Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Жiнок там на тютюн мiняли, або Перший подвиг Богдана
Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах
«Жiнок там на тютюн мiняли, або Перший подвиг Богдана» – роман-есей, що складаеться з кiлькох повiстей, але з однiею героiнею – Запорiзькою Сiччю. Хоч вона й мала кiлька мiсць розташування в рiзнi роки, змiнюючи iх за потреби, починаючи з Хортицi – Томакiвська, Базавлуцька, Чортомлицька, Пiдпiльненська, або Нова, але це все одно була Сiч – з ii видатними людьми, хоча б iз такими, як Богдан Хмельницький, Петро Калнишевський, Іван Сiрко, Антiн Головатий. А ще ж козаки-сiчовики, кожен з яких був вартий булави отамана… Про iхнi карколомнi пригоди та про незвичайну, незбагненну любов батька Хмеля до Олени, яка так трагiчно завершила свое життя, й розповiдаеться в романi Валентина Чемериса.

Валентин Чемерис

Жiнок там на тютюн мiняли або Перший подвиг Богдана

Роман-есей

Текст подано в авторськiй редакцii

У мою хатину

Прийшли (сотники,

отамани й гетьмани),

сiли коло мене

І про Украiну

Розмовляють, розказують,

Як Сiч будували,

Як козаки на байдаках

Пороги минали…

    Т. Г. Шевченко

І про той фантастичний обмiн, коли мiняли жiнок буцiмто «на тютюн та люльку», теж буде мова в романi. Адже «Жiнок там на тютюн мiняли» – роман-есей, що складаеться з кiлькох повiстей, але з однiею героiнею – Запорiзькою Сiччю. Твiр може бути названий i якось iнакше. Хоча б: «Олена Прекрасна з Чигирина», «Дiвчина пiд бiлим покривалом», зрештою – «Чортомлик»…

І всi назви пiдiйшли б, адже вiн, попри те, що складаеться з кiлькох повiстей, твiр, як уже мовилося, про одну героiню – Запорiзьку Сiч.

Хоч вона й мала кiлька мiсць розташування в рiзнi роки, змiнюючи iх мiрою потреби, починаючи з Хортицi – Томакiвська, Базавлуцька, Чортомлицька, Пiдпiльненська, або Нова, але це все одно була Сiч – з ii видатними людьми, хоча б iз такими, як Богдан Хмельницький, Петро Калнишевський, Іван Сiрко, Антiн Головатий. А ще ж козаки-сiчовики, кожний з яких був вартий булави отамана.

І незвичайна, незбагненна любов батька Хмеля до Олени, вона ж Прекрасна, яка так трагiчно завершила свое занадто бурхливе життя.

І – пригоди.

І навiть пригодоньки, на кшталт тих, що приносять успiх у любовi.

Олена Прекрасна з Чигирина

Пролог

Загляньмо дo Гомера

«Навеснi 1644 р. в околицях Чигирина невiдомо звiдки з’явилась молода i вельми вродлива жiнка, якiй волею долi випало посiсти визначне мiсце в iсторii як Украiни, так i Польщi. Власне саме польськi iсторики вперше назвали ii «кресовою», або «степовою», «Геленою Прекрасною», натякаючи тим самим не стiльки на ii вродливiсть, скiльки на спорiдненiсть долi украiнки з долею античноi героiнi епосу Гомера. Адже, вiдповiдно до жанрових особливостей романтичного сприйняття iсторii, головну причину багатолiтньоi украiнсько-польськоi вiйни середини XVII столiття вони побачили саме в суперництвi козацького сотника Богдана Хмельницького та польського посадовця, чигиринського пiдстарости Данiеля Чаплинського за любов степовоi красунi, порiвнюючи тим самим iх iз спартанським царем Менелаем i сином троянського царя Парисом, головними винуватцями Троянськоi вiйни.

Так хто ж вона, ця степова красуня, котрiй iсторики-романтики приписували таку виняткову роль в iсторii Центрально-Схiдноi Європи, i як надалi склалася ii доля?»

    «Усi гетьмани Украiни», Фолiо, 2008

Якщо вже тут згадали «античну героiню епосу Гомера» (маеться на увазi епiчна поема легендарного грека «Ілiада», в якiй розповiдаеться про причини виникнення Троянськоi вiйни), то вочевидь варто сказати i про неi, Прекрасну Олену (Єлену), спартанську царицю, яка була, як свiдчать давнi греки, найкрасивiшою смертною жiнкою ойкумени. Стати чоловiком такоi красунi мрiяли царi та простi, але знатнi люди, героi тих буремних днiв. Зрештою, батько Олени вiддав ii замiж за юного повелителя Спарти, багатого юнака Менелая, який був безтямно закоханий у спокусливо-чарiвну Олену. Але – вiчний трикутник кохання – Олена закохалась у троянського царевича Париса.

