Галицька сага. Ante bellum

– Вже пiсля того як з Варшави прийшла звiстка про атентат, полiцiя взялася за Крайовий провiд по-справжньому, – продовжував Мельник. – Складаеться враження, що там знали про нас все, лише не рiшалися приступати до серйозних дiй.

– Це й не дивно, особливо пiсля того, як до полiцii потрапив архiв Сеника! – подав голос Рiко Ярий i подивився на Барановського. Вiд таких слiв тому стало не по собi.

Саме Ярослав Барановський разом з Омеляном Сеником вiдповiдали за празьку частину звiтiв, протоколiв та iнших записок Проводу Украiнських Нацiоналiстiв, яка невiдь-яким чином потрапила спочатку до рук мiсцевоi полiцii, а вже потiм й до Варшави. Оскiльки сам архiв був у безпосередньому володiннi Сеника, то й претензii за його втрату стосувалися саме його. Ярослава Барановського нiхто прямо не звинувачував, але раптом сплила iсторiя з його братом.

Тут на допомогу молодому Барановському прийшов Андрiй Мельник.

– Вашi звинувачення, пане Ярий, не мають пiдстав, – сказав вiн. – Активнi арешти наших людей на Галичинi почалися iще задовго до того, як до рук полiцii потрапив наш архiв. І лiк йде на сотнi, повiрте менi!

– А конкретно? – запитав Андрiевський.

Мельник на хвильку замовк, неначе йому потрiбен був час, щоб видобути потрiбну iнформацiю зi своеi голови.

– Починаючи з двадцять дев’ятого року – року, коли постала ОУН, – до кiнця тридцять третього було засуджено сiмсот вiсiмдесят членiв Органiзацii, а заарештовано удвiчi бiльше. Суди просто не змогли довести iхню вину. Тут файно спрацювали адвокати. Смiю зауважити, пане Ярий, що це сталося ще до того, як до полiцii потрапив наш архiв.

– Та я нiкого й не збирався звинуватити! – виправдовувався Ярий.

Дискусiю, яка ще не встигла розгорiтися, зупинив Коновалець.

– Прошу заспокоiтися! – остудив вiн. – Нiхто нiкого не буде звинувачувати! Ми вже провели свое розслiдування! Все це банальний збiг i не треба на ньому зупинятися! Андрiю, що з найновiшими арештами?

– Так! Заарештували тринадцять чоловiк, практично всiх, хто був причетний до атентату, – продовжив Мельник. – Найстаршому Богдановi Пiдгайному тридцять рокiв, наймолодшiй Катеринi Зарицькiй – двадцять. Таким чином поляки арештували всiх причетних до атентату.

– За винятком самого виконавця! – вставив Андрiевський.

– Так, Григорiй Мацейко зараз перебувае на борту лайнера, який прямуе до Аргентини.

– А чи не поспiшили ми з його вiдправкою? – засумнiвався Барановський. – Чому б його не використати у судi? Це було б бомбою!

– Одна бомба вже була! – iдко сказав Ярий. – Та, що не вибухнула! До речi, чому вона не вибухнула?

Дмитро Андрiевський виявився найбiльш обiзнаним.

– Нашi хiмiки використали занадто грубе скло, – мовив вiн. – Капсуль його не пробив, що i врятувало боiвкара. Добре, що вiн мав iз собою револьвер!

– То ще не знати, чи добре! – озвався Ярий.

Голова ОУН зiтхнув.

– Те, що Мацейко втiк, то добре! Для суду там назбиралося досить! Гадаю, що «Лис», – Коновалець говорив про Степана Бандеру, – не розгубиться. Потрiбно перетворити майбутнiй суд у трибуну наших iдей. Треба, щоб свiт дiзнався про нашу боротьбу.

