Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

– Роби мене килимом, роби. Я все життя буду вдячний тобi.

– А раптом тобi не сподобаеться?

– Що ти говориш, Хоттабичу! Бути поруч з нею… Що може бути бiльшою насолодою? Мерщiй роби мене килимом i неси в ii спальню.

– Добре, Волько-Вовко, я виконаю твое бажання. Готуйся, – чарiвник висмикнув з бороди волосину, сказав слова заклинання, i Вовку невiдома сила понесла до спальнi красунi. Що то було за блаженство! Бачити ii, вдихати аромат ii парфумiв, чути ii рiвне дихання увi снi. А коли вона ставала своею нiжкою на килим, то Вовка задихався вiд захвату.

Старий Хоттабич тим часом знову залiг мiж сторiнками книги. Але минув якийсь час, i спокiй чарiвника було порушено. Хоттабич почув, як хтось пробуе розгорнути книжку.

– Хто тут? – запитав Хоттабич.

– Це я, Волька-Вовка.

– Що трапилось?

– Не можу я цього переносити. Це вище за людськi сили.

– Та говори, що сталося?

– Як я помилився! Я ж думав, що тiльки вона буде ходити по менi своiми чарiвними нiжками. Але хто ж по менi тiльки не топтався: i худi, i товустi, i лисi, i бородатi… А вчора, вчора вони удвох валялися поменi, його бридке тiло торкалось ii i мене… Я не витримаю цього, я втрачу розум.

– Давай я знову зроблю тебе людиною.

– Не знаю… Я повз дотебе з таким бажанням, а от тепер i не знаю, що менi робити. Якщо я стану людиною знову, то як я ii побачу? Що я робитиму без неi?

– Менi боляче дивитись на твоi страждання, о вельмишановний Волько-Вовко. Не розумiю, через кого ти страждаеш? Вона ж продажна дiвка.

– Не смiй так говорити про неi!

– Але ж то правда… Я тобi дам багато грошей, щоб ти купив ii на нiч.

– О, пiдлий дiдугане, як можеш ти менi таке пропонувати! Я ж кохаю ii, i менi потрiбна душа, а не тiло. Та що з тобою говорити, пеньок ти неотесаний, – сказав Вовка i поповз знову до спальнi красунi.

Хобi.

Кожна людина мае свое хобi. Один марки збирае, iнший iномарки – це, так би мовити, вiддушина, яка робить життя бiльше-менш стерпним. Мое хобi трохи незвичне, але я вважаю, що воно найкраще. Я люблю ходити по супермаркетах – це не тiльки нi з чим не зрiвнянне задоволення вiд споглядання багатства наших прилавкiв, а мiй прямий бiзнес. Подiлюся своiм секретом.

Ранком заходжу до розкiшного супермаркета, щоб узяти собi дещо на снiданок. Я не дрiб'язковий i люблю жити на широку ногу: кава «Манхеттен», бутерброди з салямi та чорною iкрою, цукерки «Пташине молоко». Коротше кажучи, снiданок на кругленьку сумму тягне. Тiльки цi грошi я не понесу до каси, щоб збагатити «новоукраiнця», а залишу в своiй кишенi. Хоча насправдi тих грошей у мене й заводу не було, в кишенi моiй дiрка, але оскiльки я не снiдаю ранком, то можна вважати, що я заощадив тi грошi для себе. Вiдчуваю, що не всi зрозумiли, звiдки в мене взялися цi грошi. Не дивно, бо це вища математика. В школi я довго не мiг зрозумiти, що таке уявна одиниця.Але тепер на власному життевому досвiдi, коли на прилавку густо, а в черевi пусто, допер, що воно таке «уявнi числа». Отой червонець – також уявне мое багатство, але оскiльки iншого не маю, то радий i такому.

На обiдi я можу заощаджувати ще бiльше, позаяк люблю украiнський борщ з курятиною, сибiрськi пельменi зi сметаною, а також свiжi овочi. Для вiдтворення енергетичного балансу людина повинна з'iдати не менше двох кiлограмiв свiжих овочiв. Порахуйте, скiльки я валюти зекономив, коли не поiв тих продуктiв. Увечерi я iм тiльки екзотичнi плоди з тропiчних краiв. Невигiдно, але я не звик економити на власному здоров'i. Тепер ви можете уявити, скiльки грошей я заощаджую щодня на самiй тiльки iжi. А я ж заходжу ще й до промтоварних магазинiв, уявляете, якi в мене там можливостi для економii?

