варiантiв вибору. Так вiн впевненiше утримував i мiг вправнiше налити, не розливаючи даремно дорогоцiннi мiлiлiтри на дерев’яний стiл. Не фарбований i ним змайстрований, на якому фактура дерева вже була ледь помiтною крiзь багаторiчний, товстий шар темного, заяложеного бруду. (Див. дод. № 4).

Вправно притулив горлушкою пляшки, виготовленоi з прозорого безкольорового скла i слiдами вiддертоi по звiрячому етикетки. Притулено ii було до надщербленого краю стакану. Поволi почав наливати, майже без емоцiй. Лишень кiлька разiв поспiль облизав пришерхлi губи. Горлушко впевнено прилаштувалося до краю гранчака. Цьому сприяли надщербина.

Лiвицею кволо притримував стакан, одночасно притискаючи його до столу для впевненостi в собi i на випадок непередбачуваного падiння стакана-гранчака на стiл або взагалi на пiдлогу, на якiй i був розмiщений стiл з усiма нiжками. Тодi було б взагалi непереливки. Така непередбачуванiсть мала не зовсiм еклектичне забарвлення. Надалi почав дивуватися. Не на жарт занепокоiвся. Горiлка чомусь не наливалася. Вiн швидко з’ясував причину. З пляшки невiдкручена кришечка. І вона невимушено перешкоджала витiканню горiлки, саморобноi, домашнього заквасу з мiцнiстю понад 50°. Фабула понiвеченоi харизми на мить загусла важким, нерухомим кавалком.

Пересвiдчився, пiдвiвши пляшку врiвень зi своiми очима i своечасно отямився, не заводячи ситуацiю в глухий кут. Вона залишилася повною, такою ж, як i до спроби наповнити стакан. Придiлив увагу не даремно. Вирiшив пiклуватися про такi дрiбницi. Заглянув прямiсiнько зверху до нього в середину. Вiн залишився порожнiм. Полегшено зiтхнув. Пiдняв лiву руку, що утримувала гранчак… Зметикував, що треба далi робити. Інтелект, не якось розмiщений в мозкових тканинах, запрацював майже в аварiйному режимi. Звiльненою лiвою рукою почав вiдкручувати злощасну кришечку, за ходом часовоi стрiлки. Це нi до чого не призвело. Все залишилося без змiн. Навiть запанiкував нi з того, нi з сього. Пляшка залишалася закритою. Мимоволi навiть хотiв наважитися прикластися зубами, та своечасно зупинився. Отямився…

Кошторис подальшого майбутнього м’яким гвiздком з’еднав його з реальнiстю. Кутнi ушкодження, вправнi i потужнi справляли враження. 3’ясувавши помилку i почав ii виправляти. Рiшення виявилося досить простим i благородним. Всього-на-всього змiнив напрямок руху кришечки пiд час прикладання сили для ii зрушення. Нарештi все було скоено вiдповiдно до намiрiв. Задоволений власною винахiдливiстю, вчинив вже автоматично. Без надмiрних зусиль i зайвих спроб. Щоб не залишати кришечку в руцi, якою надалi хотiв притримувати стакан розмiстив ii на столi. Неподалiк вiд краю вугла столу, про всяк випадок. Надалi все складалося бiльш-менш вдало i не було схожим на жалюгiдний зашкарублий компромiс.

Подальшi намагання наливати горiлку з пляшки до стакану частково задовольняли його. Витiканню горiлки ледве-ледве перешкоджав капосний ширшавий шматок качану кукурудзи, якого ранiше вiн не помiтив. Передумова факту належностi залишилася невiдомою. Горiлка лилася поволi, та все ж лилася. Нарештi з пляшки самогонка налита в гранчак, цьому сприяла не завбачливо вiдкручена кришка. Стакан був повним по вiнця. Декiлька разiв плашка стискалася в долонi, вiд нервового перезбудження i завдяки несприятливим факторам, все ж опинилася на столi – бiля вiдкрученоi кришечки i повного-повнiсiнького стакана-гранчака. Сумним але задоволеним поглядом вiн оглянув створену ним же iдилiю, мов корикатурний кортеж.

