ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Батько, як фахiвець iз будiвництва готелiв, постiйно перебував у тривалих вiдрядженнях до рiзних краiн. Часто вiн забирав iз собою родину. Тому дитячi спогади Тревора зводилися до пожовклих кольорових та чорно-бiлих свiтлин на тлi вбогих ринкiв Індii, островiв i храмiв Таiланду, пiскiв Близького Сходу, нескiнченних будiвельних майданчикiв Гонконгу, Дубаi i Бангкока. У дитинствi Тревор так звик до постiйних переiздiв, подорожей, до постiйних змiн, що навiть вступивши в доросле життя, уявити себе клерком, який працюе в одному i тому ж офiсi постiйно на одному i тому ж мiсцi, вiн не мiг. Це i стало причиною його захоплення журналiстикою.

Але трапилася бiда.

Коли хлопчиковi виповнилося дванадцять, батьки Тревора потрапили в автотрощу i загинули. Тревор пiсля нещастя майже мiсяць перебував у шпиталi, поки старша сестра його матерi тiтка Ханна Фрашон не взяла над ним опiку i не забрала до Парижа.

Тiтка Ханна була самотньою жiнкою i всю свою невитрачену любов вiддавала Треворовi. Саме вона наполягла на тому, щоб Тревор пiшов на вiйськову службу, а згодом вступив до унiверситету на факультет журналiстики.

За останнi п'ятнадцять рокiв Тревор об'iздив майже всi зони вiйськових конфлiктiв.

Його професiйнi здобутки вiдзначено Премiею вiйськових кореспондентiв лондонськоi Prix Albert Londres.

А його журналiстська кар'ера розпочалася в 1999 роцi пiд час вiйни в Югославii. Як молодого, перспективного репортера редакцiя газети направила його туди замiсть досвiдченого кореспондента, який раптово захворiв. Колишнiй вiйськовий, який вiдслужив у Французькому iноземному легiонi п'ять рокiв, добре знався на вiйськовiй тематицi, Тревор, як нiхто iнший, був готовий до такоi роботи.

Пiд час вiдрядження вiн потрапив у скандал, опублiкувавши результати спiрного розслiдування про дii НАТО пiд час бомбардувань Югославii. Тревор був одним iз перших, хто звинуватив альянс у застосуваннi осколкових бомб, заборонених Женевською конвенцiею. Незважаючи на тиск i критику з боку вiйськових фахiвцiв i полiтикiв, молодого журналiста помiтили й оцiнили.

Восени того ж 1999 року Тревор був вiдряджений до Захiдноi Африки разом iз групою каналу ВВС для пiдготовки журналiстського розслiдування вiйськових злочинiв Фодея Санко, у минулому керiвника Об'еднаного революцiйного фронту, який 1997 року став вiце-президентом Сьерра-Леоне, i його зв'язкiв з iншим одiозним вiйськовим злочинцем, у той час президентом Лiберii Чарльзом МакАртур Тейлором, якого пiзнiше завдяки матерiалам, зiбраним та опублiкованим Тревором, було звинувачено у вiйськових злочинах проти людяностi. Санко в 2000 роцi також було оголошено вiйськовим злочинцем i засуджено, а Чарльза Тейлора затримано i в 2006 роцi передано Мiжнародному кримiнальному суду.

Вiдтодi бiльшiсть вiйськових конфлiктiв висвiтлював саме Тревор. Його проникливi репортажi i безкомпромiснi жорсткi статтi публiкувала бiльшiсть европейських ЗМІ.

У 2007 роцi Тревор висвiтлював подii в Афганiстанi, Анголi, у Конго i Сьерра-Леоне, де проводив розслiдування дiяльностi Вiктора Вуда – пiдприемця з Московii, пiдозрюваного в нелегальному постачаннi зброi i боеприпасiв в обхiд санкцiй ООН для рухiв «Талiбан», «Аль-Каiда» i до краiн, на якi поширювалося мiжнародне ембарго.

