Последний отзыв
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Хвала сонцю
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
День палае самоцвiтно.
Ллеться сяйво привiтно,
Запалала груша на городi,
Осiнь творить диво у природi
Дивовижнi свiтяться палати,
Злототканi, хитрошитi
Всiх чарують шати.
* * *
Людина мусить бути чиста,
Як роса пiд сонцем iскриста,
Поряднiсть в нiй мусить бути
Завжди суща.
Я ворог людцiв загребущих,
На совiсть недужих,
Байдужих,
Пiдленьких,
Ниценьких i лицемiрних,
У дружбi невiрних.
* * *
Ти – моя радiсть,
Ти – моi крила,
Моi надii i моя сила,
Болi i муки, i сподiвання,
Стрiчi – розлуки
І сльози прощання.
Ти – мое щастя,
І мое горе,
1 почуттiв море прозоре,
Ти – моя радiсть,
Ти – моi крила,
Стрiчi розлуки,
Сумнiви – муки…
А вiдректися вiд тебе несила,
Не моя сила!
* * *
За вiкнами стугонiли
Вiтровii – суховii,
Лютували, пустували,
Веснi рученьки ламали.
Не пускали нi у поле, анi в гай,
Дрiботiли – цокотiли:
«Весно, замерзай!»
Тупотiли – гуркотiли,
Кидались снiгами,
Хлюпались дощами через край,
Реготались:
«Земле, замерзай!»
Та весна не слуха змови,
А приходить знову й знову,
Набираеться щодня снаги,