Вщерть наповнений гранчак лоскотав око. Вражав i реально радував радикальними емоцiями. Подивитися було на що. Ранiше порожнiй стакан був наповнений, поперед нього вiдкручена кришечка. Особливо видiлялася пляшка, майже екстравагантно. В нiй залишилася горiлка. Горiлки рiвно стiльки не вистачало, скiльки вiн спромiгся налити в гранчак пiсля псевдо- невдалоi спроби. Це було схожим на чари.

Остаточно впевнило його, що пляшка вiдкрита ним же – кришечка вiд неi, розташована на столi мiж стаканом i вже не повною пляшкою, як свiдчення часткового внутрiшнього ексгiбiцiонiзму. 3’ясувати це допомiг все той же шматочок раритету – качан кукурудзи. Вiн бiльше i чiткiше виказував рiвень горiлки, ще й незаперечно дбав про це, плаваючи на поверхнi алкоголевмiсноi рiдини. Не вiртуальний ефект невпинно пiдтримувався прозорiстю скла.

Спокiйний i врiвноважений рiвень, без коливань та iнших проявiв сталостi вмiсту стакану, примусив не сумнiватися аби не перейматися намаганнями знову налити. Все було у вiдповiдностi до виконаних старомодних, як йому здалося рухiв. Бажане i очiкуване почало переконливо вiдбуватися. Взяв нарештi стакан в одну з рук. Скорiше всього в праву, про лiву завжди забував. В таких випадках. Пiднiс його до ротового отвору i перехилив. Виливаючи спiвчутливо горiлку в себе. Пив величезними важкодоступними ковтками. Горiлка в стаканi розiйшлася за два ковтки. Потiм в край задоволений потримав порожнiй стакан ще й в лiвiй долонi(нарештi про неi згадав про всяк випадок, переклавши його туди з правицi).

Пiйло було всерединi його органiзму. Безпосередньо в шлунку. Ще з тих часiв вiн називав шлунок пляшкою теж. А сам процес випивання алклгольних напоiв переливання з пляшки в пляшку. Отже пляшка горiлки тепер була в «пляшцi», готова розтектися по органiзму медитативними iмпульсами.

Закуска в даному випадку була б ознакою дурного моветону. Потiм поставив стакан на визначене попередньо для нього мiсце, поруч з неповною пляшкою i кришечкою-закруткою. В шлунку горiлка почала мимоволi-поступово всмоктуватися, створюючи ефект присутностi. Хмiль приемно давав себе вiдчувати. (див. дод. № 7). Вiн ще раз згадав про закусь. Вiрнiше згадав, що забув. Навичка гурмана альтруiста не давала спокою. Спонтанно i невимушено прийняв несвiже рiшення. Вiдважився без остаточного ефекту використати для вжиття залишки горiлки в пляшцi. Так чи iнакше вона швидко опинилася в правiй долонi з залишком вагань прямо з горлушка виливав собi, до рота, до тих пiр поки пляшка не стала зовсiм порожньою. Тiльки шматок вищезгаданого раритетного качана нiби перешкоджав вiльному витiканню. (Див. дод. № 3).

Вiд нестримного бажання скорiше випити, не намагався регулювати об’ем ковткiв. Горiлка врешт-решт, майже самоналивом, стiкала в його шлунок. Тою ж рукою – лiвою, затуляв рота, щоб не дати статися передчасному вiдригуванню, поставив вже порожню на стiл. Вiн це вiдчув, що порожня, бо горiлка не виливалася, вказуючи на важкодоступний волюнтаризм. Вона знову опинилася на столi, вже без горiлки i при цьому стакан не використовувався. В нiй крiм шматка качану-раритету було лише повiтря, яке потрапило, до неi, опiсля витiкання попереднього рiдкого алкоголевмiсного вмiсту.

Йому залишилося навiщось взяти кришечку i використати ii за прямим призначенням. Не вагаючись так вiн i вчинив. Керуючись ознаками безглуздоi досконалостi, пляшку було вирiшено зберiгати про всяк випадок. Хоча був вже зовсiм п’яним i слабохарактерним, все ж взяв стакан зi столу i вирiшив повернути його тому в кого позичив… Вiн причисляв це до мистецтва – отримувати креактивне задоволення. Скляний надщерблений стакан-гранчак опинився в тiй кишенi, де ранiше знаходилася пляшка повна горiлки з закрученою кришечкою за ходом годинниковоi стрiлки…

Всiлякi дотепи зникли. Дилема сплюндрованого маргенальною неспроможнiстю нiкчемно i невтiшно вирiшилася, незалежно вiд подальших опцiй стану алкогольного сп’янiння. Навiть опiсля, влучною бiлiбердою не спричинить цинiчного покращення, бо сам неквапливо захоче знову не лицемiрно повернути себе в подорож безвiсти – звiдки i матерiалiзував своi прихованi намiри не простого життевого клопоту. Мiж iншими… напрочуд дивовижно, завбачливо i переконливо… Потвердiше б стояти на ногах.

