Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Наташа. Шлюбу немае.

(Рве шлюбне свiдоцтво).

Альоша. Що ти накоiла?

Наташа. Я вчинила так, як велить менi моя совiсть, моi почуття. Ти менi зовсiм чужий. Я впевнена, що ти швидко забудеш мене, i знайдеш другу жiнку.

Альоша. Де ж я ii так швидко знайду, коли завтра потяг вiдправляеться.

Настя. Я можу з тобою поiхати.

Наташа. Так. Вiзьми Настю з собою, вона в захватi вiд тебе, до того ж у неi батько – бiзнесмен i допоможе купити тобi машину.

Настя. Так, тато менi не вiдмовить, вiн обiцяв менi купити авто, як отримаю права.

Альоша. Якщо ти так наполягаеш на цьому Наташа, то я так зроблю. Тiльки, дивись, жалкувати будеш.

Наташа. Нi, не буду.

Альоша. Що ж, ми пiдемо.

(Альоша i Настя виходять).

Наташа. Що ж тепер буде? Як я переживу цей сором? А батьки… Пiду втоплюсь.

Костя. Що ти вигадуеш. Твое життя тiльки починаеться i це тiльки епiзод в твоему життi, який можна розглядати з рiзних сторiн.

(Входить батько, напiдпитку).

Петро. Ось де ви молодята заховались i воркуете як голубки.

Наташа. Тато… Я прошу…

Петро. Встигнете, ще налюбуватись один одним, а зараз пiшли до гостей.

Костя. Петро Павлович…

Петро. Зятьок, ми з тобою ще чарки не випили. О, а ти вже й вуса збрив. Що дружина наполягла. Дивись, iнiцiативу не вiддавай. Хоча тобi без вусiв навiть краще… Вони в тебе були якiсь не зрiлi. А зараз ти просто молодець. Пiшли до столу.

Наташа. Тато, почекай…

Петро. Хорошо, я вас залишу, але ви не примушуйте гостей чекати.

(Батько виходить).

Костя. Наташа, я повторюю тобi, якщо все життя розглянути глобально, то цей день тiльки один епiзод в твоему довгому життi. Тому через нього треба тiльки переступити i забути. А потiм все пiде так як було.

Наташа. Нi, вже так не буде. Я втратила вiру, мое кохання розтоптане.

Костя. В кого ти втратила вiру?

Наташа. В людей, в Льошу.

Костя. Вибачай мене, але ж ти вiрила не йому.

Наташа. А кому ж тодi?

Костя. Тому хто писав тобi листи.

Наташа. Той хто писав менi листи, хотiв тiльки посмiятись з мене.

Костя. Нi. Вiн не хотiв посмiятись над тобою.

Наташа. Навiщо ж вiн писав листи через iншого?

Костя. Вiн просто хотiв допомогти товаришу, але потiм, з часом коли я став бiльше тебе узнавати, то ти все бiльше подобалась менi. Ти була проста, чутлива дiвчина без шкiдливих звичок, ти мала добре серце i багату уяву – це нас поеднувало. Через те моi листи до тебе були такi палкi та щирi, але я не хотiв в цьому нiкому признаватись, бо ти була наречена мого друга. Коли я побачив тебе, то закохався ще бiльше, але знову я затамував своi почуття. Та, коли я побачив, якмй у вас з Льошою розбрат вийшов в день весiлля, то зрозумiв, що ви не будете щасливi разом, бо ви зовсiм рiзнi. А винний в тому буду я, бо я вас звiв до шлюбу, тому я вирiшив не мовчати, а ще хочу сказати, що я кохаю тебе i не можу жити без тебе.

РОМАНС КОСТІ.

Листи, лист: – вулкани слiв,

А в них палкi моi бажання,

Моi вогненнi поривання

І щастя полум'яний спiв.

Тобi слав iнший тi листи,

А суть була в них моя власна,

І це менi у снах прекрасних

Свою любов являла ти.

Так, я обманював, але

І сам Господь, напевне, бачив

Те зло мое було незряче,

Те зло мое було не зле.

Тепер нарештi я прозрiв

І зрозумiв чому страждаю –

Хоч душу iншому вiддав Я,