Епоха слави і надії

– Я викликав таксi i автомобiль потрапив в мiй прямий ефiр. Думаю, це дещо вибило з колii водiя. Далi вiн поводився досить дивно. Пропонував цукерки, купив квiти, потiм менi прийшло повiдомлення вiд справжнього водiя таксi, але я не подав вигляду. Встиг непомiтно попередити Ганну, йому сказав, що ми дуже поспiшаемо, i нас чекають на показi. Далi я спробував вмовити його зупинитися на заправцi, в нього майже закiнчився бензин, але вiн вiдмовився. Незабаром пiсля цього, дорогу перекрив другий автомобiль i… все сталося занадто швидко.

Коли вони зникли, я змiг добiгти до заправки i викликати полiцiю.

– Значить, ти вважаеш, що Ганна Шиян – це "наш" художник, який пiдписуе картини "А.К."? – Серйозно поставив питання Лангре.

– Так, так вважаю. І що тепер робитимемо? – Схвильовано сказав Стажер.

– Навчися розставляти пастки.

Глава 22

"І в гарному саду змii водяться".

Гай Юлiй Цезар.

Нiколас опритомнiв у лiкарнянiй палатi. Потилиця саднила, а в головi трохи шумiло, але в цiлому вiн почував себе цiлком стерпно. Пiдвiвшись на лiктях, Нiколас обвiв палату поглядом i полегшено видихнув, коли побачив Ганну. Та спала у крiслi, пiдiгнувши пiд себе ноги – як завжди неймовiрно прекрасна. Мабуть, чекала, коли вiн опритомнiе i сама не помiтила, як задрiмала. Слава богам вона була в безпецi. Нiколас правда не розумiв, як iй вдалося вирватися з лап викрадачiв, але з цим вiн розбереться пiзнiше.

Найголовнiше, що зараз вона була поруч, що все було недаремно.

Ганна раптом здригнулася i рiзко розкрила очi. Вона кiлька разiв моргнула, нiби проганяючи сон, а, помiтивши, що Нiколас прокинувся, тепло йому посмiхнулася.

– Я вже зачекалася тебе, тiльки що менi приснився жахливий кошмар, – дiвчина помасажувала вiскi i звiсила ноги на пiдлогу. – Приснилося, що я померла.

– Багато людей вважають, що смерть увi снi – самий кращий спосiб померти. Спокiйно, без тортур або болю. Один мiй друг говорив, що ангели забирають тих, хто помирае увi снi на небо. Але iнодi попадаються незграбнi ангели, якi можуть випадково впустити iх назад. Розкажи, – попросив Нiколас, – що тобi снилося?

– Увi снi я усвiдомлювала, що сплю, що застрягла в жахiттi. В пам'ятi спливали тiльки окремi короткi уривки з мого життя. Вони крутилися, немов осiнне листя на вiтрi, i я нiяк не могла вхопитися, впiймати хоч один. Нiби деяка сила заважала всiм спогадам з'еднатися, щоб я не змогла побачити картину того, що вiдбуваеться цiлком. Спочатку я йшла пiзно ввечерi через парк, але дорога все нiяк не закiнчувалася, а тiнi навкруги здавалися живими.

Потiм картинка змiнилася i я опинилася у своему лiжку, в iзголiв’i висiв ловець снiв, хоча я не пам'ятала, звiдки вiн у мене з'явився. Пiсля – настала пiтьма, i я опинилася у величезному лабiринтi, де не було нiчого, крiм голих сiрих стiн, – Ганна мерзлякувато щулилася i обхопила себе за плечi. – Я побiгла, намагаючись знайти вихiд, бiгла так довго, що втратила вiдлiк часу. Втiм, там воно не мало нiякого значення. В наступний момент я помiтила чийсь силует. Пiдбiгла, торкнула за плече, а вiн впав, як пiдкошений. Нiби марiонетка, в якоi обрiзали всi ниточки. Побачивши його мертве, блiде обличчя, я закричала i побiгла в iнший бiк. Я вiдчувала, що це не простий сон, що все по-справжньому. І вiд цього, мерцi, що нерухомо стояли навкруги, лякали ще сильнiше. Там були i чоловiки, i жiнки, i дiти i люди похилого вiку. В якийсь момент нескiнченного бiгу я почала згадувати. Як йшла через парк i побачила ловець снiв, що лежав на лавцi, – круг, в серединi якого складна павутина з червоноi нитки, а з бокiв чорне пiр'я. Я пiдiбрала його, а далi все було, як в туманi.

Саме тодi спогади i стерлися, – Ганна нахмурила брови. – Прийшовши додому, я вiдразу повiсила його в iзголiв'i лiжка. Зараз я пам'ятаю, що сидiла як загiпнотизована i дивилася на нього годинами, пiсля заснула, а прокинулася вже тут. Тепер я все зрозумiла, Нiколас, – Ганна мiцно стиснула його долоню в своiх руках, шукаючи пiдтримки. – Я мертва. Назавжди залишилася в тому чортовому лабiринтi, як i тi, iншi, мерцi. То був не ловець снiв, а ловець душ, – Ганна хлипнула i вiдчайдушно заголосила.

