Я – ПРОТИРІЧЧЯ

Вона одягае сукнi, не любить читати книги i читае, ii вмiння вдосконалення стае все ретельнiшим, стерильним.

Вона знае цiну шаленству, здоровому глузду, хтивостi, нiжностi i незнае.

Вона. Та хто iде i повертаеться.

Та яка любить i вiд любовi ховаеться.

Та якiй не потрiбно багато i прагне вершини.

Вона, це та маленька дiвчинка, що живе в менi.

І в кожного з нас е iншi Я,

прихованi вiд iнших за товстими

дверима та грубими замками.

І кожен з нас iх знае в обличчя, хтось iм протистоiть, хтось приймае за друга,

а хтось вiдчувае коли треба противитись а коли дозволити вийти на зовнi.

• Потяг запiзнювався на 14 хв, вона нервувала…то вдивлялась в обличчя людей, то вагани чужi рахувала.

У неi немае нiкого i надлишку спiлкування теж.

Симетрична апатiя до людських розмов, iнодi бракне а частiше нудить.

Так, бувае тодi коли з дитинства знаеш, що покладатись немае на кого, окрiм себе самоi.

І де ж тодi правда в цих скляних стiнах банки в яку сама себе засадила?! Вона нiби вiльна, живе в iлюзорних стiнах i нiкого до себе не пiдпускае. Багато читае, будуе кiмнати з прiоритетiв i вони то мiцнiшають то вкриваються гонгреною, а ще багато п'е зеленого чаю i шукае де iстина, та доки про неi нiчого не знае.

Коли слiпий шукае свiтла, то чи знайде насправдi вiн його?

15хв, прибуття потяга.

Вона вiзьме валiзу, посмiхнеться провiдницi, знайде свое мiсце та вiдправиться за тим кого iй не вистачало. Вона зустрiла його тодi коли вправно змiцнювала стiни своеi клiтки, коли була на межi…i вiн, як единий правильний вихiд зруйнував в порох ii вiковiчну роботу, та розказав в чому iстина та де ii знайти.

З того часу пройшло 3 роки, дiвчина довго молилась i вихiд знайшов ii, от тiльки чоловiк який врятував – розчинився в повiтрi, зник, хоча мав би бути поряд.

Чехiя, 12:23 – тим кому суджено зустрiтись назавжди, стануть одним цiлим i нехай ангели спiваю всюди, вона щаслива i вiльна поряд з ним.

• Ми бiгли на зустрiч вiтру

й лiтали так високо,

що хмари були пiд ногами а всесвiт здавався напрочут близьким.

І кожен прожитий ковток повiтря був полум'ям вiльним i дуже прутким.

Ми з тобою летiли i крила росли з

кожним рухум все бiльш.

Ми з тобою единi хто змiг

подолати закони i стiни

людськi якi запирають

кохання у надто тiсних кордонах,

ми персони грату, вiльнi, незалежнi

душi, якi здатнi лiтати.

• – ти довiряеш менi?

Мовчання . . .

І знову я вибираю кохання з стегматами.

Здаеться воно,

ще зовсiм зелене,

не стигле й на смак схоже на шматок

цегли, яку хотiли зробити м’ясом але

як завжди нiчого не вийшло…

Нiч приготувала знову сiре небо,

що б коли я його поглядом iстиму то подавилась.

В мене наче вселилась сновида

я сон замiнила на фiльми.

Знаеш, любий чому я так часто з тобою погоджуюсь i нiколи не влаштовую гучних iстерик?

Тому, що мабуть, ще досi

е таке кохання, яке все терпить,

а потiм зриваеться бо зубна щiтка лежить не на своему мiсцi i чашка не помита.

Іронiчно ховаеш совiсть у шухлядi з