І почалося… Менелай був так закоханий в Олену, що не вiдходив од неi й на крок i, сам того не пiдозрюючи, своею постiйною присутнiстю швидко набрид красунi. В Олени була лише зовнiшнiсть захопливо-запаморочлива, а от характер у неi був – даруйте, – препоганий. Як то й водиться у вередливих красунь, яким усе дозволено. Олена часто чинила наперекiр чоловiковi, затiювала рiзнi iнтрижки i приховувала, що не вiдчувае до чоловiка нiяких почуттiв. Менелай героiчно терпiв витiвки коханоi жони i засипав ii коштовними дарунками, що iх дуже полюбляла Олена. Пiсля таких дарункiв вона трохи пом’якшувала свiй гнiв i свою немилiсть до чоловiка, але ii доброти вистачало на день. А затим вона вже знову вередувала i кричала на нелюбого чоловiка. Їi життя змiнилося лише пiсля того, як вона зустрiла свое справжне захоплення – коханцем красунi став троянський царевич Парис. А вже вiн, у свою чергу, закохався у Прекрасну Олену просто-таки до безтями.

Чим би все це скiнчилося – Олена ж була замiжньою, та ще й чоловiк ii був усемогутнiм царем, – як тут лучилося ось що. Цар Менелай негадано вiдплив на острiв Крит – буцiмто здiйснювати щорiчне жертвоприношення. A юний царевич Парис залишився у Спартi й почав таемно зустрiчатися з Оленою, зiзнався iй у пристрасному коханнi та вiдкрив свiй план ii викрадення.

Гм… На радiсть Париса-юнця, спартанська цариця й сама вже давно мрiяла покинути рiдний край, аби десь почати нове життя. Вона впустила троянського принца до себе в покоi, провела з ним кiлька пристрасних ночей, а потiм, зiбравши коштовностi, сiла на корабель i разом iз коханцем вiдпливла на його батькiвщину.

Та ось – швидко чи нi – у Спарту повернувся Менелай. І йому вiдразу ж донесли неймовiрну вiстку: Олену викрадено Парисом! Цар ледь не збожеволiв од гнiву i велiв своiм пiдданим негайно знайти жону-царицю, а винуватця ii викрадення жорстоко покарати!

Посли вирушили до троянського царевича i поставили перед ним вимогу: негайно повернути викрадену жону Менелая.

– A я ii кохаю, – вiдповiв Парис i навiдрiз вiдмовився повертати викрадену.

– Що я взяв, те – мое, – сказав наостанку посланцям Менелая.

І тодi розгнiваний (а хто на його мiсцi не впав би у гнiв) Менелай почав збирати вiйсько, щоб iти вiйною на Трою. І привселюдно поклявся убити суперника, а заодно i власну жону-зрадницю.

Так почалася знаменита Троянська вiйна, в якiй на боцi Менелая брали участь багато грецьких мiст-держав (ii й вiдобразив Гомер у своiй поемi «Ілiада»).

Вiйна тривала довго i в нiй всього траплялося – то перемагав Менелай, то гору брав Парис. Врештi-решт коханець спартанськоi царицi та ii викрадач отримав свое, як кажуть, по заслузi: вiн загинув вiд поранення отруйною стрiлою, що послав у нього грек Фiлоктет.

Вiйна тривала ще десять рокiв. Зрештою греки, iх називали ще данайцями, бодай i хитрiстю, але захопили Трою та затiяли в нiй «жахливу рiзанину».

А що ж Менелай? Вiн довго шукав Олену, щоб забити ii, за давнiм грецьким звичаем, камiнням. Але тiльки-но цар Спарти побачив свою прекрасну жону, що стояла посеред спаленоi Троi, як кинувся до ii нiг i…

І пробачив усi образи, що iх вона завдала йому. Олена, як кажуть, згнiтивши серце – а що iй залишалося робити, як коханця вже не було в цьому свiтi, – повернулася до Спарти i жила з чоловiком аж до самоi його смертi.

Ось тодi Олена полегшено зiтхнула, що нарештi позбулася нелюбого мужа, але… Що ii чекатиме по смертi Менелая, вона навiть i не пiдозрювала. Рiч у тiм, що два сини померлого царя (вiд iншоi жiнки) влаштували проти ненависноi мачухи Олени змову, i цариця, рятуючись, змушена була тiкати зi Спарти аж на острiв Родос. І потрапила з калюжi в болото. Тамтешня цариця, аби вiдомстити за вбитого пiд Троею ii чоловiка (не забуваймо, причиною Троянськоi вiйни була вона, Олена Прекрасна), велiла своiм служницям уночi задушити сонну Олену.

Що й було зроблено. Так закiнчила своi днi в цьому свiтi найпрекраснiша iз жiнок, яка своiми витiвками (хоча то було в неi нещасне кохання) пiдтвердила вiдому iстину: хто вiтровi служить, тому димом платять…

Частина перша

Королiвська шабля з коштовним рукiв’ям, що стала козацькою

«Виступаючи на iсторичну арену Украiни, Хмельницький найперше знайшов притулок i допомогу в Запорiзькiй Сiчi, у низових козакiв. Позбавлений маетку, дружини, неповнолiтнього сина, осмiяний на сеймi, кинутий до в’язницi й засуджений до страти, Хмельницький з сином Тимофiем на початку грудня 1647 р. втiк iз в’язницi в Запорiжжя…

Микитинська Сiч освячена перебуванням тут знаменитого гетьмана козакiв Богдана Хмельницького. Це було на самому початку його дiяльностi…»

    Д. І. Яворницький. «Історiя запорiзьких козакiв»