Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

– Так, виросли, – в голосi лiкаря почуваеться смуток. – Тiльки якось вони зайшли до моргу, хтось iз персоналу залишив вiдчиненими дверi, i з'iли там щось негарне, бо ж знаете, якi там санiтарнi умови, то всi i видохли. Вiн тяжко зiтхнув. – Яка тiльки халатнiсть присутня в наших стiнах.

– Дуже жаль ваших курчаток. Хороший би з них супик був.

– Так. А ось у вас несвiже яйце.

– Не можебути!

– Подивiться самi. Воно ж геть запливло.

Дiд прижмурив лiве око, додивився на яйце.

– Дiйсно, запливло. Мабутьпоклажувзяв.

Тут вiдкрилися вхiднi дверi i показуеться в них забинтована голова.

– Що таке? – суворо питае хiрург.

– Голова болить, не можу терпiти, – стогне пацiент.

– Ви що, не бачите що я зайнятий? – роздратовано говорить хiрург. – Закрийте дверi i чекайте, поки вас визвуть.

Забинтована голова поспiшно зникаеза дверима.

– Що там ще бабаваша передала?

Старий знову полiз до сумки i витягнув звiдти ще один, пакунок, який передае лiкарю. Той, тримаючи його в руцi, прикинув на скiльки затягне.

– Кiлограмiв зо трибуде, – задоволено говорить вiнiрозгортае пакунок. – Ой, та що ж це ви стiльки колодочок залишили. Моя дружина бувае дуже незадоволена, коли птиця необщипана.

– Та оце ж баба недобачае,то, й залишила.

– Так ви бабу присилайте, ми iй окуляри припишемо. З вами приемно працювати. Другi приходять сюди, починають кричати,вимагають книгу скарг, погрожують:«Я буду жалiтись на вас… Я вам влаштуюкошмарне життя». Чого кричати,до кого ти пiдеш? Хiба що до господа бога швидше i без чергипопадеш зi своею скаргою. Незаперечую, можливо,там i справедливiше царство, але ж нiхто звiдтине повертався з резолюцiею Всевишнього.

– Воно то може й так. Кажуть, гарно там,де нас немае,– пiддакуе дiд. Хiрург знову пильно придивляеться доптицi.

– Дуже жаль, що ви не обiбрали, як слiд, качку, дружина буде кричати. Мабуть я зараз сам обберу колодочки.Ви ж нiкуди не поспiшаете?

– Нi.

– То почекайте, а я обберу колодочки, щоб не розстроювати дружину, бо ж знаете, якi вони буваютьемоцiйнi…

– Так, я вас розумiю, i звичайно, почекаю. Менi та не знати примх жiнок.

Хiрург витягуе з тумбочки пiнцета i починав висмикувати колодочки. Операцiя затягуеться. Та ось i з куркою покiнчено. Хiрург обережно кладе ii на стiл.

– Менi роздягатись? – знову запитуе старий.

– Не розумiю, ви що – до банi прийшли, чи то на конкурс красоти, що вас тягне так роздягнутись?

– Але ж ви будете оглядати мене? – з надiею запитуе старий.

– Навiщо менi вас дивитись в натуральному, видi. Я i так бачу вашу хворобу. Ось вам мiкстура. По двi столових ложки приймати вранцi, в обiд i увечерi.

Лiкар вручае дiду пляшечку з лiками. Той з недовiрою дивиться на тi лiки, а потiм говорить:

– Пробачте, але ж таку мiкстуру менi минулогоразу давали, коли на мене, розумiете, напало…, у нас люди кажуть «швидка Настя».

– Що за вiдсталiсть?! Це ж унiфiкованi лiки вiд усiх болячок. Рекламу по телевiзору треба дивитись. Ви вiльнi, не затримуйте, бо на мене хворi чекають. До побачення. – сказав поспiшно хiрург, а потiм, вiдчинивши дверi, гукнув до коридора:

– Слiдуючий.

Скарга

Нi, так далi неможна, – сказала, вилiзши з нори, Миша. – Вигребли цi коти все до щенту! Облазила всю комору i не знайшла нi зернинки.

– Чому ти дивуешся? Коти, то справжнi майстри, вмiють ховати кiнцi в воду, – мудро зауважив Горобець, що сидiв на даху.

– Мене що дратуе? Вони ж на нас з тобою i спишуть цю нестачу, мовляв, це ми розтягнули зерно по норах та гнiздах.

– Чи менi не знати iхньоi пiдступностi? Бачиш, у мене скалiчене крильце? То дiло iхнiх кiгтiв!

– Отакi коти нацькують на нас людей, а тi на нас полюють. Капкани, сильця, тровлене зерно пiдкидають! Куди я подiнусь зi своiми дiтками? – побивалась Миша.

– Що зробиш? Нiчого! Бо в них все схвалено, – поспiвчував Горобець.

– Нi! Я цього так не залишу! – Миша стала раптом рiшуча та смiлива з вiдчаю. – Я виведу на чисту воду цих котiв.

– Нероби цього. Краще б ти не висовувалась зi своеi нiрки, – порадив по-доброму Горобець. Але Миша не послухалась його i пiшла до Їжака, Той справдi був пан принципiальний i всiх, незважаючи на чини та достатки, колов своiми голками. Але у нього був один маленький недолiк – вiн дуже полюбляв мишей.

Скаржницю вiн прийняв, але нiхто пiсля того ii вже не бачив.

Таемна зброя «Сокола»!

Знову цей дощ, чи то небо там прорвало, що воно лье i лье. – сказав незадоволено Форвард поглядаючи наверх.

– Унылая пора – очей очарованье,– спробував пожартувати Захисник.

– Той, хто сказав цi слова, мабуть, не мокнув пiд дощем, як ми з тобою,– закинув невiдомо кому докiр Форвард.

– Так. – погодився захисник.

– Якщо дотримуватись iстини, то краще сказати – грипозна пора. Особливо це вiдноситься до мене,оце тiльки промокну, чи навiть ноги промочу i вже схопив нежить, температура пiдскочила.

– То треба тодi ноги в гарячiй водi з гiрчицею парити.

– Пробував я, не допомагае. Двужинка i банки ставить, i розтирае спиртом, теж не допомагае. Роки вже не тi. Ранiше менi було байдуже чи то дощ надворi чи то снiг, чи мороз, а зараз тiльки починаеться якась катаклiзма з природою, то мене починае викручувати, нiби на прасцi.

– То може б вже закiнчували виступи в великому спортi?– обережно порекомендував захисник.