Последний отзыв
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Хвала сонцю
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Все твое нутро турботи,
Нi для людей, як кажуть, не живеш,
Нi для роботи.
Чому лице твое так кривить скептицизм,
Чому твiй бог – дешевий практицизм?
І чом так солодко крилатiсть пiдтинаеш
Лезом Іронii безжалiско стинаеш?
Яка страшна твоя байдужiсть,
Яка страшна душi твоеi грубiсть!
Вона, як той мороз,
Що квiти губить i тиранить,
Вражае серце, ранить.
Ти небезпечна у безликостi своiй,
У бездiяльностi усiм чужа,
Шкiдлива i смертельна,
Хоч i дiеш без ножа,
Весна
Взяли чайки зиму на крила бiлi
І вiд ляку крига на ставку зсiрiла.
Де крильми чайки торкались,
Води розливались.
До слiпучих весел – крил
Пригорнувся вiтер-теплокрил.
На кожнiм крилi – по сонцю!
Може, сон це?!
Нi! Онде бусол походжае,
Гнiздо рiдке обживае.
Як господар ходить у лугах
У червоних чобiточках на ногах.
Молода ж вербиченька
Пiдставляе сонцю личенько
Для цiлунку молодого
І жагучого, i полотого…
Над ставком чайки шугають,
Тепло й радiсть розсипають.
* * *
Мiсто листом осiннiм завiяне…
Гарно iти в свiтi замрiянiм,
Гарно зустрiтися з учнем колишнiм,
В очi заглянути чистi,
В поглядi тiм – щирий кришталь.
В серцi ж моiм – дзвонами жаль.
Жаль, що за партою
Бiльше не буде таких
Очей променистих, ясних.
Жаль за лiтами, що юних так швидко ведуть
У далекi дороги – свiти.
Жаль, що ва ними
Не можеш полинути й ти.
Монолог про безсмертя
