По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Украдена батьківщина. Трилогія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Коли пiд прапор Украiни стали
Дiр, що булаву тримав,
Аскольд, смiливий i суворий,
Вiн як гранiт стояв
У мрiях вiльного народу,
Який на нього покладав
Державних звершень перемогу.
Дiр до Аскольда нахилився,
По-батькiвськи його поцiлував,
Із рук своiх Аскольду передав
Величну булаву,
Що несла символ влади Украiни,
І волю ту,
Яку берiг народ, краiни,
Що вiльно розвивалась
Своiм iсторii шляхом.
Аскольд пiднiс ту булаву
Собi над головою,
Здавалось, Украiну всю луною
Покрив цей вiдгук звукiв:
«Аскольду слава i народу,
Що дав вiн свою згоду
Нести тягар держави,
Вести туди,
Де вже горять вогнi заграви
Нового дня,
І зникнуть тiнi
Важкоi ранньоi пори!
Слава Украiнi!
Слава Украiнi!
Слава Украiнi!»
Народ, який зiбрався тут,
Аскольда пiдхопив на руки,
Пiд вигуки i звуки
Понiс у гетьмана маеток.
Пiснi i танцi не стихали,
До ранньоi зорi музики грали,
Дiвчата з хлопцями гуляли i спiвали
По берегах Днiпра.
Коли вечiрня вже була пора
Аскольд з Калиною на берег вийшли.
У нього на руках була дочка,
Малесенька Одарочка,
Що мала рокiв шiсть вiд роду.
Коли вже з кручi було видно воду
Широкого й могутнього Днiпра,
Уся сiм»я
Тут зупинилась бiля дуба
І iх дочка потупцяла у трави,
Шукаючи собi забави
У квiтах, що росли кругом.
Скигнуло серце i наповнилось теплом
В Калини, бо згадала
Цi квiти, що збирала,
Коли Аскольд у гай ii прийшов.
Вона його з любов'ю обiйняла,
В щоку його поцiлувала,
Попестила в руцi волосся
І так стояла,
В душi далеко заховала
Їх щастя спiльного кохання.
У пору звершень всiх вiнчання
Аскольд дивився в далечiнь,
Немов би мiряв глибочiнь
Днiпрових вод широких,
А потiм переводив погляд
До берегiв морiв глибоких.
В уявi бачив вже степи Кубанi,
В Полiссi тi посiви раннi
Малесеньких полiв,
Що звiльненi руками вiд лiсiв.
А там широкi вже пiшли степи
На пiвднi Украiни,
Вiдсутнi були тут лiси,
Але засiяних полiв
Тут було не багато.
І дикiсть тих степiв
Усiх волами не обробиш,
Хоч все здоров’я вгробиш.
Народ працюе бiльше вiд волiв,
Руками землю обробляе,
Руками вмiло засiвае,
Вручну врожай збирае,
Цiпами все молотить,
На поле йде,
Коли ще сонце i не сходить,
До дому ж повертаеться,
Коли воно заходить.
А для покращення роботи
Мiське потрiбне ремесло,
Хоч в мiстi теж такi турботи
– Усi важкi роботи
Проводились вручну.
Це була ранiшня людська пора
У розвитку усiх народiв,
Далекий був той до прогресу вiк.
Тодi iшов
Вiсiмсот i сiмдесятий рiк.
Дiр, що булаву тримав,
Аскольд, смiливий i суворий,
Вiн як гранiт стояв
У мрiях вiльного народу,
Який на нього покладав
Державних звершень перемогу.
Дiр до Аскольда нахилився,
По-батькiвськи його поцiлував,
Із рук своiх Аскольду передав
Величну булаву,
Що несла символ влади Украiни,
І волю ту,
Яку берiг народ, краiни,
Що вiльно розвивалась
Своiм iсторii шляхом.
Аскольд пiднiс ту булаву
Собi над головою,
Здавалось, Украiну всю луною
Покрив цей вiдгук звукiв:
«Аскольду слава i народу,
Що дав вiн свою згоду
Нести тягар держави,
Вести туди,
Де вже горять вогнi заграви
Нового дня,
І зникнуть тiнi
Важкоi ранньоi пори!
Слава Украiнi!
Слава Украiнi!
Слава Украiнi!»
Народ, який зiбрався тут,
Аскольда пiдхопив на руки,
Пiд вигуки i звуки
Понiс у гетьмана маеток.
Пiснi i танцi не стихали,
До ранньоi зорi музики грали,
Дiвчата з хлопцями гуляли i спiвали
По берегах Днiпра.
Коли вечiрня вже була пора
Аскольд з Калиною на берег вийшли.
У нього на руках була дочка,
Малесенька Одарочка,
Що мала рокiв шiсть вiд роду.
Коли вже з кручi було видно воду
Широкого й могутнього Днiпра,
Уся сiм»я
Тут зупинилась бiля дуба
І iх дочка потупцяла у трави,
Шукаючи собi забави
У квiтах, що росли кругом.
Скигнуло серце i наповнилось теплом
В Калини, бо згадала
Цi квiти, що збирала,
Коли Аскольд у гай ii прийшов.
Вона його з любов'ю обiйняла,
В щоку його поцiлувала,
Попестила в руцi волосся
І так стояла,
В душi далеко заховала
Їх щастя спiльного кохання.
У пору звершень всiх вiнчання
Аскольд дивився в далечiнь,
Немов би мiряв глибочiнь
Днiпрових вод широких,
А потiм переводив погляд
До берегiв морiв глибоких.
В уявi бачив вже степи Кубанi,
В Полiссi тi посiви раннi
Малесеньких полiв,
Що звiльненi руками вiд лiсiв.
А там широкi вже пiшли степи
На пiвднi Украiни,
Вiдсутнi були тут лiси,
Але засiяних полiв
Тут було не багато.
І дикiсть тих степiв
Усiх волами не обробиш,
Хоч все здоров’я вгробиш.
Народ працюе бiльше вiд волiв,
Руками землю обробляе,
Руками вмiло засiвае,
Вручну врожай збирае,
Цiпами все молотить,
На поле йде,
Коли ще сонце i не сходить,
До дому ж повертаеться,
Коли воно заходить.
А для покращення роботи
Мiське потрiбне ремесло,
Хоч в мiстi теж такi турботи
– Усi важкi роботи
Проводились вручну.
Це була ранiшня людська пора
У розвитку усiх народiв,
Далекий був той до прогресу вiк.
Тодi iшов
Вiсiмсот i сiмдесятий рiк.
Другие электронные книги автора Анатолій Резнік
Последний отзыв
Очень интересно