Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Баба Даша. Та я знаю. Ваша Наташа золота дитина, то все Настя, на неi багато людей жалiлось.

Мати. Так менi теж доводилось чути.

Баба Даша. І тут нiчого дивного, бо батьки ж в неi такi безсоромнi, а яблуко вiд яблунi недалеко падае.

Мати. Звiсно, що так.

Баба Даша. Наречена е, а жених же де?

Мати. Скоро прийде.

Баба Даша. Що там за жених? Бо в селi нiхто i не бачив, який то жених.

Мати. Хороший жених. Його батьки два магазини бiля ринку тримають в мiстi.

Баба Даша. Завидний жених… Тим бiльше треба поставити захист вашому дому вiд нечистоi сили, порчi та сглазу, бо знаете ж у нас якi люди завиднi.

Мати. Так.

Баба Даша. Менi весь час згадуеться анекдот. От сказали одному чоловiку, загадай собi бажання, ми все тобi виконаемо, але при умовi, що сусiду буде вдвое бiльше твого. От ходив – ходив той чоловiк, мучився, думав – думав яке йому бажання загадати i надумав. Прийшов i сказав: «Виколiть менi одне око».

Мати. А сусiду два, значить, виколять.

Баба Даша. Звичайно. Так оце ж я думаю, як це в нас вiдповiдае дiйсностi.

Мати. Дiйсно так.

(Весь час, коли баба Даша розповiдае анекдот, вона витягае зi своеi сумки своi речi: миску, пляшку з водою, свiчку. Запалюе свiчку, потiм наливае в миску води).

Баба Даша. Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталiю. Амiнь, амiнь, амiнь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталiю. Амiнь, амiнь, амiнь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталiю. Амiнь, амiнь, амiнь…

(Потiм вона кидае в воду пучок солi, а потiм запалюе три сiрника, якi дуже ярко займаються i знову каже молитву).

Баба Даша. Вийди нечистий дух з раби Божоi Наталii, iз голови, iз рук, iз нiг, iз живота, iз кишок, iз серця, iз печiнки, iз селезiнки, iз всього органiзму. Іди бiль туди, де трава не росте, де вiтер не вiе, де сонце не грiе. Іди в бездну, на дно… Амiнь, амiнь, амiнь… Так випий тепер цього.

(Пiдносить миску з водою, до лиця Наташi. Та кривиться).

Наташа. Мама, я не хочу, воно таке.

Мати. Треба, доця. Треба.

(Через силу Наташа робить ковток).

Баба Даша. От i добре… Тепер ми освятимо цiею водою вашу хату i вся нечиста сила забереться звiдси геть.

(Баба Даша вмочае кiсточку в воду i ходить по хатi, i все обризкуе все в кiмнатi, примовляючи: «Свят, свят, свят». Вийшла в iншi кiмнати, на подвiр’я. Наташа i мама тiльки дивляться одне на одного, видно це таiнство iх зачепило за живе. Входить баба Даша).

Баба Даша. Так. Тепер ми загадаемо бажання. Чого б ти хотiла, Наташа?

Наташа. О, я б багато чого хотiла. Щоб у мене все i в домi було, щоб ми з чоловiком по рiзних краiнах поiздили, до Парижу дуже хочу, щоб дiточки були красивi i здоровi…

Баба Даша. Хорошо, хорошо. Ось тобi святий лист, це я його усамому Киевi брала, у святих отцiв з Печерськоi лаври i ось тобi ручка. Це теж я привезла з Киева. Запиши цi бажання на листок, а можеш iще додати туди таемнi забаганки, цього нiхто не буде бачити, тiльки Бог. (Передае Наташi листок i ручку, вона сiдае до столу i пише).

Мати. Ой, якi ми вам вдячнi. Ми вам за все заплатимо.

Баба Даша. Та менi ж не треба грошей. Я щоб ви були щасливi. Я завжди тiльки добро люблю робити… Так менi моя мама казали. Ти ж знала мою маму.

