Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

І щастя, схоже на бiду?

Костя. Тобi не варто хвилюватись так… Льоша ж кохае тебе, i дуже хотiв сподобатись тобi, через те i попросив мене писати повiдомлення.

Наташа. Але ж це справжнiй обман, невже ти не розумiеш цього.

Костя. Можливо. Я вибачаюсь перед тобою за те, що приймав участь у твоему обманi, але я не думав, що це зайде так далеко. У нас багато хлопцiв таким займаються, але не у всiх це закiнчуеться весiллям.

Наташа. Але ж у нас це закiнчилось весiллям – весiллям, яке побудоване на обманi.

Костя. Обман був тiльки в листах, але ж на справдi Льоша кохае тебе i дарма, що вiн не такий начитаний у нього ж маса iнших позитивних якостей: у нього золотi руки, вiн чоловiк практичний не те що я.

Наташа. Це вже я помiтила. Менi тiльки цiкаво знати, коли ти писав про своi почуття до мене, то ти, правда, писав про своi почуття?

Костя. Мабуть, що так.

Наташа. Навiщо ти це робив? Ти хотiв посмiятись надi мною?

Костя. Зовсiм, нi.

Наташа. Але ж це у тебе вийшло дуже хорошо… В мене голова йде обертом вiд ваших зiзнань.

Костя. Не звертай уваги.

Наташа. Як це не звертати уваги! Фактично я вела переписку з iншим чоловiком, який менi освiдчувався в коханнi, а я йому. Виходить я вийшла замiж за другого чоловiка, зовсiм не того, що в мене в серцi. Як ми зможемо жити?

Костя. Вiн кохае тебе i зробить все, щоб ти була щаслива.

Наташа. Дякую. Я вже трiшки вiдкрила для себе його справжне обличчя i те, як вiн хоче мене зробити щасливою.

Костя. Я ж говорю, що вiн дуже iмпульсивний i може зопалу наговорити, або натворити богзнащо, але потiм вiн вiдiйде i все буде хорошо. Я його давно знаю, то вивчив дуже хорошо.

Наташа. Нi, хорошо вже не буде. Признаюсь, що сумнiви умене зародились ранiше. Напередоднi ми з ним ходили по крамницях, на ринку. Менi сподобався там записи класичноi музики i я попросила його купити, але вiн вiдповiв: «Не зараз» i все. Там були ноктюрни Шопена. Вiн же писав, що цi ноктюрни йому подобаються. Але ж це ти писав?

Костя. Так, я писав це.

Наташа. Писав про себе, що це тобi подобаються ноктюрни?

Костя. Так.

Наташа. То, хiба це не обман?

Костя. Я вибачаюсь перед тобою, але це ж не головне.

Наташа. Що менi зараз тi вибачення, коли я думала тодi, що у нас спорiдненi душi з Альошою.

Костя. Я не думав, що це зайде так далеко.

Наташа. Ще я хотiла купити «Лолiту» Набокова, бо в нашому селi не могла купити цю книжку, а хотiлось почитати i знову вiн вiдмовив менi, тодi як ти в своiх листах наполегливо пропонував менi прочитати цей роман.

Костя. Що я наробив? Менi так шкода. Я тобi так спiвчуваю.

Наташа. Сьогоднi, своею появою вiн шокував мене. І це людина, думала я, яка писала, що не п’е, чи то ти про себе писав?

Костя. Про себе, але Альоша теж не п’е.

Наташа. Але ж сьогоднi який вiн був?

Костя. То вiд незвички.

Наташа. Зрозумiло, вигороджуеш свого товариша.

Костя. Нi, то правда.

Наташа. Як i все iнше. Брехня. Так ви добре посмiялись надi мною.

Костя. Запевняю, у нас i в думках такого не було.

Наташа. Але ж сталося… Я хочу бачити його, я хочу подивитись йому в очi. Де вiн?

Костя. Я сам його шукав.

Наташа. Пiшли разом шукати.

(Наташа i Костя виходять з кiмнати, через деякий час туди заходить Альоша i Настя).

Альша. Я Наташу залишив тут, а зараз ii не мае.

Настя. І Костi теж немае. Можливо, вона з ним вийшла.

Альоша. Хороша справа. У мене вкрали наречену.

Настя. Не думаю. З тебе б тодi вимагали викуп. Та й двiчi наречену не викрадають. Просто дами помiняли кавалерiв.

Альоша. Чому ти так сказала?

Настя. Просто так. В танцях е такий вислiв.

Альоша. Нi. Ти не просто так сказала. Ти мала щось на увазi?

Настя. Щоб я мала на увазi?

Альоша. Про що ви з боярином розмовляли?

Настя. Вiн розповiдав менi, про заморськi краi, про море, про кораблi.

Альоша. І все?

Настя. Все. А чому це тебе так хвилюе?