Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Мати. Так батько ж ранiше не таким був. Як прийшов з армii, в розшитому кителi, чоботи гармошкою, в голубому беретi з отакенною кокардою, а з лiвого плеча, чи то з правого, нi все-таки з лiвого плеча золотий аксельбант звисае, то всi дiвчата шаленiли вiд нього. Але батько вибрав мене.

Наташа. Так ви любили одне одного?

Мати. Мабуть, що любили.

Наташа. А де ж подiлась та любов?

Мати. Бiс його знае. Хоча я б не сказала, що мiй Петро такий вже поганий чоловiк. Вiн i добрий, i лагiдний, i майстер на всi руки – все ж в домi вiн сам зробив. От тiльки, коли вiн нап’еться тодi нiби його хто пiдмiняе.

Наташа. І нащо ото хтось водку ту придумав?

Мати. Придумали ж ото хтось нам на горе i тепер всi ми мачаемось. Та що це ми про таке сумне, краще розкажи чим же сон твiй закiнчився.

Наташа. Та ото ж я кажу, що зайшов той чоловiк чи то iнопланетянин, а тут вже й ти мене розбудила.

Мати. А ти хоч роздивилась того чоловiка?

Наташа. Нi, не встигла, та i дивний був якийсь той чоловiк. Такий здоровий, ледве в нашi дверi помiстився.

Мати. Дивний сон. Щоб це могло значити? Поле, лiтак, iнопланетянин…

Наташа. Жаль що в нас немае тлумачника снiв, то ми б там все вичитали.

Мати. Тлумачника немае, але ось прийде до нас баба Даша, вона все знае, вона нам i розкаже…

Наташа. Яка баба Даша?

Мати. А та що живе на краю села.

Наташа. Навiщо ти ii позвала! Всi ж кажуть, що вона вiдьма, з нечистою силою знаеться.Ще на мене порчу наведе.

Мати. Не вiдьма вона, а знахарка. І вона всi обряди, звичаi знае та навпаки нечисту силу з хати вигонить i заговори ставить. Багато людей до неi звертались i вона допомагала iм.

Наташа. Не хочеться менi бачитись з нею в такий день. Вона така страшна.

Мати. Це ж для твого добра все робиться. Так що вставай поки ii немае та вмийся та халата одягни.

(Дiвчина встае та неохоче йде в ванну, а мати складае постiль.Через деякий час Наташа повертаеться причесана в халатi).

Наташа. Мама, а ви шампанське приготували?

Мати. Так.

Наташа. Двi пляшки?

Мати. Так.

Наташа. І стрiчкою iх перев’язали?

Мати. Так.

Наташа. А якого кольору?

Мати. Червоного.

Наташа. А ложки туди прив’язали?

Мати. Так. Двi срiбнi ложки зв’язали iх хрест – навхрест.

Наташа. Вiрно. Менi так дiвчата казали.

Мати. Та ми теж звичаi знаемо. А ось i баба Даша йде.

Наташа. Я так боюсь ii.

Мати. Чого тобi боятись ii, вона ж не з рогалем.

Наташа. Всеодно боюсь.

(Заходить баба Даша).

Баба Даша. Добрий день цiй хатi. (Хреститься).

Мати. І вам добрий день.

Наташа. Добрий день.

Баба Даша. Ой, яка ж у нас наречена гарна, а ще зовсiм недавно голопупа по вулицi бiгала.

Мати. Та це було так давно.

Баба Даша. А менi, здаеться, що тiльки вчора.

Мати. То чужi дiти так непомiтно ростуть, а з своiми треба потягатися, поки iм ради даси.

Баба Даша. Та я ж бачу, що випестили так свою доньку, що любо – дорого подивитись. А пам’ятаеш ти моя красуня, як ти в моему садку грушi крала.

Наташа. Не крала я вашi грушi.

Баба Даша. То Настя твоя подружка крала, а ти на шухерi стояла та й не вглядiла, як я пiдкралась та кропивою тебе по ногах. Ти як закричала та тiкати… Було ж таке?

Наташа. Не крала я вашi грушi.

Мати. Та дiти ж були. Що ти з ними зробиш? Захотiлось iм грушок от i полiзли, вони ж ще нiчого не розумiли. Це вже потiм я iй розтолковувала, а батько ще й поясом добавив.

Баба Даша. Та я ж що… Хiба менi жалко тих груш. Пiдiйдiть, попросiть у мене, то я нiколи не вiдмовлю, але, коли самi лiзуть, то я не люблю цього – це грiх.

Мати. Пiсля того Наташа нiколи по чужих садках чи то городах не лазила.