Казка в Одесі. Сказка в Одессе

Казка в Одесi. Сказка в Одессе
Светлана Зубко

Сказки – самый прекрасный жанр литературы: здесь воплощаются все мечты автора, все его чаяния и надежды. Именно сказкой автор увлекает читателя в мир, в котором воплотятся все его мечты.

Свiтлана Зубко

КАЗКА В ОДЕСІ

СКАЗКА В ОДЕССЕ

КАЗКИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

ДИВО-ПТИЦІ

Прилетiла птиця бiла на подвiр’я.
Танцювала птиця, розсипала пiр’я.
Цi легкi пiр’iни сипали щосили…
Все навколо стало бiлоснiжно-бiлим.
Раптом в диво-птицi серце защемiло:
– Десь поперед мене полетiв мiй милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетiла навздогiн за милим.
І рожева птиця сiла на подвiр’я.
Танцювала птиця, розсипала пiр’я.
Це рожеве пiр’я навкруги лiтало…
Вже садок рожевий! Птицi все замало!
Раптом в диво-птицi серце защемiло:
– Десь поперед мене полетiв мiй милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетiла навздогiн за милим.
І червона птиця сiла на подвр’я.
Танцювала птиця, розсипала пiр’я.
І чудовi квiти зацвiли червоно.
Виноград червонi набирае грона.
Раптом в диво-птицi серце защемiло:
– Десь поперед мене полетiв мiй милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетiла навздогiн за милим.
Жовта диво-птиця, сiла на подвiр’я.
Танцювала птиця, розсипала пiр’я.
Птиця жовтий колiр понад все любила.
Жовтим листя стало, трави пожовтiли…
Раптом в диво-птицi серце защемiло:
– Десь поперед мене полетiв мiй милий!..
Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..
Швидко полетiла навздогiн за милим.
Ой, летiли птицi рiзнокольоровi,
Барви дарували радiснi, чудовi!
І малi, й великi скрiзь пташки лiтають.
Диво-птиць чотири лиш у рiк бувае.

КИЦЯ-ЧАРІВНИЦЯ

Кажу всiм – менi не вiрять: – Миша е у нас в квартирi!
– Киця ступiнь вчений мае, в хату мишок не пускае!
Я вночi тихенько спала, миша раптом налякала.
Бо якщо вона захоче – налякае й серед ночi.
– Що ж ти робиш? Чи не бачиш,
Що дитина гiрко плаче?!
Почала я мiркувати, як ту мишу… налякати.
Всi чудову нашу кицю називають «чарiвниця»!
Мишу капосну спiймати кицю кличу я до хати.
Та ii нiде немае – все кудись вона зникае!
На обiд лише прийде: – Де була ти, кице, де?
З’iсть усе, що е у мицi, по обiдi – знову в путь.
Нашiй кицi-чарiвницi навiть нiколи… зiтхнуть!
І вона, як хвиля в рiчцi – то з’явилась, то нема.
Я ж не можу замiсть кицi мишу ту ловить… сама!
Миша радiсно танцюе – киця знову десь мандруе.
Вже набридла миша та! Може, взяти нам… кота?
Чарiв, певне, вiн не знае i раптово не зникае.
Але, може, хитру мишу вiн якраз i… налякае.

ЇЖАЧОК-МАНДРІВНИЧОК

Їжачок-мандрiвничок взяв з собою багажок,
Брилик – на голiвку й рушив у мандрiвку.
Їжу в вузлику вiн нiс, поспiшав хутенько в лiс.
Стежечками вiн ходив, нiжки дуже натрудив.
А як трiшки зголоднiв, то малинки натрусив.
На пеньку вiдпочивав, за бджiлками слiдкував.
Бджiлки мед з квiток збирали,
Потiм в соти його клали…
Щось поблизу засвiтилось – а то лiсонька з’явилась:
– Ти куди, мандрiвничок, мiй смачненький iжачок?
І кого ти тут шукав? А чи, може, заблукав?
Раптом лиску затрусило, аж зубами скреготiла! —
Майже десять iжакiв стисли лисоньку з бокiв.
Це родина iжакова йшла на розшуки малого.
Голки гарно нагострили, лиску геть прогнать хотiли.
Мить – лисицi вже нема, не поiла задарма.
Їжачок-мандрiвничок позбирав всiх дiточок
І малим розповiдае, що у мандрах iх чекае.
Сам iжак давно вже звик, що для всiх вiн – Мандрiвник!

КАЧЕЧКА КАТЯ ТА ЧАЄЧКА ЛЮСЯ

У рiчечки Кодими е свiй секрет:
Там, де зелений росте очерет,