Последний отзыв
Мне книга очень понравилось, невероятные приключения, очень позитивная и добрая но при этом есть и отрицательные герои . Спасибо очень жду продолжения...
Далее
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Украдена батьківщина. Трилогія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Який доносився сюди
Нагрiтоi за день липневим сонцем.
Аскольд дивився, як згасали зорi,
Пiдвiвся i пiшов поволi
Де в водах вiдбивалася заграва
Промiння першого зi сходу.
Зайшов по плечi в воду,
Умив свое лице,
І тут почув вiн прохолоду,
Яка даруе вроду
І тiлу силу повертае,
Бадьорiсть душу наповняе.
Над ранок табiр спав,
Залитий сонця першого промiння.
Аскольд гадав,
Чому так весело виблискуе камiння
На березi Днiпра.
Це були тi приемнi почуття,
Якi будили серце юнака
До рiдноi природи.
Так не хотiлося йому вертатися у табiр,
Щоб знову слухати ранковий гамiр
Веселого у святi товариства.
Торкнутися хотiв намиста
Теплом душi,
Природа де повисла
Квiтками у травi,
І променiв заграв в росi,
Якi дзвенять у пiснi цвiркуна.
І вiн пiшов по березi Днiпра,
Прилiг у трави запашнi
І там лише заснув.
І вже у снi
Вiн плескiт хвиль вiдчув,
Що берег стали пригортати,
Немов хтось хтiв його руками обiйняти
І приласкати,
Але не мiг.
І ось почув вiн смiх
Дiвочий, тихий, нiжний
І наче струмiнь неба грiзний
Просяк його наскрiзь,
Коли побачив у водi
З собою майже поряд
Дiвочi, голi груди, молодi
І коси довгi, що iх прикривали.
Один лиш погляд крадькома
І трави вже його ховали,
А губи голодно збирали
З тих трав росу.
Лежав вiн як мерлець,
Без руху, наче камiнець,
Щоб не злякати ту дiвчину.
Вона поволi одяглась,
Зiйшовши на стежину
Пiшла у чийжесь гай,
Який стояв як вiчний рай
У пахощах трави i квiтiв.
Такого вiн не бачив
Ще нiколи в свiтi,
Промiнням сонячним
Залиту всю поляну,
Яка була перлиною
Земного раю.
І раптом вiн розгледiв у травi
В уквiтчанiм вбраннi
Ту саму дiвчину
З косою на плечi,
В вiнку на головi.
Вона складала рiзнi квiти,
І колоски, як дiти,
Ласкаво пестила рукою,
Що були вирванi у житi.
Аскольд цiеi ж митi
Зайшов до неi з боку,
Не смiв ii лякати,
Став наближатися потрохи,
Хотiв лише сказати,
Щоб не боялася вона.
Коли ж сама
Пiдвела своi карi очi,
Якi були як темнi ночi,
– У них свiтилось здивування
І запитання —
Де взявся цей юнак?!
Прудкi дiвочi груди з хвилювання
Пiдносились i опускались так,
Що боляче зробилось юнаковi
За цi важкi переживання.
Негайно заспокоiти хотiв,
Але не змiг знайти вiн слiв
Тих нiжних й теплих,
Якi б дiвоче серце обiгрiли,
Вiд болю би не млiли
Казковi цi уста.
А дiвчина сама
На ноги пiдвелася
І мовчки розглядала юнака.
Помiтив вiн в ii очах,
Нагрiтоi за день липневим сонцем.
Аскольд дивився, як згасали зорi,
Пiдвiвся i пiшов поволi
Де в водах вiдбивалася заграва
Промiння першого зi сходу.
Зайшов по плечi в воду,
Умив свое лице,
І тут почув вiн прохолоду,
Яка даруе вроду
І тiлу силу повертае,
Бадьорiсть душу наповняе.
Над ранок табiр спав,
Залитий сонця першого промiння.
Аскольд гадав,
Чому так весело виблискуе камiння
На березi Днiпра.
Це були тi приемнi почуття,
Якi будили серце юнака
До рiдноi природи.
Так не хотiлося йому вертатися у табiр,
Щоб знову слухати ранковий гамiр
Веселого у святi товариства.
Торкнутися хотiв намиста
Теплом душi,
Природа де повисла
Квiтками у травi,
І променiв заграв в росi,
Якi дзвенять у пiснi цвiркуна.
І вiн пiшов по березi Днiпра,
Прилiг у трави запашнi
І там лише заснув.
І вже у снi
Вiн плескiт хвиль вiдчув,
Що берег стали пригортати,
Немов хтось хтiв його руками обiйняти
І приласкати,
Але не мiг.
І ось почув вiн смiх
Дiвочий, тихий, нiжний
І наче струмiнь неба грiзний
Просяк його наскрiзь,
Коли побачив у водi
З собою майже поряд
Дiвочi, голi груди, молодi
І коси довгi, що iх прикривали.
Один лиш погляд крадькома
І трави вже його ховали,
А губи голодно збирали
З тих трав росу.
Лежав вiн як мерлець,
Без руху, наче камiнець,
Щоб не злякати ту дiвчину.
Вона поволi одяглась,
Зiйшовши на стежину
Пiшла у чийжесь гай,
Який стояв як вiчний рай
У пахощах трави i квiтiв.
Такого вiн не бачив
Ще нiколи в свiтi,
Промiнням сонячним
Залиту всю поляну,
Яка була перлиною
Земного раю.
І раптом вiн розгледiв у травi
В уквiтчанiм вбраннi
Ту саму дiвчину
З косою на плечi,
В вiнку на головi.
Вона складала рiзнi квiти,
І колоски, як дiти,
Ласкаво пестила рукою,
Що були вирванi у житi.
Аскольд цiеi ж митi
Зайшов до неi з боку,
Не смiв ii лякати,
Став наближатися потрохи,
Хотiв лише сказати,
Щоб не боялася вона.
Коли ж сама
Пiдвела своi карi очi,
Якi були як темнi ночi,
– У них свiтилось здивування
І запитання —
Де взявся цей юнак?!
Прудкi дiвочi груди з хвилювання
Пiдносились i опускались так,
Що боляче зробилось юнаковi
За цi важкi переживання.
Негайно заспокоiти хотiв,
Але не змiг знайти вiн слiв
Тих нiжних й теплих,
Якi б дiвоче серце обiгрiли,
Вiд болю би не млiли
Казковi цi уста.
А дiвчина сама
На ноги пiдвелася
І мовчки розглядала юнака.
Помiтив вiн в ii очах,
Другие электронные книги автора Анатолій Резнік
Последний отзыв
Мне книга очень понравилось, невероятные приключения, очень позитивная и добрая но при этом есть и отрицательные герои . Спасибо очень жду продолжения...
Далее