Последний отзыв
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Хвала сонцю
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
А я чула, як серце твое поруч плаче.
І пускали дiвчата вiнки…
А вiнок мiй давно десь далеко заплив,
І згорiли пiд сонцем квiтки.
Ой Купало, веселий Купало,
Чом ти дав менi щастя так мало?!
Нащо зводиш обох на мосту для розлуки,
Не для щастя, для муки?
Старий сад на горi
вже стомився чекати
(похорон І. М. Волосенка, колгоспного садовода)
Старий сад на горi
Вже стомився чекати,
Молоденькi черешнi
Побiгли на шлях,
Чи не йде, виглядати,
І побачили раптом
Його на машинi у тiснiй домовинi.
Над селом пливла печаль,
І сад на горi руки ламае»:
«Не вiдходь, садiвничий,
Не вiдходь, чуеш, кличу!»
А вiн не чув, стуливши повiки,
Стиснувши уста навiки.
І сад кинувся за ним,
Бiг, упрiвши,
Зупинився, закляк над труною,
Ураз розцвiвши.
Ранети, вишнi i грушi
Прощалися рожевими,
Бiлими пелюстками-сльозами.
Сипали iх в домовину,
На свого друга —
Золоту людину.
* * *
Людське серце – квiтка, i гарна,
Й вродлива…
Не зрань безжально
Той диво – цвiт,
Щоб з пелюсток криваве
Не вився слiд
Не врази словом гострим,
Як бритва.
Добра розмова —
Свята молитва.
В нiй – щиросердя
І доброта,
В нiй – милосердя
І висота.
Осiнь
