Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Прилетить як вiтер наречений твiй.

Як його зустрiнеш, як його приймеш –

Так тодi й у шлюбi, доню, проживеш.

ПРИСПІВ

Вчора соловейко у саду спiвав,

Кликав зозуленьку, щастя закликав.

Це длятебе, доню, неба добрий знак –

Вiрно тебе любить твiй жених-моряк.

ПРИСПІВ

Ой, летять лелеки гостями до нас

Проводжати, доню, твiй дiвочий час.

День сьогоднi в тебе – наче борозна:

Вчора ти юначка – завтра ти жона.

ПРИСПІВ

Наташа. (Потягуеться) Ой, я тiльки заснула, бо все думки рiзнi в голову лiзли.

Мати. А я взагалi не лягала, бо все поралась по хазяйству. М’ясо на котлети крутила, холодець варила, вiнегрет кришила.

Наташа. А Настя приiхала?

Мати. Ще не приiхала.

Наташа. Що ж це робиться? Коли ж вона зробить менi зачiску? Не розумiю, мама, як ви тут в селi без перукарнi обходитесь?

Мати. Нам особливо нема коли i до перукарнi ходити. А, якщо вже дуже треба постригтись, чи зачiску зробити, то iдемо до мiста.

Наташа. Нi, я нiколи не залишусь в селi. Це ж такий отстой.

Мати. Ми вже звикли.

Наташа. Мамо, я ж тебе просила, щоб ти познiмала отi фотографii зi стiн.

Мати. Та чого ж то, доня, iх знiмати, то ж нашi батьки, дiди, родичi.

Наташа.В мiстi вже такого не роблять. Приiдуть гостi, побачуть таке, подумають, що ми справжнi селюки.

Мати. Хорошо, знiму фотогрфii, а пiсля весiлля повiсю iх на мiсце.

Наташа. Мамо, i ти слiдкуй за татом, щоб вiн не напився передчасно, а то буде потiм воду варить.

Мати. Не хвилюйся, я всю водку заховала в кладовку, i закрила на замок.

Наташа. І не забудь йому одягнути ту модну сорочку та краватку, якi я з мiста привезла.

Мати. Одягну, я iх приготувала.

Наташа. Мамо, а щастя е?

Мати. Звичайно, е.

Наташа. А яке воно?

Мати. Яке воно… Та таке ото… Навiть не знаю яке воно. Весь час крутися по господарствi, все турботи, то немаю коли i подумати про щастя.

Наташа. То виходить його немае?

Мати. Та чого ж немае. Є воно. От коли в сiм’i все добре, коли чоловiк i жiнка розумiють один одного, коли всi здоровi в сiм’i. а ти знайшла хорошого хлопця, виходиш за нього замiж – це i е наше щастя.

Наташа. А чому ти зi смутком про це говориш?

Мати. Тому що виросла ти вже i покидаеш нашу хату.

Наташа. Та я ж буду в гостi до вас приiздити.

Мати. То вже не те. Ти будеш вже з чоловiком. А як воно там буде, то нiхто не знае.

Наташа. Та добре все буде. Ось подивися, Льоша хороший чоловiк. (Показуе фото).

Мати. Та всi вони добрi та лагiднi, коли женихами ходять, а от, коли женяться, то зовсiм iншими стають.

Наташа. Мiй Льоша, не такий.

Мати. Дай-то бог. Тiльки ж пiдеш вiд матерi, то хто тобi чаю до лiжка подасть, чи то волосся твое розчеше.

Наташа. Оце ти менi нагадала, мамо, бо я все думала – думала що менi робити.

Мати. Про що ти?

Наташа. Та оце чи я буду з чоловiком жити, то хто повинен в лiжко чай подавати – я йому, чи то вiн менi?

Мати. Складне ти менi питання задала. Навiть не знаю що тобi сказати. Це залежить вiд того – хто бiльше поважае свою половинку. Якщо чоловiк бiльше поважае дружину, то вiн буде подавати чай в лiжку, а якщо дружина – то вона буде подавати.

Наташа. А менi, здаеться, що я дуже – дуже поважаю Льошу i менi хочеться йому вранцi зробити щось приемне – приемне, але ж менi хочеться узнати чи вiн мене теж поважае i тому б хотiла я полежати, дiждатися поки вiн це зробить.

Мати. Ой, хитрунка ж ти в мене. Будете жити, потiм i розберетесь кому подавати чай в лiжко.