Росiйськi колеги Тревора висловили припущення, що Вуд мiг бути негласним дилером «Росвооружения» й одним iз важливих секретоносiiв Московii. Водночас вони попереджали Тревора про небезпеку подiбного розслiдування й висвiтлення його в ЗМІ, позаяк дiяльнiсть Вуда була безпосередньо пов'язана з московитською мафiею, яка поширилася по всьому свiту.

Незважаючи на це, розслiдування Тревора потрапило до друку, а кiлька репортажiв показали провiднi телеканали Європи.

Зрештою, у 2008 роцi Вiктора Вуда було заарештовано в Таiландi, а 16 листопада 2010 року екстрадовано до США, де йому було висунуто звинувачення. Нарештi, 2 листопада 2011 року журi присяжних одноголосно винесло Вiктору Вуду обвинувальний вирок.

Усi цi подii вiд початку проведення розслiдування в 2007 роцi висвiтлював Тревор, але через чергове вiдрядження до палаючоi Лiвii за судовим процесом над Вудом вiн мiг стежити тiльки за Інтернетом i репортажами колег.

У його послужному списку були репортажi з Багдада пiд час Іракськоi вiйни, з Сектора Гази пiд час арабо-iзраiльського конфлiкту, з розбомблених i практично знищених авiаударами НАТО лiвiйських мiст Бенгазi i Мiсурати.

Тому Тревора називали одним iз найдосвiдченiших журналiстiв, провiдним фахiвцем з Африки i Близького Сходу.

Працюючи в найнеспокiйнiших краiнах, Тревор потребував надiйних друзiв та партнерiв, на яких можна було покластися.

Однiею з тих, кому Тревор повнiстю довiряв, була журналiстка Кейт – витончена, мила, двадцятивосьмирiчна австралiйка з коротким свiтлим скуйовдженим волоссям, веселою усмiшкою, що вiдкривае рiвний ряд бiлих зубiв, красивими, повними, наче намальованими вмiлим портретистом губами i великими зеленими очима. Незважаючи на свою тендiтнiсть, вона постiйно носила легку вiйськову форму i незмiнний фетровий капелюх.

Кейт належала до тих жiнок, якi навiть пiдiйшовши до сорокалiтнього вiкового рубежу, залишаються милими завзятими дiвчатами, якi всiм своiм виглядом i поведiнкою нагадують пiдлiтка.

Вони зустрiлися на початку 2007 року в Афганiстанi.

За кiлька днiв до цього в мiстi Муса-Кала в провiнцii Гiльменд Тревор потрапив у полон до талiбiв. Викрадення було сплановане саме тодi, коли вiн прямував на зустрiч з одним iз iхнiх ватажкiв для пiдготовки спецiального репортажу.

У будинку, куди привезли зв'язаних бранцiв, знаходилися знесиленi спекою i голодом молода бiлява дiвчина i двое чоловiкiв. З розмов, якi долинали до нього, Тревор зрозумiв, що всi вони журналiсти, уже понад мiсяць iх утримують бойовики.

Разом iз Тревором полонили мiсцевого водiя й афганського репортера. Наступного дня, задля залякування, двох афганцiв публiчно, на очах в усiх бранцiв, стратили. А за нього, як i за iнших журналiстiв, талiби планували отримати грошовий викуп.

Упродовж кiлькох днiв Тревора по-звiрячому били, намагаючись зламати його волю, натомiсть нiчого не вимагаючи. Безглуздi побиття тривали майже три доби.

Нарештi, на четвертий день, до табору приiхав мулла Саддам – знатний польовий командир талiбiв.

***

Муса-Кала, провiнцiя Гiльменд, Афганiстан

22.02.2007 15:35

– Ну що, великий хрестоносець стоiть на колiнах перед маленький афганський муджахiддiн? – глузливо запитав мулла поганою англiйською, пiдiйшовши до безпорадного зв'язаного Тревора, який лежав у пилюцi.

