Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

– Якщо у тебе е якiсь невiдкладнi справи, то ми не пiдемо.

– Хороше. Я згодна.

Щоб догодити тобi, я заказав всiх страв, якi були в ресторанi. Ти пила шампанське, закусювала чорною iкрою та баликом. Потiм ми танцювали, я декiлька разiв замовляв мелодiю iз фiльму «Історiя кохання». Тобi вона теж подобалась. Ми провели чудовий вечiр. Таксi пiдвезло нас до твого будинку. Менi не хотiлось прощатись, хотiлось, щоб такий прекрасний вечiр не закiнчувався. Ти теж була схвильована, в якийсь момент менi здалось, що ти переживаеш подiбнi почуття. i бажала, щоб вечiр продовжувався. Ми зайшли до ii пiдiзду.

– Ви чудо, – сказала ти i поцiлувала мене в щоку, а мене затрусило, нiби в лихоманцi, i я обiйняв тебе з пристрастю i жадобою. Здавалось, мить i ми впадемо у грiх… Але якийсь голос сказав менi: «Не роби цього. Ти хочеш використати жiночу слабiсть, напоiв ii, а тепер хочеш скористатись цим. Та вона ж тебе зненавидить, коли проснеться завтра, ти цього не можеш допустити.» Руки в мене самi по собi розiйшлись, i я кинувся до дверей.

Вдома я не мiг довго заснути, хвилювався, що ти будеш мене ненавидiти за те що сталось, i нашi щасливi зустрiчi закiнчаться. Але наступного ранку ми зустрiлись так, наче нiчого i не вiдбулось.

– Доброго ранку, – сказав я i подивився iй в очi, вона не вiдвила своiх очей i вiдповiла:

– Доброго ранку, – серце ледве не вискочило з моiх грудей.

Наступила осiнь, почались дути холоднi вiтри, пiшли дощi, вдарили заморозки, а ти ходила в легкому демiсезонному пальтi.

– Ти чому так легко одягаешся? Захворiеш.

– Та от нiяк пальто хороше не можу купити, бо в чоловiка платню затримують, а моiх грошей не вистачае на хороше пальто.

Пiсля такого ii зiзнання я втратив спокiй, бо уявляв як потерпае твое тендiтне тiло вiд дошкульних вiтрiв та заморозкiв. Пiшов я до магазину хутряних виробiв. Ти була права – цiни на добротний товар, достойний тебе, були аховi. Менi сподобалось там шкiряне пальто з ворiтником iз норки, манжети теж були iз норки. Я був певен, що воно тобi теж сподобаеться. Залишалась дрiбниця – знайти грошi на покупку. Нажаль, моi резерви вичерпались на подарунки для тебе, позичити не було у кого, бо рiднi, або хороших знайомих в мене не було. Я засипав i просинався з однiею проблемою – де взяти грошi. А ранком, коли я зустрiчався з тобою на зупинцi, я вiдчував якийсь дискомфорт, нiби я був винуватий за те, що ти мерзнеш на холодному вiтру.

– Ти ж працюеш убанку, грошей там незмiряно, кури не клюють.

Сказав собi так i зробив: пiдiбрав шифр одного рахунку, i зняв необхiдну суму, яку з часом думав повернути. Ми поiхали з тобою в магазин i купили тобi пальто. Воно тобi теж сподобалось, хоча ти зразу вiдмовлялось, але я знав з якого боку можна було до тебе пiдiйти.

– Уяви, що ти моя донька i мерзнеш на холодi, то, який же я буду батько, коли допускаю такi речi.

Ти погодилась з моiми доводами, до того ж мати хорошу рiч – це завжди велика спокуса для любоi жiнки, а ти вже була справжня жiнка з голови до п’яток. Ти щiльно тiльки загорнулась в пальто i подивилась на мене таким поглядом. За такий погляд все на свiтi можна вiддати. Я був дуже радий. Правда, радiсть була не довгою, бо скоро шахрайство мое вiдкрилось. Я не вiдпирався, щоб мене не посадили у в’язницю я продав квартиру, а сам поселився на дачi, яку придбав на остаток грошей. Тепер менi приходилось вставати ранiше, проходити декiлька кiлометрiв на зупинку, щоб зустрiти тебе, i проiхати декiлька зупинок. Потiм я повертався на дачу, бо з роботи мене звiльнили, а iншу не мiг знайти, бо був уже в тому вiцi, коли в послугах вiдмовляють. Перебивався випадковими заробiтками. Одного разу мене перестрiли трое молодикiв. Один попросив закурити, а потiм я вже нiчого не пам’ятаю. Прийшов до тями в лiкарнi. Лiкарi боролись за мое життя декiлька тижнiв. Я теж боровся, бо хотiв тебе бачити, без тебе втрачався всякий сенс мого життя.Щоб стати на ноги менi прийшлось продати дачу. То ж коли я вийшов з лiкарнi, то менi не було куди йти. Першу нiч я провiв на вокзалi. Ранком побiг на зупинку трамваю, але тебе там не було. Наступноi ночi мене вигнали з вокзалу, i Я тинявся по вулицях мiста в надii зiгрiтись, бо стояв мороз градусiв п'ятнадцять. Зiгрiвся бiля труби тепломережi, там i заснув. Але то було пiвбiди, справжня бiда була вiд того, що тебе я знову не зустрiв на зупинцi. Я був в розпачi i рiшивйти до квартири, де ти жила. Але виявилось, що ти звiдти вибралась, а куди – невiдомо. Однi сусiди казали, що твiй чоловiкперевiвся працювати в iнше мiсто, iншi говорили, що твiй чоловiк набрав кредитiв, i тепер ви разом зникли в невiдомому напрямку.Що я мусив робити? Звичайно, шукати, хоча моi пошуки можна порiвняти з пошуком голки в копицi сiна. Я ходив туди, де ти ранiше працювала, але нiхто не знав, куди ти поiхала. Я залишав листи для тебе, щоб ти вiдгукнулась подругам з якими ти працювала. Марно. Та ось одна спiвробiтниця менi сказала, що мала вiд тебе вiсточку, i живеш ти в мiстi Д. Це уже була надiя. Менi треба iхати туди i я обов’язково повинен зустрiти тебе там.. . От тiльки грошi на поiздку….

