Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Альоша. Просто так.

Настя. Сам говорив тiльки що, що просто так нiчого не бувае.

Альоша. А в мене бувае.

Настя. Нудний ти якийсь, зовсiм не похоже на те, що у тебе весiлля.

Альоша. Весiлля вийшло не таким як я думав.

Настя. Чому?

Альоша. Тому що… Розуеш, я так мрiв про власну машину. В мене вже е деяка сума грошей, але трiшки не вистачае. Я так надiявся, що на весiллi менi подарують грошi та батьки додадуть i ми зможемо купити хорошу новеньку машину. На якiй ми з Наташою поiдемо подорожувати Європою. Але, нажаль, все вийшло зовсiм не так, бо нам такого непотребу надарували, а грошей обмаль. І що я буду з тими подарунками робити? Дурнi люди.

Настя. Село. Такi тут звичаi.

Альоша. Так, село. Невже вони думають, що я в своiй квартирi буду вiшати килими iз нейлону чи то капрону, або розпивати чай з дешевих китайських сервiзiв, або розвiшу в своiх кiмнатах годинники, якi будуть менi нагадувати про цей жах.

Настя. Село. Що ти хочеш. Нема у людей клепок в головi.

Альоша. Я ж те саме говорив i Наташi, а вона образилась на мене. Хiба ж я для себе того автомобiля хочу, а для нас, щоб поiхати куди в гостi, чи влiтку поiхати до моря. Та i як жити без автомобiля я не знаю.

Настя. Звичайно, я теж мрiю купити авто i вже на курси водiiв поступила. Машина в наш час не розкiш, а засiб пересування.

Альоша. От ти мене розумiеш, а Наташа говорить, почекаемо. Та що ж менi до сорока рокiв чекати, поки назбираю грошей. Тодi й машина менi не буде потрiбна.

Настя. Звичайно.

(Входять Наташа i Костя).

Наташа. Ось де ти, а я тебе на вулицi шукаю.

Альоша. А я теж тебе шукав, люба моя.

Наташа. Не говори менi так.

Альоша. Чому?

Наташа. Тому що… Скажи менi правду, хто писав менi листи в iнтернетi?

Альоша. Що за питання. Звичайно, я писав.

Наташа. Нi ти не спiши вiдповiдати, ти хорошо подумай, бо це для мене дуже важливо.

Альоша. Не розумiю. Якi можуть бути сумнiви? Хто б ще мiг тобi писати листи з такими щирими почуттями.

Наташа. Не говори поро своi щирi почуття, бо вони були тобi продиктованими кимось другим.

Альша. Дивна ти якась зараз, яке це мае значення хто писав, хто диктував. Ми з тобою сьогоднi стали чоловiком та дружиною.

Наташа. Мае значення, бо виявляеться я переписувалась з зовсiм iншим чоловiком? Вiн писав про своi почуття, а не про твоi.

Альоша. Хто це тобi сказав?

Костя. Я сказав.

Альоша. Навiщо. Я не просив тебе про це.

Костя. Але ти просив мене писати листи до Наташi?

Альоша. Ти знаеш хто ти пiсля цього.

Костя. Дивлячись з якоi сторони дивитись.

Альоша. Це вже ти фiлософiю розводиш. За такi речi у нас на кораблi знаеш що роблять – в кращому разi морду б’ють, в гiршому – за борт кидають.

(Альоша наступае на Костю).

Наташа. Облиш його.

Альоша. Хорошо, я облишу його, якщо ти зараз зi мною пiдеш до людей, нiби мiж нами нiчого не було.

Наташа. Нi, так не вийде.

Альоша. Чому?

Наташа. Тому, що я не можу поважати, а тим бiльше кохати людину, яка обманула мене.

Альоша. Але ж ми взяли шлюб, i обiцяли бути все життя вiрними одне одному.

Наташа. Я не тобi давала ту обiцянку.

Альоша. Як то не менi. Невже не я стояв з тобою на рушнику?

Наташа. Не ти.

Альоша. А хто ж тодi?

Наташа. Зовсiм iнший чоловiк.

Альоша. Та це ж твоi фантазii. Забудемо все, бо нам же завтра вiдправлятись в круiз по Європi, я вже замовив квитки по телефону. Якщо не поiдемо власною машиною, то поiдемо потягом.

Наташа. Круiз вiдмiняеться. Я не хочу тебе бачити.

Альоша. Але ж квитки пропадуть.

Наташа. Нехай пропадають, або iдь з ким-небудь iншим.

Альоша. З ким же я можу поiхати, коли у нас з тобою шлюб?