– Ти не там, мила моя, – Нiколас погладив ii по волоссю. – Ти справжнiсiнька i найживiша з всiх, кого я знаю.

Дiвчина трохи вiдсторонилася вiд нього, щоб подивитися Нiколасу в очi. Вона знову хлипнула:

– Що ти маеш на увазi?

– Ти наiвна i щира, якщо тобi боляче ти плачеш, а сльози – не ознака слабкостi, вони означають, що в тебе е душа, – Нiколас тепло посмiхнувся. – Сни нiколи не сняться просто так, ти перехвилювалася, тому i опинилася в кошмарi.

Нiколас пригладив волосся Ганни, що розтрiпалося, не вiдводячи погляду вiд ii очей насиченого шоколадного кольору. Вiн мiг дивитися в них вiчно, помiчати кожну змiну. Вiн вже знав, що коли Ганна щаслива ii очi iскряться теплим медовим кольором, а коли злиться – в них бушуе справжнiй шторм, здатний перемолоти кораблi i скелi.

– Я хочу завжди засинати i прокидатися з тобою. Щоб обiйняти i втiшити, якщо тобi насниться кошмар. Щоб бути поруч. Обiйми, в нашому випадку – найправильнiший засiб заспокоiтися.

Ганна легенький стиснула його мiзинець:

– Кажуть, що якщо людину взяти за мiзинець, коли вона спить, вона вiдповiсть на всi питання.

– І що ж ти хочеш дiзнатися? – Посмiхнувся Нiколас.

– Хто ти по знаку зодiаку?

– Свiтляк, – Нiколас заливчасто розсмiявся.

– Але такого знаку не iснуе.

– Нiяких не iснуе, – знову розсмiявся Нiколас.

– Коли я вперше тебе побачила, в мене серце завмерло, – призналася Ганна. – Я зрозумiла – з цiеi митi мое життя змiниться. Я дивилася в твоi зухвалi очi i вiдчувала, що спокою з тобою не буде. І що саме тебе я чекала все свое життя. Тебе одного.

Нiколас здивовано округлив очi. Ганна вперше настiльки вiдкрито говорила про своi почуття до нього.

– Я не знаю, якi ще таемницi ти зберiгаеш, – вiн ласкаво провiв пальцем по щоцi дiвчини, – але в одному впевнений точно: я дуже щасливий, що зустрiв тебе.

Ганна прикрила очi, потягнувшись за поцiлунком, i перелякано вiдскочила, коли дверi в палату рiзко вiдчинилися. Вони з Нiколасом роздратовано подивилися на непроханого гостя. Ним виявилася молода дiвчина з перебинтованою рукою в недбало накинутому поверх куртки халатi. Здоровою рукою вона дiстала букет з трьох пишних пiонiв, що розпустилися, i маленьку коробочку полуницi.

– Вiтаю, мене звуть Катя Фост, – дiвчина поставила подарунки на тумбочку, – прийшла вас вiдвiдати.

– Ви мене вибачте, звичайно, – Нiколас пiдкинув брови. – Але ви хто взагалi?

– Як це "хто"? – непiдробно розгубилася дiвчина. – Я з вашоi "Банди". Мiй чоловiк працюе в цiй лiкарнi стоматологом, вiн менi i розповiв, що ви тут. Ось я i примчала. Як ви себе почуваете?

– Я в порядку, але як тебе взагалi сюди пустили? – Продовжував не розумiти Нiколас.

Дiвчина помахала перебинтованою рукою.

– Купила в аптецi бинт, перемотала руку, на прохiднiй сказала, що на перев'язку. Почувала себе таемним агентом на спецзавданнi, – дiвчина весело пiдморгнула. – Все нашi хвилюються. Ви давно не виходили в ефiр!

– Я виправлюся, – Нiколас кивнув на свiй телефон.

– Ну, якщо в вас все добре, я пiду, – широко посмiхнувшись, дiвчина вiдважила жартiвливий уклiн i вискочила з палати.

– Несподiвано, – порснула Ганна. – В тебе дуже наполегливi фанати, з-пiд землi дiстануть, щасливчик.

– Щасливчик? – Порснув Нiколас. – А тобi що треба для щастя?

– Букет пiонiв, – Ганна пiдхопила квiти i занурилася носом в один з бутонiв.

– І все? – Здивувався Нiколас.

– Все. – Кивнула дiвчина.

– Ти взагалi нормальна?

– Нормальна, ненормальна, зате я щаслива, в мене е букет пiонiв.

Нiколас дивився на неi – усмiхнену, неймовiрно спокусливу навiть в теплому в'язаному светрi i розумiв, що яскравiше i гарнiше немае нiкого в цiлому свiтi.

– А ти даруватимеш менi квiти? – Дiвчина лукаво посмiхнулася.