– Зрештою, потроху так i робиться! – озвався Андрiевський. – Зараз в Європi газети пишуть про цей атентат i при цьому наголошують, що це зробили украiнцi Галичини. Не русини Малопольщi Всхудней, а саме украiнцi Галичини! Переконаний, що «Лис» не забариться використати це, якщо справа дiйде до суду.

– Так, вiн це не пропустить! – згодився Мельник. – От тiльки якою буде вiдплата!

– А щоб цього не сталося, треба iм надати добрих адвокатiв, – сказав Коновалець.

– Вже! – повiдомив Андрiевський. – Четверо наших юристiв згодилися iх захищати. Це дiйсно файнi адвокати!

– Майте це на увазi! – сказав Коновалець. – І передайте нашим, щоб трималися. Вони не самi. Гадаю, буде не зайвим, якщо нашi газети кожного разу писатимуть про цю дванадцятку. Не треба допустити, щоб про них забули. А якщо так, то й iншi хоч рядком, але згадають.

– Може, варто дати знати «Сичу»? – Дмитро Андрiевський говорив про Романа Сушка, який зараз перебував в Америцi за завданням ОУН.

– Слушна думка! – похвалив Коновалець. – Зв’яжiться з ним, нехай вiн пiдключить до цього тамтешню украiнську пресу.

Вiн пiдiйшов до вiкна, звiдки вiдкривався чудовий краевид на Альпи, деякий час дивився на них i думав, чи вдасться йому знову вибратися з родиною в гори. Останнi новини iз мiграцiйноi служби Швейцарii приемними аж нiяк не назвеш: там Коновальцю дали знати, що його перебування у кантонi Женеви декому не до вподоби.

Голова ОУН обернувся до присутнiх.

– Тепер про Крайовий Провiд, – продовжив вiн. – Яким би не було рiшення суду, Крайовий Провiд повинен працювати. Будемо вважати, що «Лис» зробив свою справу. Кого запропонуете йому на замiну?

– А Мащак? – здивувався Мельник.

Вiн говорив про Осипа Мащака, якого обрали Крайовим Провiдником мiсяць тому.

– Поки ти, Андрiю, пив французьке вино зi своiм князем, полiцiя встигла арештувати наступника «Лиса» i вiн зараз чекае своеi долi у сусiднiй з ним камерi Бригiдок.

Це для Андрiя Мельника стало неприемною новиною.

– Ти найбiльше знайомий iз ситуацiею в Краi, – говорив Коновалець. – Кого ти пропонуеш на Крайового Провiдника?

Мельник задумався.

– Отак одразу я не можу сказати, – непевно сказав вiн. – Є, звичайно, у мене одна людина на примiтi, але…

– Хто вiн? – швидко запитав Коновалець, неначе побоюючись, що Андрiй передумае.

– Такий собi Олекса Гасин.

– Хто вiн?

– Закiнчив Полiтехнiку; коли служив у польському вiйську, закiнчив школу пiдхорунжих, причому мав друге мiсце. В Органiзацii вже чотири роки.

– Скiльки йому?

– Двадцять сiм рокiв. Був особисто знайомий зi Степаном Охрiмовичем та Бандерою.

– Тобто робота у Крайовому Проводi не буде для нього чимось новим?

– Нi, але…

– Нiяких «але»! – заперечив Коновалець. – Зустрiнься з ним i передай наше рiшення. Саме такi люди – навченi i вже досвiдченi – i потрiбнi нам.

– Та я не проти того, щоб «Лицар» – а саме таким е його псевдо – працював в Органiзацii! – сказав Мельник.

– Тодi чому ти проти того, щоб саме вiн став Крайовим Провiдником?

– Сам кажеш, що довго на цiй посадi люди не затримуються! Боюся, що ця участь чекае i Гасина. То чи не краще притримати його для важливiших справ? Гадаю, вiн згодиться нам! А так два-три мiсяцi – i «Лицар» складе компанiю своiм попередникам! Мiсць у Бригiдках вистачить всiм!