Я – ПРОТИРІЧЧЯ

Аби тiльки слабкiсть свою не випустити на волю.

І слова моi не по вiтру пускати,

Довiряючи – бачити правду,

обiцяючи – бути вiрним.

Тим хто завжди поруч коли бiда,

а не тим хто тiльки в радiсть з тобою.

• Стисни мене в своiх мiцних, титанiчних обiймах,

І дозволь тобi впасти на груди тендiтною пташкою

Я ж бо боюсь ще досi високо лiтати

Щоб довго, та боляче в низ не падати

Не говори зi мною про серйознiсть i стриманiсть

Я не з тих, що одягають вечiрнi сукнi,

завжди носять з собою червону

помаду та фальшиво всiм прсмiхаються

Менi не потрiбнi твоi повчання

на якi я вiдповiдаю iстериками

Менi потрiбна твоя увага

вiд якоi я знову стану впевнена

• Моя маленька, досконала Венера.

Викидай з шкафу старi iдеi, мисли, як завтра, старий годинник iтиме далi,

пий улюблений зелений чай i на нiч молока склянку, одягай своi химернi сукнi та посмiхайся.

Тобi, моя хороша не нова зачiска треба,

А стати персоною грата

аби забути, що iснують кордони, аби знищити вщент всi закони i стати не однiею iз сотнi,а однiею з мiльярдiв.

Моя незалежна.

Залишайся з своiм добрим серцем i навчись його захищати, в нього не раз летiтимуть кулi,як на вiйнi болючi та гострi.

Вiрна, нiколи не зраджуй собi та iншим, навчись довiряти.

Буть легка як повiтря незряча до пiдступних пасток i вiльна.

Дихай на повнi груди, наповнюй себе з середини.

І нiколи не виживай а живи, вибираючи правильнi iстини, цiлi, iжу, людей, звички.

Будь стiйкою в своiх словах,

Поважай себе та близьких.

Люби… просто люби !

Та головне не забувай вiрити в дива. Вони справдi iснують, повсюди – у тебе в шухлядi, витiкають з пiдкрану, ти завжди носиш iх у кишенях i вони постiйно тобi трапляються у перехожих людях.

• Вплiтаючи в себе спокiй,

Розливаючи навколо себе радiсть,

Вона стае невагомою, нiби повiтря.

Такою ж легкою на смак ейфоричною.

Створюючи нову iсторiю, нове життя, переплiтаючи всi ланцюги свободи i мистецтва в едине неповторне.

Тодi ii свобода належить йому.

І вона втiлюе в ньому свое божевiлля, свiй хаос.

Довiряючи свою душу, вiдсилае листи поштовими голубами.

Здiйснюе казку, як в дитячих мрiях, заховану в далеку шухляду.

І на горищi сплять ii привиди.

Та кожноi ночi до неi приходять примари-вiчностi, вона годуе iх своiми вiршами i вони засинають в ii ногах.

Кожна iсторiя нiби сновида, яка потребуе сну.

Така ж недосконало абстрактна думка свободи, що ходить босими ногами по тернах, п'е молоко та граеться марiонетками.

• І в кожному словi, стiльки сили рiшучостi i дiй.

І кожен ii крок стае невагомим, вона пiднiмаеться у просторi так, нiби кiнчиками пальцiв торкаеться нiжность а не холодного асфальту дорiг.

Серце ii гордiсть запечатана любов'ю. А душа вiтер, теплий та аристократичний.