Последний отзыв
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Хвала сонцю
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Солодкi муки i печаль.
Благословенна будь, жаго, й жива,
Бо я живу, доки живуть моi слова.
* * *
Ми з тобою, ненечко – одне цiле,
Я – частинка тебе змалiла.
Як нам гарно у свiтi жити,
Землю ласкаву удвох любити.
А вона до нас горнеться – правiчна,
Тiльки ж ми на нiй, мамо, не вiчнi!
Недалеко розлука,
Стоiть за плечима, холодно диха.
Сiе лихо на нас в рукава,
Сiе лихо…
* * *
Страшна пiдлiсть чорна
Сажу лопатою горне,
На тендiтнi пагони любовi
Сипле чорнii намови.
Цвiт довiри до людей сердечний
Трусить вбивчою порошею безпечно.
Вже й кривавляться пелюстки нiжно,
Та пручаються,
Вiд жорстокостi страшноi
Чистотою захищаються.
Святiсть зранена пiдводиться,
Вiдступати пiдлостi тепер доводиться
Зацвiтають знову квiти…
Я iх людям понесу,
Серця свого вiчнii привiти.
* * *
Чи до поля дiйду,
Колосочкам до нiг припаду,
Чи до древнього саду,
Чи загляну в таемну леваду,
Там торкнуться губами листочки
Моiх щiк розпашiлих,
Обнiму своiм серцем пелюсточку кожну,
І щасливу, й тривожну.
І зозуля замре,
Зачудована свiтом,
Веселковим його привiтом.
І куди б не ступила, не йшла я,
Барвiнково та рутвяно
Стелить менi рушники
Кохана i рiдна земля моя.
* * *
Чому душа твоя, людино, обмiлiла,
Що тзоi справи так змалiли?
Лиш власнi пожирають
