Последний отзыв
Мне книга очень понравилось, невероятные приключения, очень позитивная и добрая но при этом есть и отрицательные герои . Спасибо очень жду продолжения...
Далее
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Украдена батьківщина. Трилогія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
В душi йому поспiвчувала
За ношу цю важку,
Із ласкою йому дивилася у вiчi,
Поцiлувавши його двiчi.
Пiднявшись iз трави
Батьки Одарку пiдвели,
За рученятка повели
Доньку у гетьманський маеток.
І видавалось iм обом
Аскольду i Калинi,
Що час так невблаганно линув,
Як сни iх милi,
Як чайки довгокрилi,
Що днi життя
Ховали в хвилi синi
На дно морськоi глибини
І кожний день прожитий
Не вертали.
Здавалося, вони зустрiлися як в перше,
А йшов вже вiсiмдесят перший.
І не Калинi а Даринi
Сiмнадцятий минав вже рiк,
І старости приходили вторiк,
Але iм Дарка вiдказала,
Бо щиро покохала
Героя, сотника стрункого,
Як той дубок,
Мiцного, молодого,
Що зрiс на берегах Днiпра,
Де хвилями колишеться трава
Пiвденних iх степiв.
Його Аскольд привiв
Із печенiзьких тих полкiв,
Що в Киевi стояли
Для виправки i змiцнення дружин,
Якi вiйськове ремесло передавали
Для тих, що мали
Святу повиннiсть ту нести
На випадок вiйни.
Тарас, цей сотник молодий,
Прислав до Дарки старостiв.
Аскольд давно хотiв
Весiлля iм зробити,
Щоб молодi могли вже жити,
Як Бог велить.
Про те кохання знали всi —
Вони його нiколи не таiли.
Коли вже молодi сидiли
В пошанi всiх гостей
І iх усi вiтали,
І перед ними стали
Їх дорогi батьки,
– В Калини пропливли
Перед очима всi хвилини,
Коли ii з Аскольдом теж вiтали
В далекому i рiдному селi.
Їi було тодi
Сiмнадцять, як Одарцi.
Здавалося, що це не Дарка i Тарас,
Немов би повернувся час
І це вона з Аскольдом,
Безмежно вiчно молода,
Хоча i зараз не стара,
Але завжди, огорне туга,
Коли згадаеш молодостi друга,
Що час у себе все ввiбрав.
Пiсля весiлля жили молодi
В Аскольдовiм маетку майже рiк,
Хоч й не гадали
У батькiв сидiти вiк.
А тут так несподiвано для всiх
Древляни Тараса обрали
Своiм мiсцевим старшиною,
І вiн забрав з собою
Як квiточку, дружину свою
Не на годину,
– Поiхав на завжди
В Іскоростень, туди,
Де мав вiн бути старшиною.
Вона там швидко прижилася,
Як гiлочка вербова прирослася.
Такi жiнки там були милi,
Всi дуже добрi господинi,
Коли в недiлю в церкву йдуть,
Завжди зайдуть i заберуть
Одарку теж з собою.
Якi там гарнi вечорницi!
Туди iдуть дiвчата й молодицi.
А часом всi разом виходять в лiс,
Не було, щоб Тарас iй не принiс
Барвистих квiтiв лiсових за ii вроду,
Що пахнуть долею землi
Свого народу.
Вона завжди дивилася на них,
Нiби на тих,
Хто землю украiнську обробляе
І хто кохану захищае
Пiд небом рiдним, голубим.
За ношу цю важку,
Із ласкою йому дивилася у вiчi,
Поцiлувавши його двiчi.
Пiднявшись iз трави
Батьки Одарку пiдвели,
За рученятка повели
Доньку у гетьманський маеток.
І видавалось iм обом
Аскольду i Калинi,
Що час так невблаганно линув,
Як сни iх милi,
Як чайки довгокрилi,
Що днi життя
Ховали в хвилi синi
На дно морськоi глибини
І кожний день прожитий
Не вертали.
Здавалося, вони зустрiлися як в перше,
А йшов вже вiсiмдесят перший.
І не Калинi а Даринi
Сiмнадцятий минав вже рiк,
І старости приходили вторiк,
Але iм Дарка вiдказала,
Бо щиро покохала
Героя, сотника стрункого,
Як той дубок,
Мiцного, молодого,
Що зрiс на берегах Днiпра,
Де хвилями колишеться трава
Пiвденних iх степiв.
Його Аскольд привiв
Із печенiзьких тих полкiв,
Що в Киевi стояли
Для виправки i змiцнення дружин,
Якi вiйськове ремесло передавали
Для тих, що мали
Святу повиннiсть ту нести
На випадок вiйни.
Тарас, цей сотник молодий,
Прислав до Дарки старостiв.
Аскольд давно хотiв
Весiлля iм зробити,
Щоб молодi могли вже жити,
Як Бог велить.
Про те кохання знали всi —
Вони його нiколи не таiли.
Коли вже молодi сидiли
В пошанi всiх гостей
І iх усi вiтали,
І перед ними стали
Їх дорогi батьки,
– В Калини пропливли
Перед очима всi хвилини,
Коли ii з Аскольдом теж вiтали
В далекому i рiдному селi.
Їi було тодi
Сiмнадцять, як Одарцi.
Здавалося, що це не Дарка i Тарас,
Немов би повернувся час
І це вона з Аскольдом,
Безмежно вiчно молода,
Хоча i зараз не стара,
Але завжди, огорне туга,
Коли згадаеш молодостi друга,
Що час у себе все ввiбрав.
Пiсля весiлля жили молодi
В Аскольдовiм маетку майже рiк,
Хоч й не гадали
У батькiв сидiти вiк.
А тут так несподiвано для всiх
Древляни Тараса обрали
Своiм мiсцевим старшиною,
І вiн забрав з собою
Як квiточку, дружину свою
Не на годину,
– Поiхав на завжди
В Іскоростень, туди,
Де мав вiн бути старшиною.
Вона там швидко прижилася,
Як гiлочка вербова прирослася.
Такi жiнки там були милi,
Всi дуже добрi господинi,
Коли в недiлю в церкву йдуть,
Завжди зайдуть i заберуть
Одарку теж з собою.
Якi там гарнi вечорницi!
Туди iдуть дiвчата й молодицi.
А часом всi разом виходять в лiс,
Не було, щоб Тарас iй не принiс
Барвистих квiтiв лiсових за ii вроду,
Що пахнуть долею землi
Свого народу.
Вона завжди дивилася на них,
Нiби на тих,
Хто землю украiнську обробляе
І хто кохану захищае
Пiд небом рiдним, голубим.
Другие электронные книги автора Анатолій Резнік
Последний отзыв
Мне книга очень понравилось, невероятные приключения, очень позитивная и добрая но при этом есть и отрицательные герои . Спасибо очень жду продолжения...
Далее