Последний отзыв
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Хвала сонцю
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Вже спiвають птахи, зацвiли луги.
Матерi
Ти прости необачнiсть речей,
Я караюсь безсонням ночей…
І прости за мовчанку гнiтючу,
Не торкай бiльш струну болючу,
Ти прости!
Як не зможеш простити,
То осуди вироком
Всеосяжноi доброти!
* * *
«Поживiть ще для себе,
Матусенько», – просять дiти,
Заквiтчали оселю, прибрали у квiти.
А вона все смiеться,
Вже над внуками птахою в'еться:
Вiдпочину тодi, як пiду за межу,
А поки що для вас
Побiжу та зроблю,
Побiжу та зроблю,
Побiжу!
* * *
Я iду зворушена над тобою, рiчечко.
Увiйшла навiки в серце,
Голубая стрiчечко.
Заплелась у пам'ять – бачила багато,
Молода i давня – ти чуттiв багаття.
Пам'ятаеш, як слов'яночку,
Синьооку полоняночку,
Причаiла в водах – тихоплинних бродах
Вiд ординця захистила,
Збитi нiженьки обмила.
Це до тебе припадали воi Святополка,
Повертаючись з походiв, рiдна Шполко!
Журно ти спiвала, а трави зiмлiли,
Як крiпачки полотно чуже нiжили-бiлнли
Босi нiженьки обмивала iм
Та й водою чистою,
Надiляла радiстю ще й iскристою.
Червонiла ти вiд кровi поганськоi,
І кровi козацькоi, християнськоi.
Слова
Слова моi – то серця повiнь,
Чуттiв бурхливий пломiнь.
Слова – це звiт всечасний
Про землю рiдну в щастi
Й горi повсякчаснiм.
Слова моi – то горе й смуток.
Гiрких удач – невдач присмуток.
Слова – це мiй i чужий |жаль,