Мати. Та хто ж не знав вашу маму, бабу Горпину. Така вже лагiдна та привiтна була. Зi школи бувало йду, а вона менi на зустрiчае i цукеркою пригощае… Царство iй небесне, земля нехай буде пухом.

Баба Даша. Царство небесне, земля iй пухом буде. Так кажеш, що жених багатий, двi крамницi тримае.

Мати. Так двi крамницi, тiльки поки там батьки торгують, але вiн iх же наслiдуе, бо один вiн у них син.

Баба Даша. А батьки ж якi там у нього?

Мати. Та ми iх i не бачили.

Баба Даша. Отакоi тобi. Що це за чудасiя – дiти женяться, а свати навiть не бачили одне одного. Як же ви дiтей сватали, як благословення давали?

Мати. Та хто зараз благословення те просить. Приiхали вони до нас та й кажуть, що подали заяву в ЗАГСi. Ото i все сватання, знаете, яка зараз молодь пiшла.

Баба Даша. Такi часи настали. Не знають люди, що творять.

Мати. Любов кажуть.

Баба Даша. Та яка ж то любов. Засвербить одне мiсце i вже любов. От у нас було! Хiба так як зараз. Мiсяцями ходили пiд вiкнами, щоб дiвчина звернула на них увагу. А щоб заговорила до хлопця, то вже не менше пiвроку повинен пiд тином стояти.

Мати. Так ранiше батькiв слухали.

Баба Даша. Звичайно, що слухали i толку бiльше було. Тодi вже як сходились, то на все життя, а зараз тiльки весiлля вiдгуляли, то вже й розводяться. А чому так робиться?

Мати. Не знаю.

Баба Даша. Тому що дiвчата не поважають себе, немае в них гордостi i хлопцi так легковажно до них ставляться. От мiй Дмитро, царство небесне йому, скiльки за мною ходив: я до криницi i вiн за мною, я до коров i вiн за мною, я в крамницю вiн слiдом – а я виду не подавала, що вiн мене цiкавить. А чому так поступала? Тому що горда була, цiну собi знала, нiби говорила Дмитру – та в мене таких як ти десятки будуть, сотнi. А зараз слово хлопець тiльки сказав дiвчинi, i вона розтанула, як холодець.

Мати. Так. Дiвчата не знають собi цiни. П’ють, курять – то хлопцi i не поважають iх.

Баба Даша. Пройшло бiльше пiвроку нiж я погодилась вийти в вечорi на побачення. Сказала, а не вийшла. Чи то забула, чи то мама не дозволила, царство iй небесне, мудра була жiнка. Вiн цiлу нiч пiд вiкнами стояв. Я вранцi корову до череди вигоню, а вiн стоiть, iскри з очей сипляться, але мовчить. Нiчого, каже, бувае, приемно на свiжому повiтрi посидiти, зiрки порахувати. А скiльки ж ти нарахував, питаю його. Та до тридцяти тисяч нарахував i збився потiм.

Мати. Залiзна витримка була у вашого чоловiка. Зараз таких не знайдеш.

Баба Даша. Звичайно. А чому? Тому що дiвчата такi. Наступного разу вiн нарахував аж сто двадцять три тисячi дев’ятсот п’ятдесят чотири зiрочки. Бiльше не змiг, бо свiтати стало… Ото звiздар був мiй покiйний Дмитро, царство йому небесне. Ото любов… Тiльки пiсля того я дозволила йому за руку мою взятись.. А зараз у них…

Наташа. Я вже написала своi бажання.

Баба Даша. От i добре, а тепер давай манi цей листочок, а ти, Оксана, пiди i принеси менi трiшки жита, яким зiбралась посипати наречену.

(Мати виходить iз кiмнати, а баба Даша пiдпалюе листок i говорить: «Свят, свят, свят»).