Анафема химери свого життя… Ахiнея-покруч для тюхтiя, пiднятого на кпини собою ж. Нудно визначила iстину належностi i вибраний кредит довiри. Ревiзiя зазiхань закiнчилася… Все повинно залишатися… Себе не обдуриш… Не вигiдно… Все залишилось… Тiльки на деякий час приховане… за лаштунки чеснот… прийде черга… (див. дод. № 8).

Вже добряче притлумлений мозок забажав нових квот. Безпосередньо згадати подробицi. Так, того, що було тодi. Костик почав нишпорити пiд нiжками столу. Вiн знав, що шукае. Але не знав пiд якою нiжкою знайде.

Знайшов на тому самому мiсцi… ТАМ… Пiд однiею з нiжок стола – пiд найкоротшою. Вiн пiдпирав ним стiл, аби рiвно-рiвнiсiнько стояв, тримаючись пiдлоги усiма чотирма кiнцiвками-нiжками. Знайшов свого Ктатаника.

Свого часу Ктататник завiв був i для себе також, не тiльки для прочитання комусь iз iнших персiчних мешканцiв планети Земля… Розкрив щоденник на першiй сторiнцi i надiв на голову. Утворився дах над головою.

– Тепер я знову там. Тобто майже вдома. Сам i за власним бажанням. Окрiм мене там нiкого стороннього немае i не буде…

Записувати тобто ктатувати все, що забажае. Тiльки лiтерами скупченими в слова i речення. Не зовсiм, нi. Завiв i залишив порожнiм. Нiчого не писав там деякий час. Тiльки читав. Бо заносив туди iнформацiю подумки. А вiн (ктататник) слугував нагадуванням про потребу це робити знаходячись з нього в кишенях одягу. Навiщо витрачати зайвий час i енергiю для написання. Що правда пронумерував сторiнки для зручностi користування. Вiдкривав на тiй сторiнцi на якiй ктатувавти закiнчив i починав нове думками вкладати туди.

Деякi були зовсiм незрозумiлi для багатьох iнших людей. Деякi були написанi здуже грубими помилками рiзного роду. Деякi без змiсту чiткого на перший погляд нiби вiдразу для того, хто читанням наважився тiльки зрозумiти запропоноване. Інтерпритувати варiанти i усвiдомити для особистого розумiння намагатися. Тiльки в складi одного цiлого скласти собi картину. Не готове вже споглядати, а самому складати.

Варiантiв безлiч. Кожен додаток – штрих до картини. Хоча всеодно залишатиметься незакiнченою завжди i назавжди… Чорно – бiлою. А кольорити дав можливiсть всiм на свiй упереджеий смак i стан. Подекуди е тим, чим згiдно логiки i правил узгоджених тимчасових, неiснуванням вiдмiчено. А воно iснуе виявляеться i вимагае сатесфакцii. Є в свiдомостi приховане. Є i всупереч. Є i завдяки. Є i все по тому. Щось нашталт того випадку, щоб сонце назвати сонцем. Або, що треба для того, щоб сонце iснувало. Необхiднiсть складових для такоi належностi зрозумiла i прийнятна. Потрiбна порожнеча, морок i абсолютний холод. Щось на зразок ось такого пояснення…

Ктататував все i про все, що мало змогу привернути його увагу. Це були не записи целiбатника. Обiтниця буде потiм – опiсля всього…

Однiею iз сторiнок слугувало дзеркало ранiше розбите, а потiм складене до купи попереднього стану склеене. Форма зрiзу стовбура поперечна.