Чобiт на зиму не купив, шапку з хутра цiнних порiд не взяв – i вже маю цiлий скарб. Шкарпетки менi не потрiбнi, зi староi сорочки зробив безрукавку, на трусах латку поставив – i всi кошти надходять до мого фонду економii. А якщо сюди долучити грошi, що iх я заощаджую на транспортi?.. Уявляете, бiжу за трамваем: три гривнi туди, три гривнi назад – щодня по 6гривен економii, це теж немалi грошi. А це вирiшив велосипеда купити, щоб таксi доганяти, – так бiльше накопичу, але менi сказали, що коли трiшки докласти, то можна придбати старенького «Запорожця».

Поiхав на ринок, а там стiльки тих лiмузинiв! Мiй «Запорожець» виглядав справжнiм анахронiзмом. Сподобався менi там чорний «Мерседес». Я побiг до унiвермагу. Не купив собi холодильника «Норд» – навiщо вiн менi, бо нема чого зберiгати?. Вiдмовився вiд пральноi машини, телевiзора, ще деяких речей, вiд яких ми вiдмовились у перехiдний перiод до золотого вiку. От i нашкрiб грошенят на «Мерседеса». О, це було таке задоволення: сiсти за кермо класного лiмузина i промчати на всiх парах трасою! Але вершиною задоволення длямене було те, що я мiг вiльно iздити мимо поста ДАІ i нiхто мене не чiпав, бо вони ж не знали, що я в автомобiлi iхав! А я мчав собi i мало не помирав зо смiху над ними: «А що, здерли з мене штраф? Маете хабар? Дзуськи!» Й отак промайнув повз них туди й назад, потiм ще раз – i регочу вiд задоволення, що з носом лишив даiшникiв. Та одному служацi-iнспектору це не сподобалось, i вiн накинувся на мене:

– Мужик, не стовбич тут, бери «колеса» в руки i мотай звiдси!

– А звiдки ви знаете, що я в автомобiлi iду? (Примiтка автора. Мiй герой, на жаль, не знав, що наблатному жаргонi «колеса» i черевики – одне i те ж).

– У якому ще автомобiлi? – здивувався iнспектор.

– У чорному «Мерседесi».

– З тобою все зрозумiло, – сказав iнспектор, i мене вiдправили в психушку. Менi тут непогано. Одне лише зле: не можу займатися улюбленим бiзнесом. Ажаль: такi ж були можливостi…

У хiрурга.

До кабiнету хiрурга обережно заходить чоловiк рокiв 60-ти з морщинистим обличчям. В руках вiн тримае сумку iз квiтчастоi матерii, яку перекладае iз руки в руку, нiби не знаючи, що з нею робити. Лiкар, який заповнюе якусь бумагу, вiдрива очi вiд стола i звертаеться до старого:

– Щоз вами?

– Та ось щось барахлить стало… – дiд поставив нарештi свою сумку i знiмае шапку та пальто. – Робив оце в полi та зiгнувся, а тепер не можунормально розiгнутись…

– Що ви робите? – лiкар здивовано дивиться на вiдвiдувача.

– Ви ж запитали, чим я хворiю, так я ж роздягаюсь, щоб ви подивились на мене, бо ж як не роздягнусь, то як ви подивитесь.

– Що у нас за нетямущий народ, – говорить лiкар. – Я вас запитав, що ви в торбi принесли?

– Ах, у торбi, – старий таемниче посмiхаеться i пошепки говорить, – це баба моя положила, бо говорить, що зараз без гостинця не лiкують.

– У вас баба – фiлософ.

–' Так вона хорощий ф1лософ: i пирiжки пече, i вареники варить, а якi вона галушки робить! Я одразу цiлу миску з'iдаю, а потiм ще й добавки прошу. Ото якби ви скуштували…

– Ми вiдхилилися вiд теми. Показуйте, що там у торбi.

– Зверху оце баба яйця положила, щоб не потовклися, – дiд витягае пакунок. – Тiльки зараз кури стали погано нестись. Ото тiльки настануть холода, то вони i не несуться,бо ми…

– Розмотайте,– наказав хiрург, – Я огляну.

Старий хутко знiмае з себе пальто.

– Навiщо ви знiмаете пальто?

– Та ви ж сказали, що будете оглядати, а як же ви че¬рез одяг побачите? Чи то вже наука так пiшла вперед, що наскрiзь бачите?

– Що за простота. Я яйця буду оглядати, а то може покидькiв менi принесли.

– Що ви говорите таке!В мене яйця прямо з гнiзда.

– Все одно треба перевiрити, – хiрург бере розмотане яйце i дивиться через нього на лампочку, потiм слухае його стробоскопом – Тепер я не вiрю словам, бо одна хвора принесла яйця, а поки вони лежали в кабiнетi, то з них курчата вилупилися. Довелосягоспiталiзувати.

– Кого?.. Курчат? – дивуеться старий.

– Яких там курчат. Хвору, щоб вона доглядала тих курчат,покивиростуть.

– І що, виросли вони? – запитуе дiд.