– Я не солдат, я журналiст. І я француз, – пересилюючи бiль, вiдповiв Тревор.

– Преса? – зло перепитав бойовик i, схопивши Тревора однiею рукою за плече, iншою навiдлiг дав йому гучного ляпасу. – Я тебе, собако, не питати, хто ти е.

Вiн узяв у руки його пластикове посвiдчення i почав розглядати з вдоволеною посмiшкою на обличчi.

– Преса – це добре. Нам потрiбен преса, дуже потрiбен.

– Що ви вiд мене хочете?

– Вiд тебе – нiчого. Що ти можеш? Ти слабкий, ти хворий. Ти нiчого не можеш. А твiй господар – можеш! Вiн платити для мене. Багато платити.

– За мене нiхто не заплатить i цента, я не настiльки важлива персона, – сплюнувши кров, тихо промовив Тревор.

– Платити, багато платити. Ти завтра знiмати на вiдео. Ти сам його просити, для платити, – прошипiв мулла, наступивши ногою на обличчя Тревора. – А якщо не платити, то ти по шматочках iхати додому в Париж, в редакцiю пересилати.

Мулла пiдвiвся i дав якесь розпорядження, звернувшись до бойовикiв на пушту. Тревора швидко пiдняли i потягли, але не до ями, де його утримували ранiше, а в глиняний сарай до iнших бранцiв, де було принаймнi сухо. Його кинули до невеликого примiщення, вiдгородженого вiд решти бранцiв подвiйною стiною з дощок. На руки i ноги одягли кайданки, якi прикували ланцюгом до дерев'яного брусу на стелi, дали трохи iжi i кухоль води. Зараз Тревор здавався бойовикам зовсiм зламаним i безпечним.

Але вiн чекав саме цiеi митi. Талiби були впевненi, що прикутий ланцюгом, зморений голодом, знеможений побиттями бранець мрiятиме про сон, i бiля сараю безпечно залишили тiльки одного моджахеда зi зброею, який одразу ж, як стемнiло, посмаливши опiуму, заснув, притулившись до стiни.

Навички звiльнення вiд усiляких спецзасобiв Тревор отримав ще пiд час служби в Легiонi. Коли вiн переконався, що все навколо стихло, не зволiкаючи i без зайвих зусиль зняв з рук i нiг кайданки i через благенький дiрявий дах вибрався назовнi.

Знешкодивши охоронця, захопивши автомат i пiдсумок з гранатами, Тревор вiдчинив iншi дверi сараю i неголосно скомандував:

– Виходьте! Швидко!

Але у вiдповiдь пiднялася тiльки дiвчина, яка рiшуче попрямувала до виходу.

З темряви задушливого примiщення долинув хрипливий чоловiчий голос:

– Кейт, подумай, вас пiймають i стратять. Не роби цього.

Але Кейт упевнено зробила крок до вiдчинених дверей i мiцно взяла Тревора за лiкоть.

– Керувати автiвкою вмiете? – запитав Тревор, залишаючи сарай, i, не чекаючи вiдповiдi, вказавши на бiлий джип, прошепотiв: – Зазвичай ключi залишають у пiдлокiтнику. Умикайте двигун i чекайте на мене. Якщо щось пiде не так, то знайте, що шлях на волю – просто за он тим муром.

Кейт побiгла до авто, а Тревор облив бензином iншi два джипи й ящики з боеприпасами, складенi один на одного пiд невеличким наметом. Почувши шум двигуна, з будинку вискочили двое бойовикiв, але цiеi митi просто в них пiд ногами вибухнула граната, кинута Тревором. З вiкон будинку почалася безладна стрiлянина. Тревор кинув у будинок ще двi гранати й автоматною чергою пiдпалив розлитий бензин. За мить усе навколо перетворилося на вогняний факел. Вiдстрiлюючись, Тревор кинув гранату в бiк ящикiв з боеприпасами, заскочив у вiдчиненi дверцята автiвки i голосно скомандував:

– Рушай!