Хоча, нiяким чином не могло це позитивно вплинути на рiвновагу столу (i взагалi було зовсiм зайвим). Товщина ктататника перевищувала товщину (висоти (якщо черевик знаходився на плоскiй поверхнi всiею площею пiдошви горизонтально, а не вертикально)) черевика. На перебiг подальших подiй мало вплив, але незначний. Лише як мiнiмалiзацiя оптимального регламенту артефактизацii подiй.

Концентрував увагу, на фiзичнi зусилля, якi прикладав для зрушення столу i дiставання з пiд його нiжки ктататника не адаптував для зосередження.

А ктататник мав зовнiшню форму завдяки iснуванню столу (вiрнiше його найкоротшiй нiжцi). І був нагадування кола зашивняного i товщину мав. Нагадував цилiндр сплюснутий зверху i гофрований, бо знаходився постiйно пiд пресом ваги столу. Якраз зовнiшнiми ознаками розмiру по периметру спiвпадало з нiжкою (найкоротшою) столу. Зовсiм не вiдрiзнити на перший погляд. Не адаптований до реалiй кiмнати Костиковоi.

Ктататник (складалося таке враження) був продовженням ii i слугував пiдлогою i нiжкою (найкоротшою) Костикового столу. Такоi чiткоi вiдповiдностi розмiрiв Костик досяг вдало i навмисне. Спочатку заготовив попередньо матерiали для ктататика. Листками (листок – двi сторiнки) мали слугувати: фанера, папiр, картон, фольга, пластик, целофан, жесть, тканина, вата, скло, Все оце склав одне на одне акуратно i пiдклав пiд нiжку столу. Всi залишки листiв, що виступали за краi нiжки вiдтяв. Рубав, рiзав, рвав руками. Але кiнцевий результат втiшним означав для себе. Ктататник був виготовлений i готовий для здiйснень намiрених Костиком. В кiнцi з’еднав все дротом з однiеi сторони крiзь отвiр, який теж сам зробив. Всим оцим сконсолiдованiсть свою виказував.

Ктататник таким чином виконував 2 (двi) функцii. Слугував своему створювачу ктататником(носiем констататцiй) i рiвноважив стiл. Необхiднiсть свою не один раз доводячи…

Дiстав, iз пiд нiжки, свiй регламентований часом своiм, пережитий промiжок, нанесений на паперовий носiй. Не забув i про стiл. Для того, щоб той тримав рiвновагу, пiклування своi спрямував у його напрямку… Зняв iз своеi лiвоi ноги правий черевик(останнiм часом почав тiльки так носити взуття, щоб постiйно нагадувати собi таким чином, що ходити примушений по землi й живе на нiй, як усi iншi люди-земляни) i прилаштував пiд нiжку. Залишив себе стояти босонiж однiею ногою на пiдлозi кiмнати. Ще одна його нога залишилася взутою у взуття, хоча i не для неi призначене. Їi теж вiдчував на пiдлозi.

Настав час концетрувати увагу на минулому прожитому насправдi: в думках, снах, мрiях, несвiдомому iснуванннi в своiй пiдсвiдомостi. Що було справжнiм, а що не зовсiм, не знав сам. Чiткоi межi не мав iне хотiв мати. Вiдомим неiснуючим, вважав iснування ii на той час.

Вiдразу вiдкрмв, не витрачаючи час на всiлякi синтименти i iншi зайвi особливостi, що передбачае оця ситуацiя. Почав гортати. Вiдкривав на вибiр випадковi сторiнки. На початку бiльшiсть iз них була порожня. Не зовсiм, але тiльки номером сторiнка на перший погляд не зосереджений, видавала себе. Це було зовсiм хибне уявлення. Костику насправдi було достатньо такого стану, щоб тiльки звертаючи на номер сторiнки знати ii змiст. Подалi вiд початку на деякi з них були нанесенi лiнii. Дуже багато лiнiй. Прямi i кривi. Суцiльнi i перерванi. Вони перетиналися, розходились в рiзнi боки. Знову зходилися. Створюючи конгломерати мережив, сплетених в клубки…

Лiнii для читання. Читання фiксованого в свiдомостi своiй. Слiдував впродовж лiнii i все мiг читати. Розумiв бо сам себе. Іншому комусь – код необхiдно знати. Один, дуже простий, зрозумiлий… Ставав вiн простим i зрозумiлий, iншим, тiльки опiсля розмови грунтовноi з Костиком. Короткоi,але змiстовноi.
1 2 >>