Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Наташа. Із бiлого золота. Це iз Швейцарii менi Льоша привiз вiд Франка Мiллера.

Настя. (примiряе). Блиск, супер. Я теж таке хочу… Негайно треба виходити замiж. Де ти вiдкопала собi такого жениха?

Наташа. В поiздi познайомились.

Настя. Давно?

Наташа. Рiк назад.

Настя. А менi нiчого не говорила. Ух, тихоня, така собi. А туфлi якi? Теж фiрма.

Наташа. Туфлi з Італii вiд Маркопiццi.

Настя. Клас.

Наташа. Я сама на нього особливо не надiялась. Познайомилась, вiн став присилати СМС то з Марселя, то з Владивостоку, то з Нью – Йорку. Я йому стала вiдповiдати на них, а потiм вiн приiхав i запропонував одружитись.

Настя. Як романтично. Я теж хочу познайомитись з морячком.

Наташа. Не хвилюйся. Познайомлю, у нього буде боярином, теж моряк, вони разом плавають. Звуть його Костя.

Настя. Ти мене заiнтригувала. Так менi негайно треба привести себе в порядок.

Наташа. Спочатку зроби менi зачiску, а потiм вже приводь себе в порядок.

Настя. Звичайно. Так що будемо робити?

Наташа. Ти спецiалiст. Ти i вирiшуй.

Настя. Зрозумiло. Для весiлля зачiска повинна бути нарядна i урочиста. Так у тебе густе довге волосся, то можна заплести «рибну косу», або французьку косу.

Наташа. Тобi виднiше. А може щось iнше. Менi коси не дуже хочеться, бо в школi надоiли.

Настя. Добре. Тiльки оцiню тебе. Обличчя в тебе овальне, нiс нормальний, шия теж. Значить тобi пiде люба зачiска. Робимо локони, укладаемо iх паралельно i покриваемо лаком. Спереду пускаемо маленькi пейсики, щоб чоловiки з розуму з’iхали, чому вони ранiше обiйшли увагою таку дiвчину. Гаразд.

Наташа. Гаразд.

Настя. Приступаю.

(Деякий час вона мовчки робить зачiску, потiм Наташа не витримуе).

Наташа. Я все – таки зателефоную зараз Льошi. Щось довго вiн менi не дзвонить.

Настя. Дзвони.

(Наташа набирае номер).

Наташа. Алло… Алло… Льоша… Це не Льоша, а хто ж тодi?.. Костя, це ти?.. Це Наташа, а де Льоша?.. Миеться у ванi?Але ж вiн обiцяв зразу подзвонити… Хорошо я буду чекати.

Настя. Ну що?

Наташа. Миеться у ваннi. Я тут хвилююсь, а вiн…

Настя. Що ж тут дивного. Жених же повинен бути чистим.

Наташа. Мiг би спочатку подзвонити.

Настя. Значить, не мiг. Чого тобi хвилюватись, вашi ж заяви лежать в ЗАГСi?

Наташа. Так лежать.

Настя. Тож нiкуди вiн не дiнеться. Вiн же кохае тебе?

Наташа. Здаеться, що так.

Настя. Чому так невпевнено?

Наташа. Не знаю. В нас все розвивалось так незвичайно. Можна сказати роман в листах Вiн такi хорошi листи по iнтернету менi писав, вiн такий розумний, такий начитаний, в мистецтвi розбираеться. І писав листи так оригiнально: «Я пишу тобi з тих островiв, де писав генiальнi картини Поль Гобен», або «Я пишу тобi з тих мiсць про якi писав Джек Лондон», або «Я пливу тим курсом, яким розшукували експедицiю капiтана Гранта». Менi було соромно, бо я не знала нi Поля Гобена, нi мiсць про якi писав Джек Лондон, нi автора «Дiти капiтана Гранта». Менi захотiлось пiдтягнутись до його рiвня i я стала читати, i вiдкрила для себе новий прекрасний мир: я була в захватi вiд Асi, я полюбила мадам Боварi i плакала за нещасну долю Анни Каренiноi – це було так несправедливо страдати за велике кохання.

Настя. Ти ж не хочеш повторити ii долю?

Наташа. Нi, але кохати б так як вона – хотiла б. З часом я стала з нетерпiнням чекати його листи i любила iх читати пiд музику Бетховена «До Луiзи», або Шопена.

Настя. Ти навiть класику слухаеш?

Наташа. Так це вiн мене привчив i я вдячна йому така. А ще вiн такий добрий, сердечний. Одного разу вони зайшли в порт, в якусь бiдну африканську краiну… Хлопцi, його друзi пiшли зразу ж до бару, подивитись на мiсцеву екзотику, а вiн залишився на кораблi.

Настя. Значить, не бабник.

Наташа. Можливо. Так от вiн сидiв, читав книжку, а потiм вирiшив прогулятись по набережнiй. Іде вiн, аж баче чоловiк сидить на березi i плаче, ноги в нього забинтованi. Льоша пiдiйшов i став його запитувати, що до чого.

Настя. А хiба вiн знае iноземнi мови.

Наташа. Так. Англiйську, нiмецьку, iталiйську.

Настя. Полiглот вiн у тебе прямо – таки.

Наташа. Можливо, але ж я не про те. Вiн розпитав того чоловiка в чому ж справа i виявилось, що той чоловiк працював докером, але через те що поламав ноги, то не мiг працювати, а у них немае нiяких там лiкарняних. То ж грошей вiн не заробляе i як нагодувати трьох маленьких дiтей не знае. Льоша так розчулився, що вiддав йому своi грошi, якi були. Той чоловiк потiм так дякував Льошу, руки – ноги цiлував, в гостi запрошував, але вiн вiдмовився. Ото, бач, яке в нього добре серце.

Настя. Добре то добре, але якщо вiн буде так грошi роздавати, зараз i в нас скiльки старцiв розвелось, то що ж тобi в нього залишиться.

Наташа. Щось та залишиться.

Настя. Не так вже й багато.

Наташа. Зате душа буде в нього чиста.

Настя. А за душею як у латиша, нi шиша