Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Коли ти любив красу,

Ти здавався бiльшим.

Альоша. Хiба я поганий?

Наташа. Хороший, хороший. (Цiлуе його). Пiшли до гостей, а то вони вже там зачекались.

Альоша. Пiшли. (Ступили декiлька крокiв) Стiй.

Наташа. Що таке? Чого ти кричиш?

(Вiн нахиляеться над платтям i розглядае його).

Наташа. Що ти там побачив?

Альоша. Ти плаття десь пропалила.

Наташа. Де?

Альоша. Ось подивись. Мабуть, хтось палив, i попiл на тебе впав. Бачиш?

Наташа. Так бачу. Є маленька дiрочка, як вiд сигарети. Прикро.

Альоша. Не те слово, що прикро. Ти зiпсувала дорогу рiч, яка чималих грошей коштуе.

Наташа. Ну, що ж тепер плакати нам з тобою над дорогою рiччю. На те воно i весiлля. Як кажуть, де п’ють, там i б’ють.

Альоша. Хто ж це пропалив тобi цю дiрку. Якби помiтив, то прибив би. Нi, краще заставив ьи нове купити, або б заставив грошi вернути. Згадай хто там бiля тебе крутився з цигаркою.

Наташа. Звiдки я знаю. Там багато бiля мене з цигарками крутились.

Альоша. Треба було сказати, щоб не пiдходили з цигарками.

Наташа. Ну навiщо ти влаштовуеш це розслiдування. Хочеш зiпсувати нам свято.

Альоша. Вони вже зiпсували менi свято.

Наташа. Чому?

Альоша. Тепер це плаття можна на смiтник викинути, бо жоден магазин не вiзьме його на комiсiю, а якщо i вiзьме, то за копiйки.

Наташа. А навiщо його продавати? Це ж весiльна сукня, нехай залишаеться, як сувенiр, як згадка про весiлля. Он у моеi мами, вона до цих пiр лежить i нiхто не думае продавати.

Альоша. Порiвняла мамину сукню i свою сукню. Мамина сукня копiйки коштуе,а твоя – тисячi, бо це ж фiрма.

Наташа. Навiщо ж було купувати таку дорогу сукню.

Альоша. Треба було акуратно носити сукню.

(Заходить мати).

Мати. Ось де ви? А там гостi вас чекають ходiмо до них.

Наташа. Зараз, мамо.

Мати. Що сталось? Ви чимось не задоволенi.

Наташа. Нi, ми всiм задоволенi.

Мати. І ти, мiй дорогий зятьок? Чому мовчиш. Дуешся за такий прийом? Так ми вже все забули. Пiшли там музика, танцi. Ти ж хотiв так веселитись. Спочатку з нареченою. Нi, тепер вже з дружиною потанцюеш, а потiм з тещею. Такий порядок. Пiшли.

(Мати бере iх обох пiд руки i виводить з кiмнати. Звучить музика надворi, виголошують тости, вiтання. Та ж кiмната, через декiлька годин. Заходить Наташа, за нею Альоша, нагружений рiзними подарунками, якi кидае на пiдлогу).

Альоша. Ось твое придане.

Наташа. Тобi щось не подобаеться?

Альоша. Нi, менi все подобаеться. Я просто в захватi. Завтра ж кип’ятимо воду в п’яти чайниках, розставляемо на столi чотири чайних сервiзи турецьких чи то китайських i п’емо чай пiд дванадцятьма годинниками.

Наташа. Ну, й поп’емо. Що ж тут такого?

Альоша. Ти мене дивуеш. Руйнуються всi моi плани, надii на те, що незабаром я сяду за кермо своеi машини, а тобi байдуже.

Наташа. Життя наше тiльки починаться i ми зможемо назбирати потрiбну суму на автомобiль. Я теж отримаю диплом i пiду працювати на завод, де працюе дядя Коля – вiн обiцяв мене влаштувати там в бухгалтерiю.

Альоша. Нiкуди ти не пiдеш!

Наташа. Як це?

Альоша. А так, що ти будеш працювати в магазинi у моiх батькiв.

Наташа. Хто це так вирiшив?

Альоша. Це вирiшила моя мама i я вважаю, що вона вирiшила вiрно.

Наташа. А чому ж мене не запитали, навiть не сказали?

Альоша. Потiм би сказали.

Наташа. Це менi вже не подобаеться, що хтось вирiшуе мою долю.

Альоша. Я тобi не хтось, а твiй чоловiк, i я маю право вказувати, де тобi i що робити.

Наташа. Я тебе зовсiм не розумiю. Коли ми познайомилися, коли ти писав менi листи, то ти був зовсiм iншим чоловiком.

Альоша. Може й другим, бо я ж не думав, що твоi дядi та тьотi пiдложать менi таку свиню i тепер я свою «Мазду» буду бачить тiльки у снi.

Наташа. Ти прямо таки зациклився на своiй «Маздi», нiби бiльше в свiтi i нiчого не мае.