На цьому лист закiнчувався.

– Нещасний чоловiк. Пропав iз-за жiнки. – Сказав дiльничний.

– Це як сказати. – вiдповiв слiдчий. – Треба вияснити його особу. Запроси наш центр, може вiн мае якiсь данi про нього.

– Можна по банках пройтись, там повиннi впiзнати свого спiвробiтника.

– Тоже вiрно. Займись цим.

Фiаско Хоттабича

Люди звикли скаржитись: на мокрий дощ, на спекотне сонце, на стрiли Амура, що без розбору пуляе той стрiлець i в молодих, i в старих, i в нежонатих, i в жонатих. Нiхто не знае, коли й де та стрiла наздожене, а тому захисту вiд неi нiякого.

От i у Володимира М. стрiла влучила, коли той iшов чи то до магазину, чи то до стадiону. Та коли стрiла та поцiлила Володимира, то вiн враз забув, куди йшов, а пiшов туди, куди повiв його Амурчик. Звичайно, то була красуня, якоi свiт не бачив, то не буду й слiв витрачати на опис ii краси, а от скiльки чоловiкiв кругом неi в'юнилося, то не перерахувати. Але Вовка мав надiю, що вона вибере саме його, тому що стрiла Амура йому в серце попала, а iнших поцiлила кого в руку, кого в ногу, а декого то й взагалi у сiдницю. От тому вiн i наважився пiдступитися до красунi з такими словами.

– О, незрiвнянна моя царице, вершино бажань моiх та океане пристрастi, погляд твоiх чарiвних очей позбавив мене сну та апетиту…

– Що-що? – зовсiм по-простому запитала вона.

– Я кажу, що зiрки обiцяють нам безмежне щастя. Я буду твоiм найпалкiшим прихильником, я подарую тобi кохання, якого нiхто не знав.

– Хлопчику, та не пiшов би ти пiдтри чорти зi своiми фантазiями, – сказала вона i подивилась на нього такимпоглядом, що Вовцi стало холодно, нiби вiн попав на Пiвнiчний полюс. Чи треба говорити, в яку прiрву печалiпотрапив юнак, вiд якоi люди ще не придумали жодних лiкiв? Хотiв у книгах знайти Вовка розраду, але марно. Якось вiн узяв до рук книжку про великого та могутнього чарiвника Гасана Абдурахмана iбн-Хоттаба. Читав вiн ii, але нiчого не бачив, бо сльози застилали йому очi. Декiлька сльозинок впало на сторiнки вiдкритоi книги.

– Чом ти сумуеш, о вельмишановний Волько? – почув раптом юнак чийсь голос. Вiн аж здригнувся вiд несподiванки.

– Хто тут? – запитав юнак.

– Це я, Волько, твiй вiрний слуга, великий Гасан Абдурахман iбн-Хоттаб.

– Старий Хоттабич!

– Так, о мiй повелителю!

– Я не твiй повелитель, бо мене звати не Волька, а Вовка.

– Нiчого. Вiдтепер ти станеш моiм повелителем, бо я завжди приходжу на допомогу тим, хто потрапив у бiду. Розкажи менi про твое нещастя, i я до¬поможу тобi.

– О, великий чарiвник Гасане Абдурахмане iбн-Хоттабе, навiть тобi не пiд силу змiнити суть людини: з холодноi робити горячу, iз злоi – добру, iз жорстокоi –лагiдною.

– О, Волько, Волько, ще не було такоi справи, якоi б я не здужав. Говори.

– Розумiеш, я покохав. – i юнак почав розповiдати про те, як вiн покохав прекрасну дiвчину, яка своею красою затьмарила сонце, як вiн намагався завоювати ii серце, але отримав тiльки презирливий погляд.

– О мiй повелителю, в цiй справi нема нiчого складного. Я влаштую все це в один момент. Тiльки ось висмикну волосину з бороди та скажу заклинання.

– Зупинися, старий Хоттабичу. Не хочу я нiякого чародiйства, дiвчина зi своеi волi повинна покохати мене.

– Ну, тодi я тебе зроблю прекрасним принцом, i вона не зможе не покохати тебе, бо принцiв чекають та кохають усi дiвчата.

– Вона покохае не мене, а мiй титул та мое багатство. Не хочу я такого кохання.

– Ну, тодi, тодi… я вiдправлю тебе з нею на Багамськi острови. Гаряче сонце, сине море та золотий пiсок – це так добре розтоплюе жiночi серця.

– Ти мене зовсiм не розумiеш. Я хочу, щоб вона покохала мене, а не тi блага, якi я буду iй доставляти!

– Я тебе не розумiю, вельмишановний Волько-Вовко.

– Я теж не розумiю. Якщо болять зуби, то можна вирвати хворого зуба, i бiль минеться, але коли болить серце, то його ж не вирвеш з грудей.

– Зуби в мене теж колись болiли, але серце нiколи.

– Щасливий ти чоловiк. Ти не знаеш, що значить терпiти муки вiд ii байдужостi, коли хочеш бачити ii, слухати ii, килимом лежати бiля ii нiг.

– Ти хочеш бути килимом?

– Так, килимом, на який би ступала ii нiжна нiжка.

– Я це можу зробити, але…