Последний отзыв
Умопомрачительная смесь разных жанров, очень увлекательно
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Украдена батьківщина. Трилогія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
В його мiцних обiймах —
В едину плоть вони злилися у житах.
По таборi iшов вiн в пiзнiй час,
Давно вже гамiр згас,
Лиш там, то тут ходили
Самотнi вартовi.
Як з пiд землi,
Взялися тут десь зв'язковi,
Якi Аскольду доповiли,
Що Дiр його шукав
І всiм полкам вже наказав
На сходi сонця у похiд збиратись.
Новина ця, як прохолода
Вiйнула в душу:
«Яка тут може бути згода,
Коли я мушу
Дiру все сказати,
Вiн мае знати,
Що я Калини не покину!
Повинен я ii забрати,
– Дружиною менi повинна стати!»
Подумав i пiшов до Дiра.
А Дiр в той час не думав спати,
У роздумах сидiв,
В вiкно став поглядати,
Пiдпершись мужнiм кулаком.
Побачивши Аскольда, усмiхнувся,
Бо вже його чекав!
Аскольд вiдразу ж розказав,
Що вiн зустрiв свое кохання,
І що нема найменшого вагання
До вiрностi Калини.
І просить Дiра вiдмiнити тi години,
Якi призначенi в похiд.
Аскольда Дiр детально розпитав
Чия вона, майбутня та дружина,
А потiм згоду дав
І тут у табiр передав,
Що завтрашнiй похiд вiн вiдмiняе,
Аскольду ж дозволяе
Калину за дружину взяти.
На другий день,
Коли вже сонце стало добре пригрiвати,
Пiшла ватага до села,
І усмiхалися хлiба,
Аскольду в ноги колоски хилили,
Немов би так його просили
Попестити рукою
І свiдчили собою
Про зустрiч рокову, щасливу
І нiчну годину,
Коли проводив вiн Калину
До хати рiдного села.
А Дiр iшов, як завжди, попереду,
Повитий рушниками.
За ним, ступаючи ногами,
Як i на маршi бойовiм,
Ішли всi iншi старости.
Дiр не дозволив йти
В подвiр'я хати,
Де мешкали ii батьки.
Вiн зачекав, поки пiдiйде мати
Й сама вiдчинить старостам
Ворота у подвiр'я.
А мати в той момент доiла
Корову пiд хлiвом.
Поклавши невелику фiру сiна,
Тягнув ii волом
Поближче до стодоли
Калини батько,
Не старий козак.
Побачивши гостей, подав вiн знак
Своiй дружинi,
А ця, прогнавши свинi,
Що по дворi ходили,
До старостiв неквапно пiдiйшла,
По звичаю вклонилась низько,
І всiх iх повела
До чистоi свiтлицi.
І Дiр почав уже за звичаем питати,
А чи не бачили вони лисицi,
Що вбiгла тут до них, до хати,
Бо старости це мусять знати
Й лисицю ту забрати,
Бо це релiквiя свята!
Батьки розгубленi стояли,
Вони ж не знали,
Коли i звiдки все взялося,
У них в селi давно так повелося,
Що зустрiч старостiв готують
За тижнiв два до iх приходу,
Якщо тi молодi вже мають згоду
Про вiрнiсть iхнього кохання!
Вiд збуджень й хвилювання,
Як квiточка стоiть Калина,
До долу очi опустила,
Вона до того була мила,
В едину плоть вони злилися у житах.
По таборi iшов вiн в пiзнiй час,
Давно вже гамiр згас,
Лиш там, то тут ходили
Самотнi вартовi.
Як з пiд землi,
Взялися тут десь зв'язковi,
Якi Аскольду доповiли,
Що Дiр його шукав
І всiм полкам вже наказав
На сходi сонця у похiд збиратись.
Новина ця, як прохолода
Вiйнула в душу:
«Яка тут може бути згода,
Коли я мушу
Дiру все сказати,
Вiн мае знати,
Що я Калини не покину!
Повинен я ii забрати,
– Дружиною менi повинна стати!»
Подумав i пiшов до Дiра.
А Дiр в той час не думав спати,
У роздумах сидiв,
В вiкно став поглядати,
Пiдпершись мужнiм кулаком.
Побачивши Аскольда, усмiхнувся,
Бо вже його чекав!
Аскольд вiдразу ж розказав,
Що вiн зустрiв свое кохання,
І що нема найменшого вагання
До вiрностi Калини.
І просить Дiра вiдмiнити тi години,
Якi призначенi в похiд.
Аскольда Дiр детально розпитав
Чия вона, майбутня та дружина,
А потiм згоду дав
І тут у табiр передав,
Що завтрашнiй похiд вiн вiдмiняе,
Аскольду ж дозволяе
Калину за дружину взяти.
На другий день,
Коли вже сонце стало добре пригрiвати,
Пiшла ватага до села,
І усмiхалися хлiба,
Аскольду в ноги колоски хилили,
Немов би так його просили
Попестити рукою
І свiдчили собою
Про зустрiч рокову, щасливу
І нiчну годину,
Коли проводив вiн Калину
До хати рiдного села.
А Дiр iшов, як завжди, попереду,
Повитий рушниками.
За ним, ступаючи ногами,
Як i на маршi бойовiм,
Ішли всi iншi старости.
Дiр не дозволив йти
В подвiр'я хати,
Де мешкали ii батьки.
Вiн зачекав, поки пiдiйде мати
Й сама вiдчинить старостам
Ворота у подвiр'я.
А мати в той момент доiла
Корову пiд хлiвом.
Поклавши невелику фiру сiна,
Тягнув ii волом
Поближче до стодоли
Калини батько,
Не старий козак.
Побачивши гостей, подав вiн знак
Своiй дружинi,
А ця, прогнавши свинi,
Що по дворi ходили,
До старостiв неквапно пiдiйшла,
По звичаю вклонилась низько,
І всiх iх повела
До чистоi свiтлицi.
І Дiр почав уже за звичаем питати,
А чи не бачили вони лисицi,
Що вбiгла тут до них, до хати,
Бо старости це мусять знати
Й лисицю ту забрати,
Бо це релiквiя свята!
Батьки розгубленi стояли,
Вони ж не знали,
Коли i звiдки все взялося,
У них в селi давно так повелося,
Що зустрiч старостiв готують
За тижнiв два до iх приходу,
Якщо тi молодi вже мають згоду
Про вiрнiсть iхнього кохання!
Вiд збуджень й хвилювання,
Як квiточка стоiть Калина,
До долу очi опустила,
Вона до того була мила,
Другие электронные книги автора Анатолій Резнік
Последний отзыв
Умопомрачительная смесь разных жанров, очень увлекательно