Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Наташа. Не узнаю я тебе, Настю, коли ти поiхала до мiста.

Настя. Бо життя побачила таким як воно е. І дечого зрозумiла.

Наташа. Що ж ти зрозумiла?

Настя. Що грошi всьому голова.

Наташа. А кохання?

Настя. Це вигадка людей, у яких нема за душою нi гроша i, якi не хочуть заробити грошi.

Наташа. Це звучить цинiчно.

Настя. Це життя. Зi мною в гуртожитку жила одна дiвчина з села. Надоiло iй по гуртожитках вештаться i вона найшла собi дiдка сiмидесяти рокiв i одружилася з ним.

Наташа. Який жах.

Настя. Який же тут жах. У дiдка була трьохкiмнатна квартира в центрi мiста.

Наташа. Але ж як можна жити з таким дiдуганом? Що може бути у них спiльного?

Настя. Спiльна у них була квартира, а жили вони разом зовсiм не довго. Через пiвроку з дiдусем стався серцевий напад i вона стала хазяйкою шикарноi трьохкiмнатноi квартири.

Наташа. Але ж це не зовсiм чесно.

Настя. Твоi погляди застарiли. В селi ще з ними можна прожити, а от в мiстi нi. Мiж iншим, а в тебе було що-небудь з Льошою?

Наташа. Що ти маеш на увазi?

Настя. Я питаю, чи займалась ти любов’ю з Льошкою?

Наташа. Нi. Як можна робити це до весiлля? Та ми й бачились з ним всього декiлька разiв.

Настя. Навпаки. Як можна виходити замiж не пiзнавши досконально один одного.

Наташа. Навiщо це?

Настя. А раптом у вас фiзiологiя не пiдiйде.

Наташа. Якщо мiж людьми iснуе справжне кохання, то нiяка фiзiологiя тут не стане на завадi.

Настя. Ти мене дивуеш.

Наташа. Ти мене теж.

(Дзвонить телефон, Наташа хапае мобiлку).

Наташа. Алло, алло… Це ти Льоша?.. Чому в тебе такий голос? Ти захворiв?.. Я зараз роблю зачiску, скоро закiнчу, а потiм буду одягатись… А ти, коли будеш виiзжати… Уже виiзжаете. Хорошо. Ти ж тiльки не забудь обручки i букет… Добре. Я чекаю тебе… Цiлую. (Положила мобiлку). Вони iдут. Ти скоро закiнчеш?

Настя. Так.залишилось вложить останнiй локон i закрiпити зачiску лаком.

Наташа. От i добре. Значить, ми встигнемо. Вони будуть хвилин через сорок.

Настя. Звичайно.

(Входить мати).

Наташа. Мама, вони вже виiхали. Льоша дзвонив.

Мати. От i добре. А ви ще довго?

Настя. Зараз закiнчуемо.

Мати. От i добре. Я зараз вiднесу дiвчатам стрiчки, щоб вони уквiтчали машини, а потiм прийду тебе одягати.

Наташа. Ти ж тiльки бери тi, що ми вчора з Льошою купили.

Мати. Звичайно. Та й батька вже пора одягати, а то скоро гостi приiдуть.

(Мати виходить,Настя зробила зачiску, закрiпила лаком).

Настя. Здаеться, все. Ну, як тобi?

Наташа. Хорошо. Дякую тобi. Ти просто майстер золотi руки.

Настя. Нi, я не майстер, я а поки що тiльки вчуся.

Наташа. Будемо вважати, що ти хороший учень i здала свiй екзамен на «вiдмiнно».

Настя. Дякую. Я теж задоволена своею роботою, хоч на виставку тебе подавай.

Наташа. Скоро поiдемо. Там нас обсудять.

Настя. Тобi немае чого боятися. А що це таке на столi в тебе лежить?

Наташа. Де?

Настя. Та оце щось таке дивне. (Бере оберiг в руки)

Наташа. Та це весiльний оберiг.

Настя. Навiщо вiн тобi?

Наташа. Сама не знаю, але баба Даша сказала, що вiн володiе чудодiйною силою, яка захищае мене i мого чоловiка вiд порчi чи то дурного погляду i всякоi зарази.

Настя. І ти вiриш цьому?

Наташа. Звичайно, нi. Хотя баба Даша говорила, що це засушена i заспиртована лапка вiд жаби, яку вона впiймала в Вельпургiеву нiч. Ти знаеш, що це таке Вельпургiева нiч?